Правда про справу Гаррі Квеберта - Діккер Жоель (читаемые книги читать онлайн бесплатно полные txt) 📗
Стривожений панотець Девід Келлерґан набрав номер екстреної допомоги і сповістив, що пропала його п’ятнадцятирічна донька Нола. Перший у дім номер 245 на Террас-авеню з’явився помічник шерифа, і відразу ж за ним — Тревіс Довн. О 20 годині 15 хвилин приїхав і начальник поліції Пратт. Розмова Дебори Купер із диспетчером не залишала сумнівів, що на Сайд-Крік-лейні бачили саме Нолу Келлерґан.
О 20 годині 45 хвилин Пратт знову оголосив загальну тривогу, підтвердивши інформацію про зникнення п’ятнадцятирічної Ноли Келлерґан, яку востаннє бачили годину тому на Сайд-Крік-лейні. Він попросив поширити всіма каналами: оголошується в розшук дівчина, біла, зріст 5 футів 2 дюйми, вага 100 фунтів, волосся довге, світле, очі зелені, вбрана в червону сукню, на шиї золотий ланцюжок із написом «Нола».
З усього округу прибували додаткові підрозділи. Правоохоронці почали ретельно оглядати ліс і берег, сподіваючись іще завидна знайти Нолу Келлерґан; одночасно патрульні авто прочісували район у пошуках чорного «шевроле», що його слід натоді вже було втрачено.
21-а година
О 21 годині на Сайд-Крік-лейн прибули підрозділи поліції штату, що їх очолював капітан Ніл Родік. Співробітники експертного відділу вирушили в дім Дебори Купер і в гай, де знайшли сліди крови. Потужні прожектори освітлювали місцевість; виявили видерті пасма світлого волосся, уламки зубів і клапті червоної тканини.
Родік і Пратт обговорювали ситуацію, наглядаючи за пошуками звіддаля.
— Здається, тут була справжнісінька різанина, — сказав Пратт.
Родік запитав, кивнувши:
— Думаєте, вона ще в лісі?
— Або її повезли в тому автомобілі, або вона в лісі. Берег уже прочесали, жодного сліду.
Родік на мить замислився.
— Що ж могло статися? Її викрали? Чи вона лежить десь у лісі?
— Анічогісінько не розумію, — відповів Пратт. — Усе, що я хочу, це щоб дівча знайшлося живе, і якнайшвидше.
— Та звісно ж. Але дівчинка втратила багато крові. Якщо вона й досі жива і лежить десь у лісі, їй не позаздриш. Як ще їй сил вистачило добігти до цього дому! Відчай, певне, додав снаги.
— Мабуть.
— Про авто нічого нема? — запитав Родік.
— Нічого. Загадка якась. І кордони були скрізь, де тільки можливо.
Коли знайшли сліди крові — від хати Дебори Купер до того місця, де помітили чорний «шевроле»; Родік насупився:
— Боюся накликати лихо, але вона або кудись заповзла і померла, або ж опинилася в багажнику того авто.
О 21 годині 45 хвилин, коли від сонця лишилося тільки хибке покотьоло над обрієм, Родік запропонував Праттові на ніч зупинити пошуки.
— Зупинити пошуки? — перепитав Пратт. — І не думайте. Уявіть, що вона лежить десь отут, іще жива, і чекає на допомогу. Не можна ж покинути дівчинку в лісі! Хлопці шукатимуть усю ніч, як треба буде, і якщо вона тут, вони її знайдуть.
Родік із досвіду знав, що місцева поліція часто наївна, і його робота зокрема полягала в тому, щоб повертати її керівництво до реальності.
— Пане Пратте, ви мусите припинити пошуки. Ліс величезний, уже смеркло, нічогісінько не видно. Вночі шукати марно. У найкращому разі ви просто вичерпаєте всі сили, а завтра все доведеться знову розпочинати наново. У найгіршому — погубите в цім лісі особовий склад, іще і їх тоді доведеться шукати. У вас і так багато клопоту.
— Але ж її треба знайти!
— Повірте моєму досвіду: від того, що ви пробудете ніч у лісі, нічого не зміниться. Якщо дівчинка жива, хоч і поранена, то завтра ми її знайдемо.
Мешканці Аврори тим часом були страшенно розбуркані. Біля дому Келлерґанів юрмилися роззяви, і поліційні загороди їх насилу стримували. Всі хотіли знати, що сталося. Повернувшись, Пратт мусив підтвердити чутки, що ходили у натовпі: Дебору Купер убито, Нола зникла. Всі перелякано залементували; матері вхопили дітлахів, спровадили їх додому і позамикалися в хатах, а батьки дістали з комор старі рушниці й організувалися у загони самооборони, щоб підтримувати порядок на вулицях. Перед начальником поліції Праттом постало ще складніше завдання: не можна було допустити, щоб у місті здійнялася паніка. На вулицях чатували патрулі, заспокоюючи людей, а працівники поліції штату ходили по хатах на Террас-авеню, опитуючи сусідів.
