Тінь попередника - Ешкилев Владимир (читать хорошую книгу TXT) 📗
Тунель, до якого вони увійшли, був значно ширшим і вищим за попередні. Стіни не змикалися тут під гострим кутом, а плавно переходили в округлі арки. Будівельники Лабіринту облицювали широкий тунель не шестикутними, а квадратними плитами, величезними, заввишки як уся стіна. Пил на підлозі прорідили неглибокими борозенками, які спліталися в хвилясті й спіралеподібні візерунки. Прожектори роботів кидали перед собою віяла з променів блакитного відтінку, і тунель освітлювався на сотні метрів. Людям ця частина Лабіринту видалася такою ж порожньою і нецікавою, як і пройдені коридори.
Ґвен Вей уважно спостерігала за поведінкою морліфів, які просувалися в авангарді. Ось вона завважила, що Дорс зупинилася, запитливо глянула на Дунса. Мутант-самець пригальмував слідом за нею, пропускаючи поперед себе «павука». Рухи щуропсів стали сповільненими, вони ніби притискувалися до запорошеної підлоги. Їхні рухомі голі хвости виструнчилися й завмерли. Баронеса доторкнулася пальцем до плеча і заховалася за товсту корму транспортного робота, на якому їхав масивний молекулярний синтезатор. Вольск, не роздумуючи, приєднався до неї. Він не помітив, як за його спиною прилаштувалася Овіта. Спіральні пилові візерунки притягували його погляд. Йому здавалося, що тартанові кінцівки транспортних роботів, блазнюючи, топчуть карту шляхів таємних і первісних. Потім, згадуючи цю мить, він ніяк не міг відігнати думки про те, що в ті хвилини він підкорявся чужій волі, яка змушувала його не дивитися у перспективу тунелю.
Першим помітив «щось» кіборґ, який опинився в аванґарді колони. Його позитронний мозок відреагував на «щось» швидше за морліфів і людей (останні взагалі не встигли нічого второпати). Робот активував свою вбудовану зброю. З дула плагану із надзвуковою швидкістю вилетіла оранжева хмарка високотемпературної плазми. Але ще швидше перед колоною виникла суцільна стіна сліпучого білого світла. Воно блискавично промайнуло тунелем, м'яко загасило смертоносну плазму і досягло непроханих гостей. Люди встигли почути високу й тужливу ноту звуку, який принесла ця стіна.
Світло згасло. Нестерпна спека охопила тіло Вольска. Йому здалося, що підкладка його комбінезона спікається зі шкірою в одне болюче ціле. «Ось вона, смерть… Знаюча мала рацію!» — подумав він крізь біль і жах. Наступної миті спека відступила й археолог опинився в безпросвітній темряві. «Алексе, ти живий?» — почув він голос Вей. «Ага», — невпевнено відповів Вольск і спіймав себе на думці, що радіє працездатності свого комунікатора ледь не більше, аніж голосові баронеси Великосіртської.
Глибинне Укриття в надрах Великих Каманійських гір,
планета Кідронія (4КВ67:3).
28 октомбрія 416 року Ери Відновлення
Якби Зорану-«Ягду» сказали, що стіни підземного Лабіринту на далекій планеті Фаренго вкривають такі ж поліровані гранітні плити, як і Глибинне Укриття на Кідронії, він би здивувався. З того дня, коли він потрапив до Глибинного Укриття, аґент Теслена дивувався все рідше й рідше.
Виявилося, що глибоко під Кіманійськими печерами ховається неосяжне таємне царство Знаючих. Від печер його відділяли вузькі портали, підсвічені негаснучим блакитним сяйвом, походження якого так і залишилося для Зорана загадкою. В центрі цього царства, у величезній куполоподібній печері, були руїни циклопічного механізму. Знаючі пояснили аґентові, що в ті часи, коли ще не згасли первісні сонця юної Галактики, стародавня раса мандрівників і будівничих використовувала такі механізми, як гіперпросторові портали. Проте зараз портал не працював. Давно загинули його біонічні деталі, а без них портал перетворився на безглузде й величне нагромадження кераміки, металу і каменю.
Тепер транспортну станцію стародавньої раси Знаючі перетворили на Глибинне Укриття для себе і кідронійських партизанів. Навіть тепер, коли Туре Шактірі на троні Імперії змінив лояльний до піфійок Еарлан, Знаючі не поспішали залишати своє таємне царство.
Сторічна Мати Ієра, яка керувала тутешньою общиною Знаючих, на запитання Зорана: «Чому ми все ще ховаємося?» відповіла неоднозначно:
— На поля Оріона ще не зійшов мир.
