Орігамі-Блюз - Поваляева Светлана (книга бесплатный формат txt) 📗
Ключ входить в отвір, але повертає його тільки в порожній кімнаті, а двері прочиняються - тільки в провітреній. Зорі ростуть на деревах, як вишні невідомих невід’ємних променів тіні.
Чи тіні бачать сни, снять? Чи сняться? Чи сни тіньми снять? Тінь оживає під поглядом - тільки не бійся пульсації споду відомого світу й вітру - виснажливошизофренічного - захід ного, який загортає росу в тіні: ниточкою затягується на мізинці те, що трапляється з нами на споді. Особливо - вузликами - лікарняні палати і коридори вночі, лампи реанімації, ор динаторські, вимиті хлоркою кахлі, сходи, де не можна курити… Мудрі люди розподіляють приміщення лікарні за призначенням. Ліфт опускає в підвал: ліворуч коридором - душові й ванни для процедур, праворуч - бухвет, між ними - морг. Після підводного масажу можна піти за кефірчиком й нарватися на дві каталки з трупами, що зчепилися у вузенькому коридорчику й ніяк не роз’їдуться. Мужики у куфайках намагаються розчепити мари, а тьоті у просяклих специфічним амбре ватяниках займають тим часом чергу за кефірчиком. Зро зуміло, випереджуючи якусь там дурепу на милицях… Океан безглуздя Океан боргів Океан свободи Смітник Тупик Океан шляхів пензлюй куди ґедзь укусить пливи на всі боки світу одразу курва мать невже я захворюю сказом? жінка блазень досі незрозуміла професія за покликом духу мить вдесятеро дорожча години з гейшею профі й настільки ж важча за сифіліс вокзальної хвойди і я безробітніша за бомжа робота якого смітник та пляшки по кущах та бордюрах Я блядь сам собі пам’ятник монумент постамент сама собі сцена баба що торгує насінням справжня гієна розміняна у громадському транспорті на дріб’язок монетами напнуті серце кишені легені й нема хоч шматка хоч уламка більшого за копійчину на пробитих квитках писати оливою вежі пейзажі будинки бруківку небо калюжі й люди люди люди най би їх атомним феєрверком унезалежнило наприкінці серпня госсподи! там де вода аметистовим лаком пензлем кривавої стуми кожну тінь викреслено пісок поглинає сліди я пригорщами дріб’язок викидаю з себе щоб сюди іще повернутися вільною від боргів мі дяків безглуздя чоловіків зосередженості жінок покручених та розібраних мікросхем шляхів повернутися розґвезьґаною надгробком свободи відлюдства… о як мені страшно! P.S. Quibusdam destinatis sententiis consecrati quae non probant co guntur defendere?
Мрія і Макс зустрілися в дзеркалі заднього огляду лівої тачки… імовірно, з точки зору етології їхня поведінка пояснюється «клубним» інстинктом. Клубування тепер розповсюджений засіб відбору. Клубочиться еволюційний рух, кужелиться й «клубується», мов дим у шклян ці. Людина щира й темпераментна, украй емоційна, жива, одне слово, - вона й дотепер вірить у кохання, у світ, світло, сонце, любов, море, лагідність Всесвіту, й тому її сприйняття брутальності сучасного світу є загострено хво робливим. Невиплакані у долоні грона бузку, серед листя причаїлися тіні - лоскочуть віями підвіконня. У німотності земній зачатий день народжується вогким мовчазним недоноском.
«Бійтеся метафор - вони небезпечні», прого лосив Кундера й заронив метастазу цинізму у Мріїну душу, бо єдине слово, якому вона довіряла досі - слово сучасних класиків.
Коен, Гінзберг, Барроуз, рятуйте! Згляньтеся, Королі Симфори, на жалюгідну постать тор говки бананами й пральними порошками!
Чому це люди з університетською освітою вва жають, що їм не місце за яткою чи на посту педикюрші, чи над перукарським кріслом у нахилі хижого наміру відчикрижити клієнтові голову? Мріїні нестійкі, як прутень, фінанси живуть по журналах й телеканалах, немов се зонні овочі у теплицях - від президентсько парламентських виборів до парламентсько президентських. Мрія має занадто кволу вдачу серед чемпіонів бульдожої хватки й надто скромний бюст (царство небесне тобі, жертво світових покладів силікону, бабуся Лоло!) за для ефірного («етерного», бля!) декольте у пе резаписі. Старанну огиду викликають слова «мікрокосм», «макрокосм», «міфотворення»,
«декларування», «етер», вони провокують нудо ту й миттєву неприязнь до їхніх володарів вживальниківвживцівспожива(льців)чіврет рансляторівнаписальників.
