Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Современная проза » Bitches Get Everything - Карпа Ирена (книги без сокращений .TXT) 📗

Bitches Get Everything - Карпа Ирена (книги без сокращений .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Bitches Get Everything - Карпа Ирена (книги без сокращений .TXT) 📗. Жанр: Современная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

– Ну ти і трешер, Нікіта… – припух собі Дафліш.

– Боже, зніми це! – ледь не вдавилася я.

Нуль реакції.

– Ти йдеш? – нервово випалив Нікіта.

– Я? Ні! – в унісон відповіли ми з Сонею, відтак перезирнули-ся й розреготалися. Бідний Нікіта зараз тут усіх повбиває. Я витерла рот серветкою. Чомусь раптом подумалося про його голе худорляве тіло – як йому зараз там – під цим дурнуватим одягом?

– Кгм… – прожувала я.

– Соня. – Уточнив Нікіта.

– Ні. – Уточнила Соня.

– Можна тебе на секунду? – Нікіта закипав.

Я здивовано підняла брови. Соня вийшла з кафе й за півхвилини повернулася, знизуючи плечима, ніби запитально до мене.

– Якийсь псих.

– А то! – я підбадьорююче підморгую і цілую Дафліша в вухо.

– Мені треба дещо тобі розказати… – Соня винувато ховає очі.

– Давай. Не баїсь! – я цілую Дафліша в око. Ні, вона все-таки наполягає, щоб тепер вже я вийшла з нею на вулицю, і там розповідає про те, що якось вночі вони познайомилися з Нікітою в і-нет-кафе, як потім пішли до нього додому і проговорили до ранку, і нічого такого не було, хіба що поцілунки, і що він їй подобається, але я також їй дуже подобаюся, і що вона почувається винуватою.

– А це ж бо чого? – вже вкрай щиро дивуюся я.

– Ну… Не хочу ставати поміж вами.

Хо-хо.

– Слухай, – кажу, – Соню, та не парся ти так. Треба тобі мучачік – забирай з потрохами і здачі не треба. Може, хоч з башкою в нього краще стане. Бо щось мені ці його нерви вже почали набридати. «Посміхаємося, посміхаємося!» – ось що він мені тут весь фестиваль повторює. Типу, щоби всі думали, ніби ми – ідеальна успішна парочка і в нас усе зашибісь, хоча насправді в нас зовсім уже нема бабла, справи йдуть гівняно – далі нікуди, і ми від щирого серця одне одного ненавидимо. А принагідно щовечора пиздимося.

– Ого… – протягує Соня.

– Угу, – кажу я і чогось згадую, що це слово дуже любить Жадан. Ні, все-таки яка смішна ідея була сумістити кінофестиваль з літературним хепенінгом. Ну нічо', письменники таки прикольніші за кіношників, це я нещодавно для себе з'ясувала.

Показ відбувався без будь-якої реклами і – не брешу – на мій фільм прийшло найбільше людей. Нічого не маю проти блокбас-терів, що рекламуються по ґлянсових журналах за півроку до початку їх прокату, тим більше проти вузькопрофільних інтелектуальних замальовок, що ними так люблять заморочуватися молоді режисери, але… Факт залишається фактом. «Перламутрове Порно» зібрало свого глядача, і глядач пішов із показу більш ніж задоволеним. Я, правда, не повдягала на презентацію всієї тої запланованої хуйні, та й лімузином всі дні фестивалю нам слугувало таксі, але факт успіху в публіки, як уже сказано, залишається фактом. Хоча це й не додало нам грошей, впевненості у майбутньому чи гармонії в стосунках. Ну що ж, that's life.

– Ну пішли, а то тут холодно… – Соня бере мене за руку і тягне до кав'ярні.

Відтак стає ще холодніше. Всі розсмоктуються кудись по місту, а я залишаюся разом з пледом, Поваляєвою і коньяком, з якого й почався цей шматок розповіді. В якийсь момент я розумію, що ще трохи – і я проїбу свій потяг, бо вже вечоріє, а речі на іншому кінці міста ще й не думали собі пакуватися. Треба встигнути знайти Нікіту та й узагалі всю нашу гоп-компанію, щоби з'ясувати, хто куди їде і хто де лишається. Зайве казати, що в такому стані зрозуміти щось украй важко. Так само тяжко і когось розшукувати. Втім, інтуїція і Поваляєва рятують мене.

– This is the end, beautiful frie-e-end! – дурними голосами затягуємо ми по дорозі. Потім уже ніхто не в стані адекватно відтворити текст, усе скидається на суцільне дежа вю.

– Дід Пана-а-ас is calling us! [16] – це вже моє соло.

Потім у клубі, куди ми казна-як приперлися, ми казна-чого зустрічаємо Нікіту і всіх інших. Може, вони вже всі давно повмирали і я вслід з ними, тому-то все так легко?

– Іде ти лазіш?! – вітає мене Нікіта.

– Я замерз, як собака… – вітає мене Дафліш.

– Коли ми їдемо? – вітає мене Соня.

