Книга Балтиморів - Діккер Жоель (библиотека книг txt) 📗
— Як це що? Це великий ризик!
— Ти ж сам радив нам, Соле, коли ми продавали фірму, взяти акції на всі гроші. Ми зробили це тепер. Не бачу різниці.
— Тоді була інша ситуація. Якщо справа обернеться кепсько, тато втратить усі свої заощадження на старість! За що він житиме?
— Не турбуйся, Соле. Я хочу бодай раз учинити по-моєму.
Наступного дня після тієї розмови, на превеликий подив мого батька, дядечко Сол з’явився до його кабінету в штаб-квартирі «Гаєндрасу».
— Що ти тут робиш, Соле?
— Мені треба поговорити з тобою.
— А чому не по телефону?
— Я не можу сказати тобі цього телефоном, надто ризиковано.
— Про що сказати?
— Ходімо прогуляємося.
Вони вийшли в парк, що прилягав до будинку, й лишилися самі.
— У компанії кепські справи, — сказав дядечко Сол моєму батькові.
— Чому ти кажеш таке? Я знайомий з економічним становищем «Гаєндрасу», й воно дуже добре, уяви собі. Голова компанії Домінік Пернель зробив заяву, в якій радив нам купувати акції. Та й курс їхній виріс.
— Авжеж, виріс, усі ж бо службовці компанії почали їх купувати.
— На що ти натякаєш, Соле?
— Продавай акції.
— Що? Та нізащо.
— Слухай мене уважно: я знаю, що кажу. Справи «Гаєндрасу» вкрай погані, показники геть нікудишні. Пернель не повинен був казати вам такого. Ти повинен негайно позбутися тих акцій.
— Що ти оце верзеш, Соле? Я жодному слову не вірю.
— Гадаєш, я примчав би з Балтимора, якби справа не була така серйозна?
— Тебе дратує, що ти продав свої акції й тепер не можеш знову їх купити, так? Хочеш, щоб я теж продав?
— Ні, я хочу, щоб ти продав їх і позбувся.
— Даси ти мені бодай раз дихнути, Соле, чи ні? Ти врятував татову фірму, забезпечив його старість, надав роботу всім нашим працівникам: він обожнює тебе, вважає тебе чудовим сином! Та ти завжди був татовим улюбленцем. Та ще й узяв джекпот на додачу.
— Таж я вам казав про ті акції!
— Тобі не досить адвокатської кар’єри, великого будинку, автомобілів? Ти хочеш більше? Президент компанії особисто сказав нам купувати акції, всі їх купили! Всі службовці компанії! То в чому твоя проблема? У тому, що я теж зароблю грошенят?
— Чому ти не хочеш мене послухати?
— Ти завжди намагаєшся принизити мене. Надто ж перед татом. Коли ми були хлопчаками, то під час розмов на лавці він тільки про тебе й балакав! Сол такий, Сол хороший!
— Ти верзеш дурню.
— Він лише тоді почав зважати на мене, як ти пішов. Але навіть тоді, коли ви посварилися, він не раз натякав мені, що фірма була б у кращому стані, якби нею керував ти, адвокат..
— Натане, отямся. Я приїхав сюди, аби сказати, що «Гаєндрас» у кепській ситуації, показники його катастрофічні, тож як про це дізнаються, акції стрімко впадуть.
На мить мій батько остовпів.
— А ти звідки це знаєш? — запитав він.
— Та знаю вже. Прошу тебе, повір мені. Ці відомості з надійного джерела. Більше я не можу тобі сказати. Продавай усе і нікому не кажи. Нікому, чуєш? Я вчиняю серйозний злочин, кажучи тобі про це, і як хтось дізнається, що я тебе попередив, матиму великі неприємності, та й ти з батьком теж. Такий обсяг нелегко буде продати відразу, не викликавши підозр. Продавай потроху. І поспішай!
Мій батько не хотів слухати розумних аргументів. Гадаю, його засліпило те життя, яке брат провадив у Балтиморі, життя, якого він хотів і собі доскочити. Я знав, що дядечко Сол зробив усе, що міг, навіть їздив до Флориди, аби відвідати батька і попросити його, щоб той умовив сина продати акції.
Дідусь зателефонував моєму батькові.
— Натане, щойно в мене був твій брат. Він сказав, що потрібно негайно продати наші акції. Може, слід було б його послухати…
— Ні, тату, повір у мене бодай раз, прошу тебе!