Щоранку Мрія забуває, а коли не забуває, то не встигає поснідати, натомість зварити й випити свою каву й викурити до неї сигарету встигає завжди. На роботі Мрію не полишає, набуваючи нав’язливості, відчуття, що вона займається копрофагією; думка ходить колом: люди носяться, мов собака з кісткою мамонта, зі своєю особою чи з якоюсь неоковирною подією, яка знагла принесла їм популярність. Навіть якщо ця подія - оральний секс із президентом, чи плювок так званої суперзірки, який випадко вим вітром занесло на сукню названої особи. Ці люди ніколи вже не зійдуть зі свого зоряного шляху причетності до вселюдської мастурбації й не почнуть жити з собою. Тавро полюції чи слини залишається з ними на все життя в якості улюбленого задроченого фетиша. Сім нільських варанів зжерли свого власника. Одкровення про цю подію приходить під час медитації до індійського йогомагополітика. До цього одкровення він зби рався зачаклувати електорат показуванням фокусів й гасанням на мотоциклі із зав’язаними очима, що мало під час передвиборчого турне відволікати увагу виборців від реальної спроби проникнення до асамблеї округу Канпур: двісті його прибічниівмагів гіпнотизують в цей час електорат. Однак звістка про варанівлюдожерів розбурхує в чарівникові карколомні фантазії й він, заморозивши свою політичну кар’єру й поки нувши напризволяще двісті прибічниківмагів, мчить до американського штату Делавер. Він мріє захопити світ за допомогою заряджених його магічною енергією варанів, а частину ва ранів пустити на шкіргалантерею. Якось за унікальними штанчиками з варанячої шкіри до нього зарулює сама Дженіфер Дупез. Маг і варани бачать її грандіозну дупу зі слідами насильств, завданих Паффом Дедді, втрачають свідомість, глузд, а незабаром - життя. Дженіфер Ду пез ридає над трупами варанів і мага, не розу міючи причини їхньої загибелі. Раптом в небі з’являється зоряносмугастий літак і скидає прямо на голову Дупез нову експериментальну бомбу, яка називається «Спірс». Усі гинуть під шарами силікону, лайна мильної піни, сто доларових купюр й рожевих плюшевих мише нят. Великий Державний симфонічний ор кестр Берлінської опери ім. Муссоліні, спілка віолончелістів «Апокаліптика», Міністерство Культури Республіки Текіла та посольство Перу в Месопотамії спільно з Національним Марокканським Благодійним фондом ім. Білла Куросави з підтримки вимираючих напрямків у музиці представляють: DEATHMETALOPERA «Перші скрипки проти Ванесси Мей, або Криваві Дефекації Місячної Повні». Запхайте собі в дупу мастеркасети з експериментальним кіном - спробуйте пережити у віртуальних катакомбах власного духу рекламнотелесеріальний гено цид, газову атаку реалітішоу, електронну по вінь нечистот, отруйний клей світового паву тиння. Я закликаю всіх, хто не страждає на арахнофобію, влаштувати хрестовий похід проти Електронного Павука! Проти Матриці Телевізійних Клонів! Я закликаю до відродження традицій збору макулатури, до планової очис тки землі від сміття періодичних видань у п’ятирічний термін (аби не порушувати зба грених кров’ю традицій кабалістичного ідоло поклонництва)! Назвемо цей план «431? за Фаренґейтом» й оголосимо карантин та воєнний стан на термін знищення всіх ЗМІ на теренах мертвонароджених буколік! Гей, улюлюки, по борники запліднення! Поки ви агітуєте роз палене конкурсами «Міс Грудь» населення проти абортів, нам абортують мізки! Вони ґвалтують нас милом з милом віртуальні вояки простору засобів масових комунікацій хакери мислення соціальних стандартів убивці маніяки і психопати вони надсилають нам повідомлення користуючись універсальним паролем нашої параної бо електронний простір нарешті на дав їм право Свободи Скальпеля хворобливого світовідчуття вони відчувають беззахисність швидко знаходять жертву й трахають її свідо мість в дупу з того боку люстра єдине що нам залишається - облизувати люстро чи завішувати його поверхню чорною сукнею нашої прабабці…
