Візантійська фотографія - Ешкилев Владимир (читать книги бесплатно полные версии .txt) 📗

Перед тим як заснути, Юлія довго дивилась в очі Курбатову, а потім сказала, щоб він відніс Свастику на смітник. Він виконав її бажання і в ту ніч бачив уві сні видіння: срібний стиглою ковилою степ і два вершники у шкіряних шоломах з хутряною габою.

Вони їхали степом на волохатих татарських конях, про щось говорячи. Слова тюркської мови були незрозумілі Курбатову; на вершників налетіла суха хвиля вітру і видіння згасло.

— Цього літа в Степу буде багато пожеж, — сказав Чорний Тюрген Курбат-мурзі. — Дощів не було від самого ід-аль-курбан.

Курбат-мурза не відповів, підтягуючи ремінці срібного сагайдака. Деякий час їхали мовчки. Потім знову заговорив Чорний Тюрген.

— Ти ідеш до Москви тільки тому, що Берке-хан відібрав у тебе Гуйлу? Не роби цього, мурза.

— Берке-хан — старий ішак, — відповів Курбат. Він перекинув сагайдак через плече і додав:

— Тільки дурні змінюють віру через жінок. А от вітер у Степу став гірким, а вода стала соляною. На все є воля Аллаха!

Парадокс Хомського

Надмірна упередженість та задушлива дидактичність стилістики Окрю Іржона, єдиного дотепер біографа Миколая Хомського, змусили мене перебороти відразу до життєписів і скласти текстову офіру зашкарублому вівтареві з тогою Свєтонія та сандалею Плутарха у святая святих.

Починаючи оповідь, я змушений визнати, що в книзі «Терен уможливлення. Життя та ідеї Миколая Хомського», котру вимучив вищезгаданий добродій Іржон, є три незаперечні істини: Миколай Хомський дійсно народився в місті С. 12 липня 1960 року, дійсно був «людиною відкритих вікон», як несподівано вдало зауважує біограф на 112-їй сторінці свого твору, дійсно був вбитий прохололої хмарної ночі 8 жовтня 1987 року. Всі інші події та факти в іржонівському тексті відносяться до речей, які могли народитись у бутті, але, з невідомих мені причин, цього не зробили; до цих речей я відношу також совість, об'єктивність та поінформованість автора «Терену уможливлення».

Людські обличчя — ніби хвіртки у мороці. Цей морок не дозволяє роздивитись розміри та прикраси будівель, що їх подвір'я замкнені комбінаціями очей, носа, губ тощо. Я дивлюсь на фотографію сімнадцятирічного Миколая: який фізіономіст зміг би побачити крізь ювенільний ландшафт клаповухого обличчя творця «Онагра» і «Григоріади», людину, котра на двадцять другому році життя сформулює Парадокс, перед яким стадо едіпів застигне в жаскому передчутті Сфінкса?..

Вперше він перейшов з можливого у наявне на північній околиці міста С., городян якого остання війна розвіяла шляхами і кресами східноєвропейської ойкумени; місто С. заселили мешканці навколишніх селищ — міське походження Хомського вельми умовне.

Щоправда, він із дитинства вийшов на прю з плебейським гештальтом, змушуючи оточуючих називати його не Миколою, але Миколаєм. Окрю Іржон вважає це «знаковим передчуттям обраності». Якби він на власні очі побачив запісковілу сонячність міста С., орнаментованого мокрою білизною та вигорілими кумачевими прапорами, то, напевне, знайшов би для пояснень явищ вульгарного світу слова прості, відкриті. Поєднання червоного з білим іноді надихає на скорочення шляхів…

Підлітком Миколай оминав святкові компанії та дівчат — напівбоги самотності пильнують егоїзм істот, вагітних на парадокси. Якщо символісти праві, і кожна особистість обтяжена власним цвинтарем вмерлих культур, то ціннісний простір Хомського був всіяний кам'яними стовпами сірійських відлюдників в ім'я Христове. Відсутність друзів та нестерпна балакучість заскорузлої рідні дозволили йому зненавидіти мову як засіб спілкування. Він намагався жити мовчки — всі слова, створені людьми, викликали в нього огиду своєю нав'язливістю, затертістю та легкістю використання. До кінця життя він не зміг примирити себе з тим, що невичерпні Речі Буття люди пришпилюють до своєї відомості смішними комбінаціями з трьох, чотирьох, або п'яти літер.

