Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Современная проза » Ангели помсти - Ульяненко Олесь (читать книги txt) 📗

Ангели помсти - Ульяненко Олесь (читать книги txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Ангели помсти - Ульяненко Олесь (читать книги txt) 📗. Жанр: Современная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Червоноокий слідчий вивів пана Хачоса і пана Рафу на плаский дах покинутого заводу. Обох добродіїв кумарило, вони видавлювали із себе слова, але холоднокровний альбінос від закону поставив їх на коліна. Він сказав, наставляючи пістолет на їхні бриті, в жовтих прищах потилиці:

– Говоріть, де склад зі зброєю?

Пан Рафа захникав:

– Кого тобі треба? У мене крутий батько.

– У мене крутіший, – спокійно сказав пан Хачос. – Давай домовимося.

– Зараз я вам проб’ю довбешки, – слідчий блиснув червоними очима проти підсліпуватого ліхтаря.

– Ми не терористи. Ти шо, придурок?

– Першого – довгоносого, – невідомо для кого сказав альбінос.

Нещасливий циганський атентатник висунув голову. Недремне око закону ловко піймало простір.

– А, спільник, руки за голову і приєднуйся.

Атентатник, пан Рафа, пан Хачос стояли на колінах обличчями до густих, як гній, вогнів міста, що відливало зеленим, жовтим і синім. І, напевне, ці фарби їм видавалися найкращими у світі.

Чорний колодязь сколихнув у Тані десятки почуттів, наче вона знову повернулась у казку свого сліпучого і таємничого дитинства. Таня зрозуміла, що вони в безпеці. Боб повільно спускався з дівчиною, доки не дістався дна.

– Як ти? – знову запитав він, але дівчина мовчала, намагаючись розгледіти щось навколо.

– Тут так класно, – нарешті сказала вона. – Таки варто було тікати.

– Якби ми не втекли, то ти б обслуговувала зараз цілий циганський табір або нігерський блошатник, – сказав Боб.

– Це ще цікавіше, – відповіла Таня.

– Ти що, ідіотка?

– А хто тебе просив бити кухлем по голові того милого хлопчину?! – істерично верескнула дівчина.

– Бля, ти нічого не розумієш? Не пам’ятаєш? Чи я поїхав? Ти – Рудківська?

Таня з подиву кашлянула, але нічого не сказала, лише ображено сопіла носом. Боб креснув запальничкою і роздивився навколо. Нарешті він намацав вогником ще один люк, котрий виводив до закинутого заводу. Він спробував його відсунути, але люк приіржавів. Боб сплюнув і подивився на кошлаті павуки зірок в ободі каналізаційного люка.

– Здорово ми вляпалися, – сказав він.

Таня підпалила запальничку, огляділася навколо, загасила, і він почув її холодний, наче прибитий кригою, голос:

– Не бійся, тут є вихід.

– Звідки ти знаєш?

– А як ти відмикаєш замки і лазиш, як вуж між щілинами, – спокійно відповіла вона на це і знову креснула запальничкою.

Таня побачила його усмішку, й нічого більше чомусь їй не хотілося. Вона нахилила голову і поцілувала його у щоку. До цього у Боба були лише одні бляді. А цей невинний поцілунок виявився для нього вершиною всього, що він знав про той світ, до якого не належав.

– Ходімо, – сказала Таня.

Нещасливий атентатник, пан Рафа, пан Хачос стояли на колінах, продуті падлючим вітром, і кожен думав, що йому прийшов кінець. Атентатник думав про теплий сніданок і гамір у таборі; пан Рафа – як на Покрову його возили до баби у село, а там ставили на стільчика – і він тягнув «Камаринську»; один пан Хачос цинічно підраховував, скільки пропаде у загашнику товару. До всіх приходила мисля. Не найкраща, що приходить перед смертю. Нарешті пророкотів голос слідчого:

– З кого першого розпочинати?

Несподівано знайшовся пан Хачос, подумавши, що зараз чи потім, але відправлятися до своїх братів по голці все одно доведеться, тому він сказав:

– Слухай, сраний альбінос…

Слідак огрів його по вуху, але пан Хачос вправно став на позицію.

– Виблядки, я вас перестріляю без останнього слова на сповідь. Шо, круті? Хе-хе, – заводився він.

Пан Хачос вирішив продовжувати:

– Слухай, я зараз посовітуюсь з пацанами. Я сам не проти, шоб здатися, зрозумів, тільки опусти шмалер.

Слідак задумався, відійшов на кілька кроків і спитав:

– Хто з вас, суки, ноги не мив?

Атентатник, пан Рафа, пан Хачос по черзі перезирнулися.

Всі зійшлися на циганському кілері.

– Це він, – сказав пан Рафа.

– Так, – підтвердив пан Хачос.

– Його я заганашу першого, – спокійно сказав слідак.

– Тоді ми тобі нічого не розповімо, – сказав пан Рафа.

– А я знаю, що ви брешете. Бо головний мозковий центр тероризму – це я, – заявив слідак.

Глуха тиша, перервана соплищами легень, круглий місяць на гудроні, теплий вітер і життя – ось що почули і побачили нещасні заручники шибонутого в голову слідака. Циган повільно обернув голову, витер тильною рукою заслинені губи і вимовив:

– Так ти наш, брат.

