Євангелія від Ісуса Христа - Сарамаго Жозе (онлайн книга без txt) 📗

Він не був у Єрусалимі від того далекого дня, коли приходив туди, щоб з’ясувати, яку ціну мають його провина і його каяття і як їх треба терпіти, чи поділивши на частини, як ділять спадщину, чи прийнявши їх у їхній цілості, як приймає кожен із нас свою смерть. Натовп на вулиці скидався на потік брунатної багнюки, що вливався на великий майдан перед крутими сходами, що вели до Храму. Тримаючи ягня на руках, Ісус дивився на товкотнечу перед Храмом, одні спускалися сходами, інші підіймалися, одні несли тварин, призначених у жертву, інші йшли вже без них, із веселими обличчями, співаючи: Алілуя, Осанна, Амінь, ще інші мовчали, бо в їхньому випадку співати або кричати було б недоречно, як недоречно було б вигукнути, виходячи з Храму: Евое! [3] — або загорлати на всю силу своїх легенів: Гіп-гіп ура! — хоч, по суті, різниця між цими чи іншими вигуками не така істотна, якою вона здається, ми горлаємо, коли хочемо виразити квінтесенцію свого торжества, але з плином часу слова та вигуки стираються від частого застосування, і ми тоді запитуємо себе: А що це, зрештою, означає? — і не знаходимо відповіді. Над Храмом здіймався у височінь стовп диму, закручуючись у спіраль, безперервний, підживлюваний усе новими й новими жертвоспаленнями, показуючи всьому світу, що ті, хто сюди прийшов, були прямими нащадками Авеля, того сина Адама та Єви, який у ті далекі часи запропонував Богові первістків від своєї отари та їхній жир, і Бог прихильно його жертву прийняв, тоді як його брат Каїн, який не міг піднести Богові нічого, крім дарів землі, побачив, що Бог не став навіть дивитися на його пожертву, а чому — ми досі не знаємо. Якщо саме з цієї причини Каїн убив Авеля, то ми можемо бути спокійні, бо сьогодні люди не вбиватимуть одне одного, адже всі вони приносять Богові в жертву одне й те саме, й щоб переконатися в цьому, досить послухати, як потріскує жир, подивитися, як підрум’янюється м’ясо, а ми знаємо, що Господь у своїх вишніх емпіреях радісно вдихає пахощі, які линуть від побоїща, влаштовуваного біля вівтарів Його Храму. Ісус пригортає своє ягня до грудей, він не може зрозуміти, чому Бог не хоче, щоб Його вівтар окропили молоком, соком самого життя, який передається від одного земного створіння до іншого, чому не можна посипати його, як сівач посипає землю, зерном пшениці, з якої випікають хліб, що дарує роду людському безсмертя? Його ягня, яке ще зовсім недавно було чудовим подарунком старого чоловіка юному хлопцеві, не побачить сьогоднішнього сонця, бо вже пора йому підійматися сходами Храму, пора нести його під ніж та у вогонь, так ніби воно недостойне жити, ніби воно вчинило непрощенний гріх проти вічного охоронця пасовищ та джерел, напившись із річки життя. І тоді Ісус із таким відчуттям, ніби якесь світло спалахнуло у нього всередині, вирішив, що всупереч вимогам шанувати Закон, якому його навчили в синагозі, всупереч слову Божому, він не дозволить цьому ягняті померти, що створіння, яке йому віддали на смерть, далі житиме, і що, прийшовши до Єрусалима, щоб принести жертву, він повернеться з Єрусалима ще більшим грішником, ніж він туди увійшов, бо так, ніби йому було мало гріхів колишніх, він додав до них іще й цей, а Бог нічого не забуває, і настане день, коли йому доведеться відповісти за всі. Протягом якоїсь миті страх перед неминучою карою примусив його завагатися, але уява вмить намалювала перед ним жахливу картину неозорого моря крові, крові незліченних ягнят та інших тварин, пролитої від часів сотворіння людини, бо саме для того, щоб поклонятися Богові та приносити жертви, й було створене людство. Уява його розігралася настільки, що він побачив себе, як він стоїть на сходах Храму, по яких стікають багряні потоки крові, й підносить до неба своє ягнятко, мертве, з відтятою головою. Він утратив усяке уявлення про дійсність і так себе почував, ніби опинився всередині великої бульки, наповненої мовчанкою, але несподівано булька луснула, розлетілася на бризки, і його вуха знову наповнив гомін слів, бубніння молитов, знову залунали навколо нього благання, крики, співи, жалібне мекання ягнят, але всі ці звуки заглушив суремний звук шофара, довгого, вигнутого спіраллю баранячого рогу, яким повідомляють про початок або кінець служби Божої. Укинувши ягнятко до торбини, ніби щоб уберегти його від загрози, що стала тепер цілком реальною, Ісус кинувся навтіки з майдану перед Храмом, заблукавши у вузьких вуличках, бо його мало цікавило, куди він біжить. Коли прийшов до тями, то побачив, що опинився в полі, вибігши з міста крізь