В розмові він довго підшуковував слова точні та незатерті, коли не знаходив — мовчав. Дехто вважав Хомського недолугим і повільномислячим; старша сестра позаочі називала його: «Наш ідіот Миколка». За місяць до закінчення школи майбутнього парадоксаліста поставили на облік у психоневрологічному диспансері, що врешті-решт врятувало його від служби у Збройній Силах.

Оточений словами, немов ворожою армією, Хомський вирішив завести власну гвардію — скласти нову мову, назви і тропи якої не були б подібні на калічних чудиськ загальноприйнятих мов. Проект опрацьовувався два роки. Зовнішні біографічні події цих двох років (1978, 1979) вартують хіба що простого переліку: вступ у технікум електронних приладів, переїзд родини Хомських у нову чотирикімнатну квартиру, поява першої коханки — тридцятип'ятирічної розведеної викладачки Галини Т. У лютому 1980 року Миколай складає перший словник нової мови і формулює шістнадцять її правил. Автор «Терену уможливлення» присвятив цій події три абзаци, надаючи ліричним спогадам Галини Т. майже шість сторінок (26-32). На відміну від пана Окрю, я вважаю перший інтелектуальний проект Хомського цікавішим за аналіз його юнацької сексуальності.

Отже,

мову Хомського я назвав би «від'ємною», або АПОФАТИЧНОЮ. Головний принцип цієї мови: для того, щоб щось визначити чи о-значити, треба підвести — в межах самої мови — буття цього «щось» під сумнів. У мові Хомського це досягається кількома шляхами. Ключове слово мови — СУО, «небуття»; відповідно домінуючий словоутворювальний елемент — СУ має три значення: «ні», «ніщо», «навпаки». Переважаючим типом мовного тропу у цій мові є КАТАХРЕЗА — мовна помилка, піднесена до норми вживання. В нашій звичайній мові також присутні катахрези: наприклад, «червоне чорнило».

Поняття «життя» в мові Хомського передається словом ФАРСУА — «суще-ніщо»; відповідно слово СУФАРСУАТІ (істота) за змістом тлумачиться як «незмінність того, що трансформується у неіснуючому існуванні».

Змістова визначеність речень ЗМИВАЄТЬСЯ за допомогою особливих слів, що їх Хомський назвав «емерджентами [9] незмінності». Філологи досі сперечаються відносно функцій цих дивних знакоутворень. Так відомий мовознавець А. С. Кац вважає емердженти незмінності «чорними дірами змістовності» в словосполученнях мови Хомського. Дехто припускає, що емердженти незмінності утворюють в текстах, написаних цією мовою, паралельні простори трактування, кількість яких не може бути визначена.

Ось декілька слів зі Словника Хомського:

СУТІС — «буття» або «безодня»,

СУЛУЛ — «земля» або «зависання»,

ІСУ — «радість» або «сум»,

СУІ — «щастя» або «відчуження»,

Р'ОЙСУ — «протилежна стать»,

ТІ — емерджент незмінності 1-го типу,

СТДЖАЛ — емерджент незмінності 2-го типу,

УСУРУЛОН — «святе чудовисько»,

ПСУ' ЙОТ — «двоваріантність подальшого міфу».

Серед шістнадцяти правил цієї мови, які скорше нагадують ТАБУ, аніж правила, є заборона вживати слово «Бог» та будь-які з його синонімів. Єдине слово, яке Хомський запозичив із СТАРИХ мов — НІРВАНА. В Його мовному проекті воно означає те саме, що і в санскриті.

Синтаксичні конструювання в мові Хомського підкоряються «правилу стихійності». Воно забороняє дотримуватись певного порядку слів у реченнях при складанні та тлумаченні текстів. Так речення СУГІ Р'ЙОСУТ ПСУ СУО можна перекласти двома канонічними способами і безліччю довільних, апокрифічних. Перший канонічний переклад означає: «вони покохали одне одного», другий — «воно вбило когось всередині / іззовні себе / його». На мій погляд, обидва канонічні переклади в глибині змістовного простору тотожні.

Ще одне правило-табу забороняє вживати числа, як знаки неоднорідності Буття. В мові Хомського є тільки один чисельник — ХЬО, який означає всі можливі числа.