Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Современная проза » Жінки їхніх чоловіків - Андрухович Софія (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации txt) 📗

Жінки їхніх чоловіків - Андрухович Софія (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Жінки їхніх чоловіків - Андрухович Софія (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации txt) 📗. Жанр: Современная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Вирішувати щось таке справді зазвичай допомагає. Але Ізабелі не допомогло.

Ми їхали в автомобілі кудись в гори, за кермом сидів Ярек, Ізабела — поруч, а на задньому сидінні — ми втрьох. Ізабела співала, милуючись власним голосом — вона ніби слухала його збоку і була своїм найвдячнішим слухачем, бо аж світилася радістю, розповідала про те, як у п'ятирічному віці вдихнула запах чоловіків, до чиїх спітнілих тіл поприлипав деревний пил, про запах батькового карка, потім довго кричала в телефон, як вона за кимось скучила і як той хтось її надихає, і весь час при цьому погладжувала Ярка по вкритих чорним волоссям колінах, і по шортах, і по ліктях, і я подумала: як класно бути такою безпосередньою, щоб от так просто могти погладжувати випадкового знайомого по колінах — але коли Ізабелина долоня заповзла так далеко, що навіть вервечки не залишилося, мені нарешті стало все зрозуміло.

Їм виділили маленьку кімнатку на горищі зі скісним дахом. Цілу піч я слухала, як скриплять дошки, як щось гепає, траскає і ляскає у мене над головою. А наступного ранку Ізабела з'явилася свіжа і блискуча, в чоловічій сорочці на голе тіло, яка весь час розщіпалася на грудях, і тоді доводилося вдавати, ніби ніхто нічого не помітив. Вона довго милася, і робила сніданок, і виходила на ґанок курити, і хотіла говорити зі всіма, а потім бігла будити Ярка, і за якусь годину він, знесилений, заспаний, нещасний злазив додолу і, не пережовуючи, ковтав усе. що бачив на столі.

Ізабела ходила в село до сусідів за дерев'яним ангеликом, вирішувала зробити щось на обід, потім укотре дивилася якісь фотографії, хапалася за книжки, починала обмірковувати плани на майбутнє, підключала до цих планів усіх присутніх, кликала на прогулянку.

Ярек намагався піти кудись сам. постійно був голодний, хотів десь телефонувати, а коли знову йшов спати, Ізабела бігла за ним — і все повторювалося спочатку.

На цвинтарі вона голосно реготала, біля малої покинутої дерев'яної хатки запитала Ярка, коли він збудує таку для неї, а потім затягнула його в кущі, і нам довелося довго чекати на них під дощем.

Коли я мала п'ять років, сказала Ізабела за одним із сніданків, у мене була морська свинка. Не пам'ятаю, про що мені тоді йшлося — але я точно мала якусь ідею. Я розстелила біле простирадло, приготувала спирт і кілька гострих ножів і відрізала свинці лапки. Три. Не повністю, а до половини.

Найгірше потім було те, що, коли вона оклигала і так-сяк навчилася пересуватися, перестала визнавати будь-кого з людей, окрім мене. Їжу брала тільки з моїх рук. Тулилася до мене, засинала у мене на колінах. Це було страшно. Я тільки й чекала, коли вона здохне, — нестерпно було на все це дивитись…

Ізабела розізлилася на нас, бо ми не схотіли залишитися в горах ще на одну ніч.

У мене чудова ідея, сказала вона, коли ми вже були в дорозі. Мені вона страшно подобається, сподіваюся, сподобається і Яркові, але сумніваюсь, що сподобається вам. Та навіть якщо ви будете проти, це не матиме жодного значення. Моя подруга запросила пас із Ярком переночувати сьогодні у неї, це вам не по дорозі, тому ви зараз висядете з машини і доїдете додому автобусом.

Ми були проти. Навіть Ярек був проти. В його голосі задрижав неприхований переляк. Але це не мало жодного значення.

Я мушу подзвонити сьогодні ввечері до директора, зробив він несміливу спробу, аж заплющивши очі. Авто різко занесло вбік.

Ізабела простягнула йому телефон.

Але його номер у мене вдома, схлипнув він.

Ізабела набрала кілька номерів, з кимось швидко поговорила, щось записала і простягнула папірчик Яркові.

Я мушу написати мейл. Сьогодні останній день.

Звідти напишеш.

Але завтра рано у мене справи в місті.

У мене теж.

Вона була невблаганна. Вона відрізала ніжки своїй морській свинці. Вона пестила Ярка по колінах вузькими долонями.

Ми не помилилися. Вже за тиждень у них усе закінчилося.

