Побачити Алькор - Ешкилев Владимир (читать полную версию книги txt) 📗
— Ми зараз шукаємо тих, хто виробляє такі речі. Ми їх знайдемо і покараємо.
— Їх треба знайти і бошки їм повідкручувати.
— Знайдемо, Наталочко. Знайдемо і відкрутимо. Для того ми й існуємо… їсти хочеш?
— Яке там «їсти». Хрєново мені. Голова як баняк.
— Скоро прийде лікар, дасть тобі снодійне. Тобі тепер треба багато спати.
— Але коли приїде Лавр, ви мене розбудите, добре?
— Розбудимо.
— Точно?
— Обіцяю. Ану, дитино, приміряй оце, — Кабарда дістав з кишені срібний хрестик на ланцюжку і надів його на Мармуру. — Це оберіг. Я колись на флоті служив, водолазом. Цей хрестик знайшов біля затоплої баржі. Може, це не я, а він мене знайшов. Він правильний. Він мене від різних лихих людей захищав, і таки добре захищав. І тобі він допоможе.
— А ви як без нього?
— Так я ж тобі його не назавжди даю. Ми тих людей упіймаємо, і тобі вже захист не буде потрібний.
— Захист завжди потрібний.
— Лавр тобі золотий хрестик купить. Красивий, з вензелями.
— Не купить, — надулася Мармура. — Я тепер психічна, мене в клітці треба тримати і таблетками годувати.
— Купить, купить, — Кабарда виглянув у вікно, провів поглядом Руслана, який саме минав КПП, і додав: — Але ти йому скажи, щоби дуже дорогого не купував. Знаєш, як у пісні співають: «Чем дороже покупки, тем дешевле судьба».
Розділ 42
Космічній Мавпі, на відміну від Таракана, не потрібно було вивчати плани і схеми резиденції «Ока Півночі». Вона могла із зав'язаними очима знайти там кожне приміщення, кожне вікно і кожний вимикач. Свого часу вона півтора року пропрацювала на чорній кухні, де готували їжу учням і охоронцям, потім відшліфувала колінами, сідницями і п'ятами кожний сантиметр підлоги медитаційного і тренувального залів. Нарешті, вона потрапила до внутрішніх приміщень вілли, де пройшла повний курс науки, вступну частину якої їй виклали санітари у психлікарні.
Вона знала, що майже посередині найдовшого із чотирьох парканів, що оточували резиденцію, є місце, яке не потрапляє де поля зору жодної з відеокамер. Вона перестрибнула через двометровий паркан так само легко, як перестрибувала через канави, коли переслідувала Мармуру. Ховаючись за господарською будівлею, вона дісталась декоративного пагорба в саду за віллою. Пагорб теж знаходився за межами зон спостереження. Про це свого часу потурбувалася Жриця Карна, яка вподобала розважати Вчителя на зеленому килимі доглянутої м'якої трави. Тут, у заглибині грішного пагорба, Космічна Мавпа й вирішила чекати на законну здобич.
«Хоча ні, — вирішила вона, — сьогодні я не мисливиця. Сьогодні я хірург. У плоті світу виникла ракова пухлина. І саме мені, дівчині, яка забула своє ім'я, Сили Акуна і Авеги доручили вирізатіи цю пухлину. Вирвати, поки вона не поглинула вільні і правильні клітини світового тіла».
Дзвінок відірвав Івара від вдячних принад Руни. Після її тіла металевий корпус стільникового здався йому холодним, немов крижина з глибин дантового пекла. Дзвонив Адар.
— У нас на пульті сигнал, — повідомив він. — Спрацював датчик руху біля паркана. Я відправив туди людей, але вони нікого не знайшли. Зараз пустимо по сліду собак.
— Може, якась тварина?
— Якраз у тому місці нульова зона відеонагляду. Одна-єдина на весь периметр.
«Це Мавпа, — зрозумів Івар. — Тільки вона може знати про нульову зону. Прийшла коза до воза. Мститися прийшла, вбивати прийшла. Але кого Мавпа обрала собі за мішень, залежить від того, що вона знає про останні події».
— Я зараз буду, — сказав він Адарові. — Розбудіть учнів. Нехай стережуть іззовні, за муром. Туди теж треба відправити кількох охоронців з вівчарками. Зробимо зовнішній кордон. Мавпа не повинна втекти.
— Не втече, — завірив жерця Адар. — Сила Акуна з нами. Все зробимо. Ти сам передзвониш Карні?
— Навіщо?
