Пафос - Ешкилев Владимир (бесплатная библиотека электронных книг .txt) 📗
— Зрозуміло, — каже Трах, — С чєго начінаєтся Родіна, с ашібок в твойом букварє…
— С пратівних махнатєнькіх ґоблінов, жівущіх в сасєднем дварє… А мене цей текст чомусь збуджує, — раптом визнає Фіона. — Аж у матці щось скубоче.
— Що ж тут може скуботати? — дивується реввоєнгакер. — Найзвичайнісіньськіша маячня, напомпована забіяцькими претензіями. На сайтах «Червона флора», «Н-18», АNАRН. RU такого розводняка цистернами… Тільки на людських пілінґах немає шифрів.
— Все одно скубоче.
— Може тобі до лікаря треба?
— Риггу!
— Добре що не «баклан».
— А чи існує така ймовірність, — питає Холодна Хвиля, — що вони якимось робом відстежать оце твоє копирсання?
— Сумнівно. При спробі мене вирахувати вони знайдуть лише віртуальну примару гЬаЬоп.сот.
— Що таке «жабонком»?
— Жабон — це великий такий жаб, чоловічої статі.
— Прррррфу!… А якщо вони — профі?
— Якщо за нас візьметься справжня контора, тоді… — Трах підморгує Фіоні крізь тлусті лінзи, і дівчина здригається від глипання глибоководного ока. — Напрасна старушка ждьот дочку дамой, єй скажут — ана заридаєт…
Павза.
— Не бійся, кашалотику, гальмуй адреналін, все буде добре, — перериває мовчанку реввоєнгакер. — Будь ради-кальнішою. Крутим пацанам (таким, як я) подобаються рішучі і безстрашні жінки в стилі Сігурні Вівер. Ми з тобою, мала, ще побачимо нєбо в алмазах…
— Просила ж не називати мене кашалотиком! Лохман! Віззі По!
— Wow! Щось новеньке! — Трах робить Фіоні «козу». — Признавайся, потворо, що таке «віззі по»?
— Скорочення таке. «Візантійський Полковник»… Фіона зістрибує з ліжка і лізе під шафу.
— Обережно! — схоплюється реввоєнгакер. — Дискетки мені потовчеш… Ховаєшся від контори?
— Тут нова ничка в мене… Хочу цурес дунути.
Дівчина витягає зі схованки пакет із шмалярним причандаллям, видобуває з нього люльку, бляшанки з тютюном і ґанджею. Знову застрибує на ліжко. Сріблястим вертким товкачиком трамбує суміш (перехоплений за поперек, товкачик аж танцює над люлькою Холодної Хвилі). Вона нахиляється над черешневим хоботком, втягуючи у завантажений кайф-реактор полум'я запальнички. Завмирає із закритими очима.
— Цурес — це святе, — погоджується Трах і повертається до екрана.
— Нємєєт бошечка, нємєєт… — шепоче дівчина, видихає хмарку і розплющує очі. — Ху! Майже як попустило… Вперед, лохмане Віззі По! Нєбо, кажеш, увідім в алмазах?…
