»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗
— Я теж, — підтримав його Курасов.
— Не поспішайте, — сказав Добринін. — Я знаю, що пропоную. Ідеться про людей, які можуть забезпечити нам перехід через фронт.
— Таких чарівників не буває,— засміявся Заганський.
— Чи не зібрався ти, друже любий, під цим приводом втекти? — спитав Курасов, глузливо посміхаючись. — А може і щось гірше? Хочеш віднести в місто донос? — Він сунув руку в кишеню піджака. Заганський теж пильно дивився на Добриніна, і в очах його лінощів як не було.
— Повторюю, — багатозначно сказав Добринін. — У місті я зв'яжуся з людьми, які подадуть нам велику допомогу, таку, про яку ми можемо тільки мріяти.
— Партизани? Підпільники? — тихо спитав Заганський.
— Це не має значення, але я кажу те, в чому абсолютно упевнений.
Запала довга пауза. Заганський і Курасов, зрідка переглядаючись, наче безмовно запитували один одного: вірити Добриніну чи ні?
— Ну от, голубе, тепер усе ясно, — раптом весело сказав Курасов, ще тримаючи руку в кишені.— От ми і піймали тебе, гусака лапатого з червоними ніжками.
Добринін здивовано дивився на нього.
— Не розумієш? Ex ти, бідолаха! Давно я на тебе, мерзотника, полюю! Попався нарешті!
Добринін уже бачив, що він не жартує, і зробив рух рукою до кишені, де був пістолет.
— Стоп! — крикнув Заганський, в руці у нього блиснув пістолет, спрямований на Добриніна. — Тільки ворухнись, сволото, і я стріляю. Але ти нам потрібен живим і разом з усіма твоїми чарівниками з міста.
— Дурні! Не я попався, а ви, — сказав Добринін хрипким, незнайомим самому собі голосом. Я зв'язаний з гестапо, і ті давно знають, що ви готуєте.
Заганський і Курасов перезирнулись.
— Думаєш, ми й справді дурні? — сказав Заганський. — Заткнись! Тринож його, Курасов.
Як тільки Курасов ступив крок, Добринін скочив. Заганський вистрелив. Добриніна ударило в ліве плече, і він мало не впав. Ледве втримавшись на ногах, він вихопив пістолет і не цілячись вистрелив у Заганського. Помітивши, як той почав падати, Добринін кинувся до дверей, але в спину йому ударили три постріли. Перший постріл він ще чув…
Коли у селище примчали бандити генерала Пульки, Заганський був ще живий. На ліжку Добриніна він давав показання. Тіло Добриніна лежало поперек порога.
— Черговий резидент, сволота, — тихим голосом говорив Заганський бандитові у новенькому кожушку, що схилився над ним. — Мене з Курасовим вести через фронт брався. Зв'язаний з містом.
Другий діяч допитував Курасова.
— Я його давно розкусив, — говорив Курасов.
— Навіщо вбили?
— На секунду забарилися схопити.
Один з прибулих побіг дзвонити в штаб. Скоро він повернувся і повідомив, що сюди виїхав сам генерал…
Зайшовши до кімнати, Пулька наказав перевернути Добриніна на спину. Нахилився, уважно оглянув обличчя і прицмокнув язиком.
— Пригадую його. Єдиний тверезий тоді був. Ти пам'ятаєш? — спитав він бандита в новенькому кожушку. — Так. — Пулька випростався і підійшов до ліжка. — Куди тебе, Заганський, влучило?
— В груди… все горить, — пошепки відповів Заганський.
— Бачиш, як дорого тобі дається дружба з Курасовим! — усміхнувся Пулька. — Хотів йому авторитет повернути, а вийшло он що. — Генерал глузливо глянув на Курасова. — Ти ж, здається, начальник госпіталю? Чого лікарів не викликав дружка рятувати? Чи вакансію собі готуєш? Не прогадай. Я тобі Заганського не прощу, так і знай. — Пулька побагровів і заревів: — Клич лікарів! Усіх клич!
Курасов вибіг з кімнати.
Незабаром він привів зразу трьох лікарів, але Заганський був уже мертвий.
— Відшабашив, бідолаха, — сказав Пулька, не зводячи очей з Курасова. Значить, ти тут резидента ловив?
— Я його з осені розробляв, — відказав Курасов.
— Мовчати! Чому я нічого не знав?
— Я хотів вам доставити його готовенького.
— Він хотів… — хмикнув генерал Пулька і кивнув на ліжко. — А це ти теж хотів?
— Як ви можете так говорити? — спробував обуритись Курасов.