— Вона казала, що хоче розважитись, коли ми знайдемо обізяну.
— Тобі казала, ти й дзвони, — Івар вимкнув стільниковий і потягнувся до одягу.
— І де ж та ваша Мавпа? — Руна дивилась на нього, і крильця її точеного носика роззлощено тріпотіли.
— Тут.
— Навіть так? І як вона сюди потрапила?
— Через паркан перелізла.
— Тоді ви всі ідіоти, — підсумувала Руна і зіскочила з ліжка. — Ганяєте за нею по трьох областях, а вона собі сюди лізе! Ти ж міг би всі ці дні сидіти тут і чекати на неї. Отака у вас мудра стратегія… Доведеться-таки мені позичати вібратор.
— Потерпи ще кілька годин. Я віддам Мавпу Карні, і ми з тобою завалимось у ліжко на дві доби. Навіть на три. І весь цей час ми присвятимо Яблучній Камасутрі. Я обіцяю.
— А нащо та вбивця Карні? — Руна накинула халат, і медвяне світло її досконалого тіла згасло.
Івар подумки закликав на допомогу сили Акуна і відповів:
— Для її розваг. Пам'ятаєш, що вона зробила з Гадарою?
— Колись такі речі повилазять їй боком.
— Карні? — Івар невесело посміхнувся. — Поки що вилазило боком усім, окрім неї. Вона ж улюблениця Богині. Втілення краси й успіху.
Таракана зацікавила розмова Адара з Іваром.
«Ось ти і став у нагоді, — сказав він далекобійному приладові нічного бачення, начепленому на ствол снайперської гвинтівки. — Там у них щось затівається. Щось таке дуже цікаве. От і Карну викликають. Може, й балдєй вилізе? Тут ми і зробимо йому щастя».
Він погладив гвинтівку. Холодний метал сьогодні не заспокоював. Навпаки. На закинутому елеваторі проти ночі стало зимно, а він не прихопив із собою светра. Західний циклон знов ніс дощі і прохолоду.
«Так і нирки застудити можна», — подумав кілер, ліг на живіт, і направив приціл гвинтівки на резиденцію. Разом з прицілом! у бік резиденції розвернувся й ствол.
Розділ 43
Почувши кроки, Лавр спочатку вирішив, що повернувся Пітер. Але кроки були надто обережними. Той, хто піднімався до обсерваторії, певно, сподівався, що його наближення не почують. Лавр приготував пістолет і відступив у тінь, яку відкидала «тарілка» супутникової антени. У присмерковій темряві, яка заповзла до обсерваторії, ця тінь створювала озерце непроглядного мороку. Лавр не відчув від невідомого віяння «вітру І смерті». Той або не був підготовленим воїном, або, навпаки, належав до тих професіоналів найвищого класу, які вміли маскуватись навіть на рівнях тонких енергій. Якби другий варіант виявився правдивим, шансів вижити у Лавра практично не було.
За кілька секунд він відчув, що невідомий уже в піраміді. Лавр про всяк випадок вирішив не мудрувати і кинув на підлогу блокнот. На його щастя, невідомий повівся на цю простеньку розводку. Звук пострілу був тихішим за падіння блокнота. «Глушник!» — зрозумів старший оперативник, слухаючи, з яким веселим дзвоном сипляться уламки розбитого скла. Супротивник виявився аматором. Тому старший оперативник почав діяти за найпростішою схемою. Він присів і двічі вистрілив у верхню частину невиразного погруддя, яке підносилося над вхідним люком. Піраміда посилила звук, і Лаврові заклало вуха. Ці постріли, подумав він, мали б підняти на ноги всю околицю. Невідомий заточився і ніби приліг на підлогу поряд із люком.
Лавр обережно підійшов до нападника, ногою вибив з його руки зброю. Потім підсвітив ворога кишеньковим ліхтариком. Обличчя нападника закривала шапка-маска. Лавр присів, зірвав її і побачив мертве й ображене обличчя брата Олександра. Куля пройшла крізь шию. Судячи з усього, вона розтрощила хребет, і смерть наступила миттєво. Це можна було назвати везінням, адже з-під широкого коміра спецівки доглядача виглядав край бронежилета. Брат Олександр явно не вважав супротивника легкою здобиччю.
«„Кріт“ номер два, — майже не здивувався старший оперативник. — На кого ж ти полював, старий буркотуне? На Пітера чи на мене?»
Раптом у піраміді спалахнуло синювате світло. Напевне, вирішив Грінченко, воно вмикалось десь на другому поверсі.