Аґент не наважився розпитувати детальніше і вирішив, що у відповіді Матері йдеться про планети Темного Агрегату і загрози, які там причаїлися. Лідерки Знаючих він побоювався. Від цієї грізної старої з відьомським носом-дзьобом і проникливими очима виходила майже видима сила.
На ранок дев'ятнадцятого дня перебування Зорана у Глибинному Укритті його розбудила молодша Сестра і повідомила, що Мати Ієра хоче бачити аґента і запрошує його розділити з нею хліб і воду вранішньої трапези.
— Буде так, як того забажає Прозірлива Мати, — відповів на запрошення Зоран і почав одягатися. Не встиг він перевірити герметичність стиків комбінезона, як у двері модуля просунулася вухата голова Гумма.
— Привіт, брате! — привітався клон.
— І тобі привіт, товсточоле дитя Велудумана.
— Дуже смішно. Я чув, що Мати Ієра запросила тебе.
— Так. Уже йду до неї трапезувати.
— Ти пам'ятаєш, брате, про те, що обіцяв мені від імені Теслена.
— Звісно.
— Мені сказали, що удова імператора тут.
— Де «тут»? — не зрозумів Зоран. — В Укритті?
— На Кідронії.
— У засланні?
— Здається. У мене до тебе є прохання, брате.
— Ну?
— Запитай Прозорливу Матір — може, мені не треба клона імператриці. Може, мені одружитися з самою імператрицею?
— Гумме, братику, тобі щось впало на голову? Щось дуже важке?
— А що тут такого? Її чоловік відійшов до предків. Вона удова.
— Ти хоча б сам розумієш, що кажеш? Вона з Дому Тізе, братику. Прапраправнучка Великих Сіоранів. Вона швидше повіситься, аніж сяде за один стіл із таким от знахабнілим хтивим біороботом тисяча сто сімнадцятої серії. А ще ти бридко чвакаєш, коли їси зупу із синтетичної квасольки.
— Це застарілі припущення.
— На твою думку.
— Я не питаю про твою думку, забобонний брате. Я просто прошу тебе запитати Прозірливу Матір Ієру.
— Добре, брате, запитаю, — аґент одягнувся в шахтарські обладунки і попрямував до виходу.
— А я тебе тут почекаю.
— Чекай.
Мати Ієра жила не в модулі, а в просторій скелястій порожнині поряд із Портальною печерою. Вона чекала на Зорана, сидячи з двома старшими Сестрами за широким кам'яним столом. На нього ставили тарілки з паляницями і глечики з освяченою водою. Блакитне світіння грибоподібних матових ламп розсіювало печерну темряву.
— Вітаю тебе, Прозорлива Матір, — аґент при вході схилився в поклоні настільки глибокому, наскільки йому дозволяла конструкція комбінезона.
— Ти не поспішав, Обраний, — докорила йому Ієра.
— Гумм затримав мене. Просив запитати тебе, чи не взяти йому за дружину вдову Герінну Модесту з Дому Тізе.
— Нехай спробує, — Зорану здалося, що на сухих губах Знаючої промайнула посмішка. — На все воля Держателя Склепіння.
— Я передам йому, Прозорлива.
— Сідай, Обраний, розділи з нами хліб Матерів і воду світанку.
— Велика честь для мене і велика радість.
Ієра відламала половинку паляниці й дала Зоранові. Одна із Сестер наповнила його склянку водою з глечика. Деякий час усі їли мовчки. Паляничка була смачною, як і загалом будь-яка їжа, приготована руками Знаючих.
— Тобі час вирушати в дорогу, Обраний, — порушила мовчання Ієра. — Тебе чекає нагорода від нового імператора і нове завдання.
— Розділити з вами хліб і воду — найвища нагорода.
— Дякую тобі за люб'язність, Обраний. Святі Матері Піфії просили імператора нагородити тебе високим ранґом, і Теслен не відмовив їм. Тобі, Обраний, присвоєно звання капітан-командора Флоту.
Зоран ледь впорався з непережованим шматком хліба. Перевівши дух, він ритуально вклонився Матері Ієрі й попросив її передати Святим Матерям його безмежну вдячність.
— Тобі, — продовжила Знаюча, — доручають організувати пошуки гніздової планети ґиргів. Інструкції отримаєш на Піфії. Там тобі відновлять втрачену руку. Потім ти зустрінешся з ученими й навігаторами Флоту на Альфі та Арпікрані. Там збереш команду. Пошуки гніздової планети — складне, відповідальне завдання. І дуже, дуже поважне.