— Я все можу. Я розберусь у цій твоїй операції, і в разі чого пощади не жди.
Розділ 47
Майже місяць Марков нічого не знав про долю Добриніна. Кравцов ще двічі побував у селищі, але нічого нового не дізнався.
Власовці ретельно замели сліди події. Трупи Добриніна і Заганського вони вивезли і поховали невідомо де. Лікарям, яких викликали рятувати Заганського, під страхом смерті було наказано мовчати про те, що вони бачили.
Через два тижні в гестапо надійшла переслана з Берліна справа з дивною назвою «Про можливе вербування гестапо агента радянської розвідки». Вона цілком складалася з матеріалів власовської контррозвідки, написаних російською мовою. Німецькою мовою був лише супроводжувальний лист центрального управління служби безпеки, в якому пропонувалося суворо і ретельно розібратись у справі і повідомити про результати перевірки. Клейнер, повно не вникнувши в суть справи, доручив перевірку Кравцову. Таким чином, справа потрапила до нього, і він перший дізнався про долю Добриніна.
Власовська контррозвідка довго допитувала Курасова — у справі було одинадцять протоколів допиту, — поки не переконалася, що він каже правду і що, за всіма даними, він мав справу з червоним резидентом, але не зумів цієї справи завершити. У своїх показаннях Курасов повідомляв, що представник гестапо з міста намагався його завербувати. На цій підставі він вважав, що заява лейтенанта Сорокіна, який твердив, що він агент гестапо, не позбавлена вірогідності, оскільки Курасов бачив того самого представника гестапо, коли він розмовляв з лейтенантом. Ось на цьому власовці і вирішили зіграти, щоб насолити гестапо. Вони відправили справу в Берлін, в управління імперської безпеки: ось, мовляв, до чого дійшли в недовір'ї до нас ваші місцеві працівники, ладні завербувати радянського агента і зробити його джерелом інформації про настрої у власовській армії, замість того, щоб вчасно знешкодити ворога.
У перші хвилини знайомства з справою Кравцов ще не розумів усієї складності і небезпеки становища, в яке він потрапив, одержавши цю справу для перевірки. Він з хвилюванням і біллю в серці читав усе, що стосувалося Добриніна. Одинадцять протоколів допиту Курасова починалися з його розповіді про те, як він ловив Добриніна і чим це скінчилося. Напевно, власовці хотіли піймати Курасова на суперечностях у показаннях і багато разів повертали його до вже сказаного. Але жодної суперечності в протоколах допиту виявити не можна було. З'являлися тільки все нові і нові деталі, які підтверджували трагічну історію. І Кравцов так ясно уявив собі все, що сталося з Добриніним, ніби він там був сам, усе бачив і чув. Хіба міг він підказати Добриніну якусь іншу поведінку, іншу тактику? Не міг і навіть не брався, — адже він не знав усіх деталей ситуації, яка сталася того вечора, а в таких справах вирішують передусім деталі…
За вікном шаленіла хуртовина. Серце у Кравцова защеміло ще гостріше, він раптом подумав, що ніхто ніколи не дізнається, де могила Добриніна, а зараз її замете віхола.
Напередодні відправки в тил ворога Кравцову і Добриніну дали машину, щоб вони з'їздили навідати рідних. Разом вони побували в родині Кравцова, яка того дня евакуювалась на Урал, а потім разом були у матері Добриніна. Крім неї, у Добриніна нікого не було. Звісно, вони нічого не говорили про майбутню їхню роботу, сказали, що вирушають, як усі, на фронт. Мати Добриніна — висока жінка з гарним строгим обличчям — трималася спокійно. Та коли вони зібрались виходити, раптом пригорнула сина до себе. Обличчя її зморщилось, і вона заплакала. Добринін, сором'язливо бурмочучи щось, звільнився з її рук і винувато подивився на Кравцова. Потім, уже в машині, ніби виправдуючись, сказав: «Мати є мати, і я у неї один…»
«Що ж ми скажемо його матері, коли повернемось?» — думав тепер Кравцов під тривожне завивання хуги за вікном.
Кравцов знову почав перегортати справу, і тільки тепер з усією ясністю усвідомив, що, одержавши цю справу на перевірку, він потрапив у небезпечну пастку. Чому Клейнер доручив перевірку саме йому? Можливо, він не читав справи і обмежився лише побіжним переглядом супроводжувального листа? А якщо він прочитав? І, чудово знаючи, що вербування у селищі шкіряного заводу провадив Кравцов, вирішив передати справу саме йому, щоб одночасно перевірити, як він поводитиметься.