північну, Рамалійську браму, ту саму, крізь яку увійшов, коли прийшов сюди з Назарета. Він сів під оливою, біля дороги, дістав із торбини ягня, ніхто не дивувався, бачачи його там, і люди, певно, думали: Цей хлопець відпочиває після важкої подорожі, щоб набратися сил перед тим, як віднести ягня до Храму, яке ж воно гарне, й нам ніколи не здогадатися, кого мав на увазі той, хто так думав, що хотів він сказати: яке гарне ягнятко чи яке гарне хлоп’я. Ми вважаємо, що гарні вони обоє, але якби нам довелося обирати між ними двома, ми все ж таки присудили б яблуко ягняті, але з однією умовою: не виростати в здоровенного барана. Ісус лежить горічерева і тримає в руці кінець мотузки, щоб ягня не втекло, але цей захід остороги зайвий, бо сили в бідолашного створіння геть вичерпалися й не тільки тому, що воно таке маленьке, а й від хвилювання, від усієї цієї метушні, від того, що його то тягли на мотузці, то брали на руки, не кажучи вже про те, що його майже не годували від учорашнього дня, бо помирати з повним черевом непристойно, незалежно від того, хто ти є: мученик віри чи ягня. Отже Ісус лежить горічерева, його дихання потроху заспокоюється, він дивиться на небо крізь гілля оливи, легенько розгойдуване вітром, і промені сонця, проникаючи між листям, танцюють перед його очима, певно, вже десь близько шостої години, сонце ще високо, й тіні короткі, важко навіть повірити в те, що ніч своїм повільним диханням погасить це сліпуче сяйво. Ісус уже відпочив і каже, звертаючись до ягняти: Я віднесу тебе до отари, і з цими словами став підводитися на ноги. По дорозі йдуть кілька людей, за ними видно й інших, і, побачивши їх, Ісус одним стрибком підхоплюється на ноги; його перше бажання — втекти, але, звичайно, він так не зробить, не наважиться, адже він побачив там свою матір і кількох братів, найстарших, Якова, Йосипа та Юду, побачив він там і Лізію, але вона жінка, і її можна не брати до уваги, хоч народилася вона за віком між Яковом і Йосипом. Вони його ще не побачили. Ісус виходить на дорогу, знову взявши на руки ягня, але тепер він підозрює, що зробив це тільки для того, аби руки в нього були зайняті. Першим його помічає Яків, він підіймає руку, а тоді щось швидко каже матері, й Марія дивиться в той бік, куди він показує, тепер усі прискорюють ходу, тому Ісус відчуває, що й він повинен пройти свій клапоть дороги, але з ягням на руках він не може бігти, ми так довго пояснюємо цю обставину, що може здатися, ми не хочемо, щоб вони зустрілися, але це не так, материнська, братська й синівська любов мала б дати їм крила, але ж справа не тільки в любові, у них є також причини бути стриманими, ми знаємо, як вони розлучилися, і не знаємо, до яких наслідків призвела така довга розлука й цілковита відсутність новин. Та коли люди йдуть назустріч одне одному, вони зрештою зустрічаються, й ось вони вже стоять віч-на-віч, і Ісус каже: Благослови, мамо, а мати відповідає: Нехай Бог тебе благословить, сину. Вони обнялися, потім настала черга обійматися братам, Лізія обняла Ісуса останньою, проте ніхто, як ми й передбачали, не знав, щo треба говорити в таких випадках, ані Марія не збиралася вигукнути: Яка несподіванка! — ані Ісус у тому ж таки тоні: Я не думав, що тебе зустріну, з якої причини ти прийшла до міста? — ягня у нього і ягня в них усе пояснювали, було свято Пасхи Господньої, а різниця між двома ягнятами була тільки в тому, що одне мало померти, а другого смерть уже обминула. Ти жодного разу не повідомив про себе, сказала нарешті Марія, й у цю мить сльози нарешті закапали з її очей, адже перед нею був її первісток, такий високий, уже з обличчям дорослого чоловіка, з ріденькою щетиною на підборідді й обвітреною шкірою людини, що живе просто неба — під сонцем, на вітрі й серед пісків пустелі. Не плач, мамо, я маю роботу, тепер я пастух. Ти пастух? Так. А я думала, ти займешся ремеслом, якого навчив тебе батько. Обставини склалися так, що я став пастухом. Коли повернешся додому? Не знаю, коли-небудь повернуся. Принаймні ходімо разом до Храму. Я не йду до Храму, мамо. Чому не йдеш, адже в тебе і ягня напоготові. Це ягня не для Храму. Воно має якусь ваду? У нього нема ніякої вади, але воно помре, коли надійде його природний час. Я тебе не розумію. І не треба мене розуміти, я врятував це ягня від смерті, щоб і мене хтось колись урятував. Отже, ти не підеш зі своєю родиною. Я вже йшов не у Храм, а з Храму. І куди ж ти йдеш? Туди, де я тепер працюю, до отари. А де твоя отара? Тепер вона в долині Аялонській. А де вона, ця долина Аялонська? З протилежного боку. З протилежного боку від чого? Від Віфлеєма. Марія