Євангелія від Ісуса Христа - Сарамаго Жозе (онлайн книга без txt) 📗
Коли Закхій, нічого не довідавшись, повернувся в дім Йосипа, Марія уже втретє або вчетверте розповідала про те, що нам уже відомо. Вони всі перебували в хаті, Марія стояла перед старійшинами, наче підсудна, чашка стояла на підлозі, а в ній, мов живе серце, пульсувала мерехтливим світлом загадкова земля. Йосип сидів трохи збоку, а старійшини — перед Марією, наче судді, і сказав Дотаїм, середній за віком: Ти не думай, що ми не віримо, жінко, в те, що ти нам розповідаєш, але ж ти єдина людина, яка бачила того чоловіка, якщо то справді був чоловік, твій чоловік лише чув його голос і більш нічого про нього не знає, й ось тепер прийшов Закхій і каже, ніби жодна з твоїх сусідок його не бачила. Я закликаю Господа у свідки, що уста мої кажуть правду. Ти кажеш правду, але чи всю правду? Я готова випити гірку воду, й тоді Господь підтвердить, що я кажу правду. Випробування гіркою водою призначене для жінок, яких підозрюють у подружній зраді, а ти не могла зрадити свого чоловіка, Маріє, ти не мала на це часу. Брехня — те саме, що й подружня невірність. Не зовсім так. Мої уста не зраджують правду, як і я не зраджую чоловіка. І тоді заговорив Авіатар, найстарший серед трьох старійшин, і сказав: Ми не станемо далі тебе допитувати, Господь заплатить тобі сім разів за ту правду, яку ти нам сказала, і сім разів по сім примусить тебе відповісти за брехню, якщо ти нам збрехала. Він замовк і якийсь час сидів мовчки, а тоді промовив, звертаючись до Закхія та Дотаїма: Що нам робити з цією землею, що світиться, обачність вимагає не залишати її тут, адже це можуть бути підступи диявола. Сказав Дотаїм: Треба повернути землю туди, звідки її взято, щоб вона стала темною, такою, якою раніше була. Але Закхій йому заперечив: Ми не знаємо, ким був той жебрак, не знаємо також, чому побачити його змогла тільки Марія, і не знаємо, що це має означати, коли земля починає світитися на дні чашки. Сказав Дотаїм: Відвезімо її в пустелю й розкидаймо там, далеко від людей, щоб її розвіяло вітром на великому просторі і прибило дощем. Сказав Закхій: Якщо ця земля має принести щастя, то нехай залишається там, де вона є, а якщо ж навпаки, вона принесе лихо, то нехай воно спіткає тих, кого було обрано для того, щоб воно їх спіткало. Авіатар запитав: А що ти пропонуєш у такому разі? Сказав Закхій: Викопаймо тут яму й покладімо чашку на її дно, накривши її кришкою, щоб земля, яка в ній, не змішалася з природною землею; добро, навіть будучи заритим, не пропаде, а лихо матиме меншу силу, якщо його заховати від людських поглядів. Сказав Авіатар: А що думаєш ти, Дотаїме, і той йому відповів: Мені до вподоби пропозиція Закхія, зробімо так, як він каже. І тоді промовив Авіатар, звертаючись до Марії: Відійди, жінко, і ми все зробимо як годиться. А куди ж мені відійти, запитала вона, а Йосип мовив, опанований несподіваною тривогою: Якщо ми зариємо цю чашку, то зариймо її надворі, я не зможу спати, якщо відчуватиму під собою світло. Сказав Авіатар: Роби, як знаєш, і додав, звертаючись до Марії: Залишайся тут. Чоловіки вийшли на подвір’я, Закхій ніс миску. Незабаром почулися удари мотикою, знову й знову — то Йосип копав яму, а через кілька хвилин почувся голос Авіатара, який сказав: Годі копати, глибина вже достатня. Марія визирнула надвір крізь щілину у дверях і побачила, що чоловік накрив чашку черепком від глека, засунув її на всю довжину руки в яму, а тоді випростався, знову взяв мотику, засипав яму, а землю, якою він її засипав, притоптав ногами.
Чоловіки ще протягом якогось часу залишалися на подвір’ї, розмовляючи між собою й дивлячись на пляму свіжої землі, так ніби щойно закопали там скарб і намагалися запам’ятати місце. Та, безперечно, розмовляли вони не про це, бо несподівано почувся голос Закхія, в якому прозвучало щось подібне до жартівливого докору. Який же з тебе, Йосипе, тесля, якщо ти не спроможний навіть ліжко збити для вагітної дружини. Усі інші засміялися, і Йосип засміявся з ними, не без певної догідливості, як той, кому вказали на помилку, але він не схильний у ній зізнатися. Марія побачила, як вони рушили до хвіртки, вийшли на вулицю, а потім сіла біля печі й оглянула хату, прикидаючи, де поставити ліжко, якщо чоловік таки надумає зробити його. Їй не хотілося думати ані про глиняну чашку, ані про землю, що світиться, ані про те, хто ж учора до неї приходив: янгол чи звичайний собі жебрак, який вирішив посміятися з неї. Якщо жінці обіцяють зробити ліжко, вона повинна думати тільки про те, де його найкраще поставити в хаті.