23-тя година
Начальник поліції Пратт і капітан Родік сиділи в залі засідань аврорівської поліції і обговорювали становище. Початкове розслідування засвідчило, що в Нолиній кімнаті немає жодних слідів боротьби чи вторгнення. Тільки вікно широко відчинене.
— Вона взяла свої речі? — запитав Родік.
— Ні. Не взяла ні речей, ні грошей. Її карнавка на місці, там сто двадцять доларів.
— Схоже на викрадення.
— І ніхто з сусідів нічогісінько не помітив.
— Нічого дивного. Хтось, певне, умовив її піти з ним.
— Через вікно вилізти?
— Можливо. Або й не через вікно. Серпень зараз, у всіх вікна відчинені. Може, вона пішла погуляти і натрапила на якогось негідника.
— Здається, один свідок, Грегорі Старк, заявив, що о п’ятій вечора, вигулюючи пса, чув у Келлерґанів музику. Та це не точно.
— Як це — не точно? — здивувався Родік.
— Каже, в Келлерґанів лунала музика. Дуже гучно.
Родік лайнувся.
— Нічого немає, ані сліду, жоднісінької зачіпки. Просто примара якась. Промайнуло на мить перелякане дівча, все в крові, кричало на ґвалт…
— Що ще треба робити, як вважаєте?
— Сьогодні ви зробили все, що могли. Пора зосередитися на подальших діях. Відправте всіх відпочивати, але залиште застави на дорогах. Підготуйте план огляду лісу, пошуки слід продовжити вдосвіта. Керувати ними можете лише ви, бо добре знаєте цей ліс. Надішліть інформацію по всіх відділках поліції, постарайтеся надати якомога більше подробиць про Нолу. Прикраси, зовнішні прикмети, за якими її можуть упізнати. Я передам ті відомості у ФБР, колегам із сусідніх штатів і прикордонникам. Викличу на завтра вертоліт і кінологів. А тепер поспіть, якщо зможете. І моліться. Я люблю свою роботу, але викрадення дітей — це вже занадто.
Усю ніч місто не могло заспокоїтися: вулицями сновигали поліційні авто, довкола Террас-авеню вешталися роззяви. Хтось хотів податися до лісу. Хтось приходив до поліційного відділку й казав, що хоче взяти участь у пошуках. Мешканці були в паніці.
Неділя, 31 серпня 1975 року
Над містом вперіщила холодна злива, з океану насувалася густа імла. О п’ятій годині ранку біля дому Дебори Купер начальник поліції Пратт і капітан Родік, заховавшись під нашвидкуруч напнутим наметом, давали вказівки першим групам полісменів і добровольців. На карті ліс розподілили на сектори, кожен закріпили за окремою групою. Вранці очікували кінологів і лісників: це дозволило б розширити простір пошуків. Від гелікоптера поки що довелося відмовитися через кепську погоду.
О сьомій ранку у восьмому номері мотелю «Морський берег» ураз прокинувся Гаррі, він заснув одягнений. Радіо знай говорило, саме передавали новини. Всі поліційні сили підняли по тривозі в районі Аврори після зникнення напередодні ввечері, о 19 годині, п'ятнадцятирічної Ноли Келлерґан. Поліція шукає всіх, хто має про дівчинку бодай якусь інформацію… Під час зникнення Нола Келлерґан була вбрана у червону сукню.
Нола! Вони заснули — і не виїхали. Він схопився з ліжка і гукнув її. На мить йому здалося, що вона в номері, з ним. Потім згадав, що вона не прийшла. Чому вона покинула його? Чому її нема? По радіо казали, що вона зникла, отже, втекла з дому, як і домовлялися. Але чому без нього? Щось їй завадило? Може, вона заховалася в Гусячій бухті? Втеча оберталася катастрофою.
Ще не усвідомивши всієї серйозності ситуації, він викинув квіти і швиденько покинув номер, навіть не встигнувши зачесатися і наново зав’язати краватку. Повантажив речі в авто і мерщій подався до Гусячої бухти. Не проїхавши і двох миль, побачив чималу поліційну заставу. Ґаррет Пратт, із карабіном у руках, керував операцією. Всі були геть на нервах. Пратт упізнав автівку Гаррі серед шереги автомобілів і підійшов.
