Катастрофа в РАЮ, Подорож до Эльдорадо. - Лигостов Вильям (бесплатные полные книги .txt) 📗
Стенлі кидало то в жар, то в холод. Почуте справило на нього величезне враження. Але перше його запитання було другорядне і ніби не стосувалося того, що його тепер хвилювало.
— У мене кінчається медовий місяць… Але визнаю, — даруй мені, Лілі, - і під час медового місяця я змушений був щодня вибирати часину для розгляду невідкладних телеграм, для розпоряджень і вказівок, що стосуються моїх підприємств. Я, звісно, з великим інтересом познайомився б… познайомлюся з Ельдорадо. Але чи можу я користуватися своєю радіостанцією на вертольоті? Я не можу і дня прожити без зв’язку з… як ви тут висловлюєтеся… з потойбічним світом.
Семирозум попросив відповісти на це запитання Тау. Той явно знітився. Він ніяково опустив очі, розвів руками:
— Шановний добродію! Це, на жаль, неможливо. Ми з великою радістю, але маскувальне поле, що наводиться на острів і прибережну смугу океану, має ще й іншу здатність… Так, з повітря і з води нас не видно — рифи, уламки гострих порід, між якими нуртує вода. Але це ще не все. Маскульване поле пропускає всередину радіохвилі, одне слово, всі енергетичні випромінювання, але те випромінювання, що народжується на Ельдорадо, полем поглинається. Отже, для потойбічного світу ми — ніщо, пустка. Я, звичайно, не маю підстав не довіряти вам, але хочу сказати вже зараз, щоб уникнути прикрих непорозумінь: будь-яка спроба проникнути на острів без нашої згоди, без нашого демаскування приречена на провал. Маскувальне поле створює ще й непрохідний біологічний, коли хочете, моральний бар’єр. Подолати його ніколи нікому не щастило, які б зусилля волі не докладалися. Потрібна домовленість, повне довір’я, інакше контакт неможливий. Отже, наш клаптик суші разом з прибережними водами — усього в діаметрі 21 кілометр — неприступний для потойбічного світу.
Як не старався Хар вдавати байдужого, видно було: роз’яснення аж ніяк не втішало його. Проте надії ще не втрачав.
Далі питання посипалися градом. Як саме відбувається регенерація, чому члени Ради десятьох обираються тільки на один рік, у який спосіб вдалося використати продукти океану… Чому, як, коли??? Задала і Коко одне запитання — чи практикуються в ельдорадських сім’ ях розлучення.
Зал Форуму зустрів це запитання вибухом сміху, а Семирозум попросив піднятися на круг доктора Синапса — він у нас, мовляв, спеціаліст з цих питань.
Доктор Синапс сів за стіл і пояснив:
— Розлучатися не заборонено, та поки що наша історія не знає таких прецедентів, добродійко Коко. Навіть ось у цьому трагічному випадку… Добродію Ізоль-Гол, підійдіть до мене, будьте ласкаві. - Ізоль-Гол рушив до доктора, і тут пришельці помітили різкість його рухів. — Поверніться до мене спиною. — Ізоль-Гол виконав просьбу доктора. Синапс зловив ключик, що теліпався в Ізоль-Гола на спині, і встромив його в отвір на тій же спині. Там виявилися чималі дверцята. Пришельці підскочили з стільців, а Коко мимоволі затулилася руками. — Не лякайтеся, добродії. Ось уже більше двадцяти років Ізоль-Гол змушений задовольнятися цим механічним тулубом, а до того десять років він, власне — його голова взагалі була без нічого, зберігалася нерухома. Трагічний випадок під час купання в бухті Дельфінів — акула геть порвала його тіло. Ми підтримували в ізольованій голові штучний кровообіг, подолали сенсибілізацію, алергію… Тепер, як бачите, в тулубі змонтовано все необхідне. Ось штучне серце, ось… даруйте, легені, розміщені в руках. Кров — власне, її хімічний замінник — періодично міняємо. Але все це технічні деталі. Що я хотів сказати? Ах, так! Дружина Ізоль-Гола терпляче чекає цілковитого відновлення свого чоловіка. Більше тридцяти років чекає. І хоч доктор Ген, перебуваючи в стані афекту, припинив експеримент, ми сподіваємося все ж повернути їй чоловіка в повному порядку. Матриця з Ізоль-Гола готова. Залишається виростити тіло в усій цілісності. Щоправда, доведеться немало попрацювати над відновленням деяких функцій головного мозку. Адже мозок здатний повноцінно функціонувати лише в комплексі з тілом. Перебуваючи в ізольованому стані, особливо протягом тих перших десяти років, мозок Ізоль-Гола багато чого втратив. Добродій Ізоль-Гол мусив спеціалізуватися на тому, що доступне йому. Він у нас найвизначніший поліглот. Володіє буквально всіма мовами потойбічного світу, — Синапс хряпнув дверцятами, замкнув їх. — До речі, як вам почувається, добродію Ізоль-Гол?