– Торнберґ, давай я куплю тобі пива? – ну от. Насправді любить мене одна Поваляєва. Від такої доброти я починаю плакати, мене відводять кудись у куток, Нікіта злиться і йде кудись із кимось говорити на важливіші теми.

– Почекайте, товаришу Гітлер! – я раптом підриваюся і розумію, що просто зараз мені треба зробити щось дуже вагоме. Дати Нікіті в пику. Бо що ж за на хуй?

Далі все пливе рапідом: я біжу, розштовхуючи натовп, туди, де зник Нікіта, мене хапають за руки, щипають і просять автографи, я чую далекі голоси Соні і Дафліша, Поваляєва виграє в більярд, столи – усі, крім більярдного, – розлітаються навсібіч, я нарешті бачу Нікіту, він п'є пиво, пиво летить красивою кометою з довгим хвостом у бік бару… я таки ненавиджу цей клуб, цей повний відстій, і за це зараз заплатить Нікіта…

– Чьо, ващє с ума сашла? – Упс. Не встигла. Він ухопив мене за зап'ястя. Пальці як у краба. Кістлявий, а сильний, зараза. Мені гірко, гидко і соромно. Довкола купа глядачів.

– Поїхали складати речі, – врешті-решт кажу я, ковтаючи сльози. – Часу до потяга лишилося понти.

– Якого потяга? Я нікуди не їду.

– Я їду. А ключі від квартири у тебе. І завезти їх тобі я вже не встигну. Так що давай.

Ми в таксі. Нікіта спереду. Дафліш, Соня і я позаду. Дафліш Дивиться у вікно, Соня зиркає на мене трохи перелякано. Ну й очиська. Глибокі, як шахти, вологі, як шахти, лякаючі, як шахти. Навіщо вона постриглася сьогодні? Зробила якесь зовсім коротке каре. Такі зачіски чомусь завжди додають віку. Юні дівчатка стають схожими на пристаркуватих феміністок. У них ніби крупнішають носи. Ну та годі вже. Соня все одно гарна. Навіть із таким червоним замерзлим носиком. Ніяк не оговтається від холоду, бідося.

Нікіта мовчить. Не оглянеться ані раз. Ракавой мущін. Я просовую руку Соні за шию. Обіймаю її, пригортаю до себе, грійся, Соню, нам не шкода. Потроху починаю гладити. Її лице чимраз ближче. Я спершу обережно облизую їй солоні вії, глибоко вдихаю запах волосся, потім пильно, з сантиметрової відстані, дивлюся їй в очі, все, ясна річ, пливе і розпливається, я хапаю губами її губи і спершу дуже ніжно, а відтак цілком агресивно починаю її цілувати. Дивно, але переляк дістала не вона, а Дафліш. Саме переляк, а не ревнощі чи щось таке. Соня була цілком впевнена, хіба що разок зиркнула в бік Нікіти – той, здається, нічого не чує й не підозрює. Злість – чудове заняття. Триває довго і весь час людині з собою інтересно.

Нарешті приїхали. Поцілунок був непоганим. Хороша дівчинка, пластичний організм. Я з задоволеною мармизою вибираюся з машини. Нікіта виходить теж, інші лишаються нас чекати.

Підіймаємося в ліфті. Нікіта мовчить. Я посміхаюся. Підло і цинічно. Мені принаймні так здається. Таким би був вираз обличчя акторки, що грала б стерву. Заходимо в квартиру. Він раптом різко обертається:

– Ну і чьо ти тваріш?

– А хулі ти приїбався до моєї тьолки? – (ого, це я сказала?…)

– Це моя тьолка.

– Ти чьо, мальчік? Яка вона твоя? Що – сам все не розумієш?

– Нє-а. Може, поясниш? Коли протверезієш, звичайно.

– Та пішов ти! – О, тепер я попадаю йому в щелепу. Він навзаєм хєрачить мене по гомілці і я знову падаю. Цього разу на надувний матрац… Круто. Я впала до рівня каскадера.

І тут стається щось уже геть несподіване. Замість того щоб душити одне одного, видавлюючи великими пальцями очі, ми починаємо цілуватися. Так, боляче, кусаючи одне одному губи, але ж цілуватися! Мабуть, це найпристрасніший, найдикіший поцілунок за всю нашу спільну історію. Ми вже почали було зривати одне з одного одяг, аж раптом одночасно згадали про таксі і друзів, що на нас там чекають. Мовчки підіймаємося і поправляємо одяг. Хто заговорить першим?

А ніхто. Швидко зібрані речі, швидкий рейд до вокзалу, там черги і проблеми з квитками. Якісь друзі в чергах.

– Що там у вас сталося? – хтось із них питає.

вернуться

16

Special thanks to Maxym Kucherenko from UNDERWOOD band.

Перейти на страницу:

Карпа Ирена читать все книги автора по порядку

Карпа Ирена - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Bitches Get Everything отзывы

Отзывы читателей о книге Bitches Get Everything, автор: Карпа Ирена. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*