відступила на крок і зблідла, стало видно, як вона постаріла, хоч їй було тільки тридцять років. Чому ти згадав про Віфлеєм? — запитала вона. Бо там я зустрів того пастуха, на якого тепер працюю. А хто він такий? — і перш ніж син устиг відповісти їй на це запитання, вона сказала, звертаючись до інших. Ідіть і зачекайте мене біля брами, потім схопила Ісуса за руку й потягла його на узбіччя дороги. Хто він? — знову запитала вона. Не знаю, відповів Ісус. Ти знаєш, як його звуть? Якщо він і має ім’я, то він мені його не сказав, я називаю його Пастирем і більш ніяк. Який він? Дуже великий. Де ти його зустрів? У печері, в якій народився. А хто тобі її показав? Рабиня на ім’я Саломея, що допомогла мені з’явитися на світ. А він? Що — він? Що він тобі сказав? Нічого такого, чого б ти не знала. Марія впала на землю, так ніби чиясь могутня рука збила її з ніг. Той чоловік — Диявол. А звідки ти знаєш? — запитав Ісус. Коли я вперше його побачила, він сказав мені, що він янгол, і звелів нікому не казати про це. А коли ти його вперше побачила? У той день, коли твій батько довідався, що я вагітна тобою, він прийшов до нас у подобі жебрака і назвався янголом. А ще ти коли-небудь зустрічала його? Я бачила його на дорозі, коли ми з твоїм батьком ішли до Віфлеєма, щоб відбути перепис, потім у печері, де ти народився, й бачила його в ту ніч, коли ти пішов із дому, він тоді увійшов на подвір’я, я думала, то ти, але то був він, підійшов до самих дверей і вирвав із корінням дерево, яке там стояло, ти ж, либонь, пам’ятаєш, дерево, що виросло на тому місці, де ми закопали чашку з тією землею, що світилася. Яку чашку, з якою землею? Я тобі ніколи про це не розповідала, жебрак тоді повернув мені чашку, з якої поїв, і насипав туди землі, що світилася, а тоді пішов геть. Лише янгол міг зробити так, щоб земля світилася. Спочатку я повірила в те, що він янгол, але ж і Диявол багато чого вміє. Ісус сів поруч із матір’ю і поставив ягня на ноги. Я й сам давно зрозумів, що дуже важко відрізнити янгола від демона, коли вони творять якісь чудеса, — сказав він. Залишайся з нами, не повертайся до того чоловіка, послухайся матері. Я пообіцяв йому повернутися й мушу дотримати свого слова. Дияволу можна щось пообіцяти тільки для того, щоб обманути його. Той чоловік, що не є людиною, я вже це знаю, той янгол або демон супроводжує мене від мого народження, і я хочу знати, навіщо це йому треба. Ісусе, сину, ходи до Храму разом з матір’ю та своїми братами, віддай це ягня на вівтар, бо такий твій обов’язок і така його доля, й попроси Господа, щоб він звільнив тебе від поганих думок, якими ти одержимий. Це ягня помре тоді, коли настане його час. Його час померти — сьогодні. Мамо, для дітей, яких народила ти, теж настане час померти, але ж ти не хочеш, щоб вони померли завчасно. Існує різниця між ягнятами і дітьми людей. Коли Господь наказав Авраамові, щоб той убив свого сина Ісаака, про цю різницю ніхто не знав. Я проста жінка й не знаю, як тобі відповісти, але прошу тебе облишити ці погані думки. Думки, мамо, є такими, які вони є, вони приходять і відходять, як ото ковзають по землі тіні від хмар, і самі по собі вони не можуть бути ані добрі, ані погані, лише наші дії мають вагу. Хвала Богові, що Він нагородив мене таким мудрим сином, мене, жінку темну й неодуковану, але я завжди тобі казала й тепер кажу: ця мудрість не від Бога. Від Диявола теж можна чогось навчитися. Ще б пак не можна, адже ти перебуваєш у його владі. Якщо саме завдяки йому це ягня зберегло сьогодні життя, то він трохи спричинився до покращення світу. Марія нічого не відповіла. Від міської брами до них наближався Яків. Марія підвелася і сказала: Я сьогодні зустріла сина і знову втратила його, а Ісус відповів: Якби ти його не втратила раніше, то не втратила б і сьогодні. Він сунув руку в торбину й дістав звідти кілька монет — милостиню, яку сьогодні випросив. Ось усе, що я маю. Це за стільки місяців? Я працюю лише за харчі. Певно, ти дуже любиш того чоловіка, на якого працюєш, якщо задовольняєшся таким дріб’язком. Господь — мій пастир. Не ображай Господа, адже ти живеш із Дияволом. Хто знає, мамо, хто знає, можливо, він янгол, але служить іншому богові, що живе на іншому небі. Господь сказав: Я твій Господь, і ти не повинен поклонятися іншому богові. Амінь, відповів Ісус. Він узяв на руки ягня і сказав: Я бачу, Яків уже кличе тебе, прощай, мамо, а Марія відповіла: Схоже, це ягня тобі дорожче, ніж твоя родина. У цю мить так, — відповів Ісус. Задихаючись від болю та обурення, Марія покинула його й побігла до свого іншого сина. Вона жодного разу не обернулася.