Ці події відбувалися, коли на зміну дням місяця Тамуз надходили дні місяця Ав, коли вже почали збирати виноград, коли в затінку жорсткого зеленого гілля смоковниць стали достигати перші ягоди, й були посеред них події повсякденні та звичайні, бо що може бути звичайнішого, аніж слова жінки, звернені до чоловіка, після того як протягом певного часу вони були тілесно близькими: У мене буде дитина від тебе, і події дивовижні та нечувані, бо яким чином може перехожий жебрак знати про вагітність жінки, до якої він ніяк не міг спричинитися і спричинився лише до непоясненного чуда із землею, яка почала світитися і яку прибрали якнайдалі від гріха завдяки обачній недовірливості Йосипа та розважливій постанові старійшин. А тим часом надходили дні великої спеки, вона оголяла поля, засушливе повітря висіло над колючою стернею, і Назарет, коричневе село, придавлене в жаркі години дня тишею та самотністю, чекав, коли прийде зоряна ніч, щоб послухати, як дихає природа, огорнута темрявою, і як лунає музика небесних сфер, коли вони ковзають одна над одною. Повечерявши, Йосип виходив на подвір’я й сідав праворуч від дверей подихати свіжим повітрям, з приємністю відчуваючи, як пестить йому обличчя та ворушить бороду перший прохолодний вітерець ночі. Коли ставало зовсім поночі, Марія виходила з хати теж і сідала на землю, як і чоловік, але з протилежного боку дверей, і так вони сиділи, двоє, не розмовляючи, слухаючи гомін, що долинав із сусідніх осель, звуки сімейного життя, поки що невідомі їм, молодим і бездітним чоловікові та дружині. Подаруй нам, Господи, хлопчика, така думка приходила Йосипові по кілька разів на день, а Марія також думала: пошли нам, Господи, хлопчика, але причини, з яких вона зверталася до Господа з таким проханням, були іншими, ніж у Йосипа. Живіт у Марії збільшувався дуже повільно, минули тижні та місяці, поки її стан став для всіх очевидним, а що вона, будучи жінкою вельми стриманою і скромною, дуже мало спілкувалася із сусідками, то її вагітність спричинила загальний подив, так ніби вона раптом вийшла з темряви ночі на світло дня. А може, Марія намагалася приховати свій стан ще з однієї причини: їй дуже не хотілося, щоб хтось побачив зв’язок між її вагітністю та появою в селі таємничого жебрака, нам, звичайно, така обережність видається абсурдною, позаяк ми знаємо, як усе було, а проте в години фізичної слабкості та духовної розгубленості Марія не раз запитувала себе, чому, о Святий Боже, на неї накочуються безглузді сумніви та панічний страх, коли вона думає про те, хто ж є справжнім батьком тієї дитини, яка розвивається в її лоні. А втім, усім відомо, що жінки, коли вони перебувають у цікавому становищі, схильні переживати сумніви та фантазії, ще абсурдніші, аніж ця, яку ми збережемо в таємниці, щоб не заплямувати ненароком добру славу майбутньої матері.
А час минав, на зміну одному неквапному місяцю приходив інший, і настав Елул, коли вітер із південних пустель приносить із собою повітря, розжарене, мов у печі, коли фініки та смокви стають солодшими, аніж краплі меду, а після Елула прийшов Тишрі з першими осінніми дощами, які пом’якшують землю, і вона приймає в себе соху та сім’я, а після Тишрі — місяць Мархесван, коли збирають оливки, коли помітно похолодало, і Йосип надумав нарешті збити грубу лаву, — ми вже згадували про те, що йому бракувало творчої фантазії, аби зробити ліжко, яке заслуговувало б називатися ліжком, — де Марія, після того, як їй довелося так довго чекати, могла б примостити свій важкий і незручний живіт. В останні дні місяця Кіслев і протягом майже всього місяця Тавет випадали рясні дощі, а тому Йосипові довелося припинити роботу на подвір’ї, він лише іноді мусив виходити надвір, коли йому доводилося обтесувати дуже довгі колоди, але переважно працював у хаті при світлі, яке проникало знадвору крізь прочинені двері, і саме там він доводив до ладу ті вироби, які приносив туди необструганими, покриваючи підлогу тирсою та остружками, які Марія потім змітала й виносила з хати.