Ізабела поїхала кудись на день, а коли повернулася, Ярек зустрів її на вокзалі, побитий попередньою дівчиною. Як це так, запитала Ізабела. Вона алкоголічка, сказав Ярек, вона нап'ється до смерті, якщо я до неї не повернуся. Ізабела мовчки подивилася на Ярка. Цікаво, як вона дивилася на свою морську свинку або на тих сороченят, викрадених з гнізда, ще живих, писклявих, з блискучими очками?

На Яркові почерком попередньої дівчини було написано: «Не торкатися, це моє». Ярек приплентався на вокзал і чекав вироку. Він хотів, щоб Ізабела теж поставила на ньому свій підпис.

Незважаючи на заборону, він приходив до Ізабелиного помешкання в години її відсутності. Залишав їжу. Писав листи. Ключ не віддавав. Колишня дівчина кілька разів дзвонила і погрожувала. Знайомі переживали за Ізабелине життя, намагалися не залишати її саму, не дозволяли ходити вечорами без супроводу. Колишня дівчина могла будь-якої миті вискочити з-за рогу з ножем.

Я маю досить таких історій, сказала Ізабела, коли ми йшли кудись вечеряти. Це вже не перший раз, і мені набридло. Алкоголіки, наркомани, зрадники і психопати. Я хочу спокійної, мирної і тихої любові. Я так вирішила і так буде.

Вона засміялася, вибалушивши очі й підштовхуючи мене поглядом до реакції. Не знаю, чому я так і не змогла захопитися з нею, чому так жодного разу мені не вдалося проговорити з нею кілька годин поспіль, уважно слухаючи її монологів, як це траплялося з іншими, чому вона не перевернула мого світу, як, коли вірити словам її знайомих, перевертала світи інших.

У цих випуклих очах завжди було надто багато невпевненості. В цих довгих пальцях — повно нервового тремтіння. Пуанти, зашнуровані аж до литок, кольорові смугасті підколінки, велика хустка на шиї, шапка зі смішними вухами, маленький несміливий ірокезик, пригладжений, замаскований — хто пригадає тепер дівчинку з довгим кучерявим волоссям і в рожевій сукні, яка сидить на підвіконні і кидає перехожим букети квітів?

Кілька місяців після того, як довідалася, я йшла площею і раптом назустріч мені звідкись виринули дві крихітні дівчинки в білих сукенках, у білих вінках і з букетами конвалій. Перше причастя, подумала я. І тоді на мене накотила хвиля печалі, замішаної на спогадах про той день, коли ми сиділи на кухні зачинені. Двері відчинили десь аж під вечір, офіціанти в білому вбранні зникли, не залишивши по собі ані сліду. Цікаво, в якому приміщенні вони замкнули її наступного разу? і чи здогадувалася вона, що тепер уже двері не відчиняться? була сама, чи з кимось? і з ким? і чи розповідала щось, чи мовчала, чекаючи? а якщо розповідала, то що?…

Я цілком певна лише в однім-єдинім. Там, куди відпровадили Ізабелу офіціанти в білому вбранні, її вже не могла дочекатися маленька тваринка з покаліченими лапками.

Червоне з білими квітами

Уяви собі три місяці цілковитого щастя. Я знаю, ти можеш. Якщо тобі не подобається це слово (щ як щастя), то уяви три місяці, коли ти маєш все, що хочеш, — і не хочеш більше нічого.

Уяви, і ти зрозумієш, чому я вбила рудоволосу Астрід.

Зараз я сиджу на терасі, вбрана в червону сукню Астрід з білими квітами. Я знову гарна, я знову почуваюся як раніше. Ноги випростані на сусідньому кріслі, я курю і курю, і п'ю якийсь гіркий чай зі звіробою — їсти нічого не можу ось уже кілька днів, але тепер нарешті не відчуваю неприємної млості, а радше солодку легкість — ніби розчиняюся, ніби топлюся, ніби я напівпрозорий легкий крем, такий ніжний, такий м'який — злизни мене кінчиком язика, отак, обережно — відчуваєш?…

Скісне сонячне проміння. Небувало зелена трава. Білі плити тераси. Спів пташок. Віддалені дитячі вигуки. Шкіра на моїх стопах чомусь полущилася, але відтепер — це я знаю напевно — все піде на краще.

Скоро вони прийдуть, четверо телепнів, четверо моїх найрідніших людей. Вони ще не здогадуються ні про що — і це мене трохи бентежить. Моє блаженне очікування має ледь-ледь підпсутий смак: сюрпризи — це завжди так двозначно.

Перейти на страницу:

Андрухович Софія читать все книги автора по порядку

Андрухович Софія - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Жінки їхніх чоловіків отзывы

Отзывы читателей о книге Жінки їхніх чоловіків, автор: Андрухович Софія. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*