— Він сказав, що знайде для наших грошенят краще застосування, вкладе їх деінде, щоб вони приносили зиск. Мушу зізнатися, я трохи занепокоєний…
— Нехай він не пхає носа не в своє діло! Чому ти не довіряєш мені? Я теж можу орудувати справами незгірш від нього!
Гадаю, в мого батька взяло гору самолюбство. Він вирішив і хотів, щоб поважали його рішення. Тож він наполягав на своєму. Може, з переконаності, може, задля того, щоб піти наперекір братові, — цього вже не дізнається ніхто. Дідусь не наполягав, либонь, боявся, що образить його.
Коли моя матінка розповідала про це в салоні авто, на думку мені сплив один дитячий спогад. Мені було тоді сім років. Я прибіг із вітальні до кухні, волаючи: «Мамо, мамо! Там дядечка Сола показують у телевізорі!» То була перша його гучна справа, початок його слави. Коло нього на екрані був і його клієнт, Домінік Пернель. Пам’ятаю, кілька тижнів я гордо розповідав усім, хто хотів слухати, що в газетах писали про дядечка Сола і татового начальника. Та я не знав, що Домініка Пернеля затримала Комісія з безпеки біржових операцій SEC[7] після того, як він підробив звітність «Гаєндрасу», щоб співробітники компанії повірили в процвітання їхньої фірми, й у такий спосіб продав їм на мільйони доларів своїх акцій. Нью-Йоркський суд дав йому за це сорок три роки ув’язнення.
Після його арешту акції «Гаєндрасу» упали, знецінившись у п’ятнадцять разів. Компанію придбала за безцінь велика німецька фірма, що існує досі. Сімсот тисяч доларів мого батька й дідуся варті були тепер 46 666,66 долара. Балтимори стали карою для мого батька. Їхній дім, автомобілі, Гемптон, їхні вакації у Вістлері, святкування Днів подяки, апартаменти в Буенавісті, приватний патруль в Оук-Парку, що підозріливо дивився на нас, — усе нагадувало йому, що він програв, а брат його процвітає.
*
Того дня в червні 2011 року після розмови з матінкою я зателефонував дядечкові Солові. Здається, він радий був мене чути.
— Я оце снідав із мамою, — сказав я. — Вона розповіла мені про продаж компанії «Гаєндрасу» й про те, як тато втратив свої й дідусеві гроші.
— Дізнавшись, що він купив ті акції, я щосили намагався вмовити його їх продати. Після краху твій батько докоряв мені за те, що я не пояснив йому до пуття ситуацію. Але зрозумій, що на тоді Домінік Пернель уже перебував під слідством Комісії з біржової безпеки, він звернувся до мене по захист, тож я знав, що він збрехав своїм співробітникам і перепродав їм свої акції. Я не міг сказати цього твоєму батькові: я знав, яке розвинене в нього почуття справедливості, він обов'язково всіх попередив би. Адже вони, як і він, теж уклали свої гроші в ті кляті акції. Та якби це випливло, якби Комісія дізналася, що я сказав це твоєму батькові, то до в'язниці запроторили б і діда, і твого батька, й мене. Я міг тільки благати його, щоб він їх продав, але він і слухати не хотів.
— А дідусь гнівався на тата?
— Хтозна. Він завжди казав, що ні. Після цього в «Гаєндрасі» сталося скорочення штатів, але твій батько, на щастя, зміг утриматися на роботі. Зате дідусь втратив усі свої гроші на старість. Відтоді допомагав йому я.
— Ти допомагав йому, бо ви посварилися? З почуття провини?
— Ні, я допомагав, тому що він мій батько. Тому що в нього й шеляга не лишилося. Тому що мої гроші я здобув завдяки йому. Не знаю, що сказала твоя мати з приводу нашої сварки, та правда в тому, що то було страшенне непорозуміння, а я був надто дурний і занадто гордий, щоб залагодити це. Це в нас із твоїм батьком спільна риса: ми не хочемо слухати розумних порад.
— Бабуня казала, це через те, що ти встряв до боротьби за громадянські права.
— Та я насправді й не встрявав.
— А та світлина, що була на обкладинці ілюстрованого часопису?
— Я брав участь лише в одній демонстрації, щоб зробити приємність Анітиному батькові, який був запеклим активістом. Ми з твоєю тітонькою були в перших лавах поруч із ним, нам не поталанило, то ми й потрапили на ту світлину. Ото й усе.