Слідак підстрибнув і зареготав, наче вампір на місяць:

– А ви думали! А ви думали! А ви думали! Здорово я вас розіграв… – Він просто котився зо сміху.

Барон Мітро колошматив по плечах водія, який гнав «тойоту» щодуху, кидаючи у виярки та вибалки. Корейці уперто наздоганяли. Барон Мітро охрип від крику в сотовий, а рука в нього заболіла від ударів по голові та інших органах водія. Але «тойота» швидше від того не рухалась. Уперті БМВ, наче хорти, йшли по сліду, сідали на хвоста. Частина охорони сиділа по різних відділках. У його таборі лишилися одні жінки, діти, старі та каліки. Барон Мітро викликав привидів, тобто людей, яких не існувало. Єдиним чоловіком був кілер. Нещасливий атентатник стояв на колінах під продувним теплим вітром, загрожуючи своєму здоров’ю не тільки нежитем, а й кулею із «стєчкіна». Машина хитро зробила коло навколо велетенської, білої вночі, купи смітників, підрізала дві «беемвушки» перед самим носом і вискочила знову в місто, майже у кількох метрах від японського ресторану, що спокійно горів тихими вогнями, блимав гірляндами. «Тойота» підскочила на трамвайних коліях, що хижо визвірилися десятками жовтих язичків, боком жбурнувши пару бомжів з картонками на скляну стійку магазину. І Мітро наказав зупинитися.

– Стій! Стій! – закричав барон.

Його розкритий, майже чорний, рот з масивними рядами золотих зубів ковтнув повітря. І світ поповз, як спалена проектором кіноплівка. Слідак на даху натягував новобранців. За півгодини вони гуртом так-сяк поставили станковий іспанський кулемет, той, що із здоровенними, великокаліберними значить, патронами. Спокій і врівноваженість не полишали командира. Нарешті вони впоралися. Мітро вискочив під каскад міських вогнів, тримаючи на хвості корейські «беемвушки». Ніхто з присутніх громадян оком не повів, непізня пора, рання весна чи осінь киянами зустрічаються радо, але по-різному, і тут – гриб вогню. Барон побачив прекрасний бутон вогню, і капот на «тойоті» став дибки. Перша «беемвушка» підскочила, перевернулась у повітрі, стала на колеса і в’їхала у стіну аптеки. Літня і молода жінки підлетіли у повітрі й ще літали там, коли черга з даху розрізала навпіл «тойоту» і жовто-чорний грибок освітив просвітлені від теплого вологого вітру ніжного вечора обличчя безтурботних громадян. Залишки Мітро і водія хаотично заляпали об дахи магазинів. Кулемет продовжував косити паркани, задрипані «копійки», кабріолети, трамваї, магазинчики випльовували вікна, наче насіння. Крива пострілів звузилася і порізала у чотири дуги другу корейську «беемвуху». Людей змітало, наче мокрою ганчіркою. Червоноокий терорист видав радісний індіанський крик з горлянки, коли побачив, як вилітає автобус із міліцейським спецназом. Він уміло скерував вогонь, і автобус не прибув до місця призначення, а заїхав на тротуар і став перед кінотеатром. Менти вискакували з вікон і дірок, падали на пузо і стріляли невідомо куди. Нарешті вони розтягнулися, і хтось закричав у мегафон:

– Панове терористи, здавайтеся! Ви оточені!

У відповідь кулемет видав чергову порцію вогню. Міліція теж відповіла нищівним вогнем, але безрезультатно. Тут варто було поговорити про зручність архітектури вісімнадцятого століття, але, самі розумієте, ні до чого. Великокаліберний кулемет відбивав бажання.

Детектив стояв за двадцять метрів від подій і акуратно занотовував усе до блокнота. Петро Накопич виводив дбайливо букви і літери, думки він свої мудро шифрував. Його сизий погляд, темний під чорними окулярами, провів уявну лінію по краю даху. Він задоволено загудів животом. Стояв пан Рафа на повен зріст, виставивши праву ногу і витягнувши руку з пістолетом, поливаючи тріскучу ніч свинцем. Поруч з ним пан Хачос валив по вітринах, бив асфальт, кришив граніт на кінотеатрі з автомата Калашникова, а недалеко, сховавшись за віддушиною для повітровідбірника, примостився циганський атентатник, який пуляв просто у білий світ. Слідак сидів за бронею, пускав короткі черги, зрізаючи дерева, як траву, і поодиноких розтяп. Петро Накопич із задоволенням відзначив, що Таньки там не було. Можливо, мертва, так, можливо, але саме серед цих героїв її не було. Петро Накопич потягнув густе повітря, просякле порохом, синіми короткими, як обірваний серпантин, димками, що витягувалися в одну нитку, наче птахи, які тягнули заблудлі душі до пекла. Почали вибухати туалетним глухим звуком ліхтарі. А Петро Накопич боявся темряви не менше, ніж дня.

Перейти на страницу:

Ульяненко Олесь читать все книги автора по порядку

Ульяненко Олесь - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Ангели помсти отзывы

Отзывы читателей о книге Ангели помсти, автор: Ульяненко Олесь. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*