— Почуваю себе добре, дуже добре! — відгукнувся Ізоль-Гол. — З нетерпінням чекаю тієї хвилюючої миті, коли… Даруйте, шановні гості, даруйте, якщо відчувається ельдорадський акцент. Мені важко передати радість…
— От кому б на зборах виступать! — не втримався Купчик.
— Семйон! Не балакай лишнього! Казав же тобі! — шикнув на нього Панько Федорович.
А Ліліан Коко, трохи відійшовши від недавнього переляку, зауважила:
— Звичайно, коли в запасі вічність, можна чекати. Хай би спробувала вона у нас!..
Галасун, зберігаючи незалежний вигляд, кинув недбало:
— Це у вас, дамочка. Не валіть все в одну кучу. Що-що, а чекати в нас уміють.
Що саме він хотів сказати цим, невідомо.
Розмова тим часом перекотилася в інше русло. Члени Комісії відповідали, відповідали поперемінно… Невдовзі всім стало ясно: так можна просидіти за столом і місяць.
Семирозум запропонував зробити бодай вибіркову екскурсію по Ельдорадо, бо — як там у вас висловлюються? — краще раз побачити, ніж сто разів почути. Гості пристали на його пропозицію.
Коли виходили з Форуму, аби дістатись найближчої станції спіральки, Семирозум відстав трохи і притримав Г аласуна:
— Наскільки я зрозумів, ви в експедиції за старшого? У мене до вас, даруйте за нескромність, шановний добродію Г аласун, одне запитання. Чи не могли б ви сказати, звідки ви узнали про точне розташування Ельдорадо і про яку таку карту вели розмови з своїм колегою в Києві? Якщо вважаєте за неможливе відповідати…
— Чого ж, — з готовністю відповів Панько Федорович, — що касаїця передового і прогресивного, ми завжди раді, товаришу голова Комісії, поділитися… — Він гукнув Купчика, той витяг з кишені поліхлорвініловий мішечок, вийняв звідти старовинну карту.
Семирозум розгорнув її, довго вдивлявся в кружечок і латинський напис біля нього, потому повернув карту і тільки плечима знизав. Стенлі Хар, розмовляючи з Геродотіусом, весь час озирався на трійцю, що відстала. Він був занепокоєний,
У вагонах спіральки, на платформах, на ескалаторах- скрізь ельдорадці зиркали на гостей. Вони намагалися робити це якнайскромніше, не бути нав’язливими, та все ж побороти цікавіть не могли. Галасун і Купчик уважно слухали пояснення членів Комісії, хоч, правду кажучи, мало що розуміли. Коко придивлялася до місцевих чоловіків і, хоч, здається, було не до цього, кільком особливо симпатичним підморгнула. На диво, це не справило на них помітного враження. Коко ще кілька разів спробувала обмінятися своїм найвиразнішим кокетливим поглядом № 1 з місцевими молодиками і засумувала… Хм! Що за чоловіки?! Невже її чари втратили тут свого силу? Дивно. Тим паче, що конкурувати, власне, нема з ким. Ну, чого варті ці тубільні баришні? Очі не підведені, нігті не лаковані. А прикраси… Ха-ха-ха! Сережки із звичайного скла, намисто із непоказного сірого граніту? Сміхота, та й годі! Печерний рівень.
І все ж Коко нервувала. Ельдорадо перестало її ць кавити. Пояснення членів Комісії пропускала повз вуха. Стенлі ж не втрачав часу даремно. Прислухаючись до екскурсоводів, раз по раз націлювався об’єктивом портативної кінокамери на особливо цікаві технічні деталі і безупинно, метр за метром намотував стрічку і враження.
Ескалатор виніс їх на невеличкий майданчик. На скляних дверях, до яких попрямували члени Комісії з гостями, виднівся напис “Музей духовної і матеріальної культури Ельдорадо”.
Вони зайшли в зал, заставлений зручними кріслами, щось на зразок невеличкого залу для перегляду кінофільмів. Маю на увазі ті комірчини, яких повно на кіностудіях, та й в інших установах, де колеги кіномитців і всілякі причепливі комісії переглядають свіженькі, тільки-но з творчих майстерень кінострічки. Щоправда, цей зал мав трохи незвичайну форму — не прямокутну, а трикутну, з тупо обрізаним верхнім кутом. Простора сцена займала всю основу трикутника. Гості ще роздивлялися навколо, коли назустріч їм з бокових дверей вийшов ельдорадець, очевидно, працівник музею. Семирозум запросив усіх сісти, а працівникові сказав мовою ельдорадо:.
