Тінь попередника - Ешкилев Владимир (читать хорошую книгу TXT) 📗

— Усім громадянам імперії встановлюють імплантати для зовнішнього контролю?

— Усім, окрім природжених землян і правлячих груп у колоніях.

— Це умова отримання громадянства?

— Їх встановлюють не лише громадянам. Клонам і хижакам у зоопарках їх також імплантують.

— А Джи Тау?

— Ні. Їм і військовим не встановлюють таких імплантатів. Військових і Джи Тау, якщо вони заважатимуть, необхідно буде вбити. Шкода, що наш доктор такий наляканий. Ми так нічого і не з'ясували. У медичній лабораторії ми можемо наштовхнутись на неприємні сюрпризи.

Налгате провела рукою перед очима Мангуса. Ніякої реакції. Доктор дивився поперед себе безтямним поглядом. Але його тілесна обм'яклість минула.

— Зомбі?

— Можна й так сказати. Перший крок ми зробили. Тепер у нас є його картка-«всюдихід» і, якщо там стоять сканери сітківки, то він сам нам також знадобиться. Ми підемо просто до технічного шлюзу купола. Найближчого до лабораторії. На моєму навігаторі він позначений як «вхід 7–5».

— Але ж шлюз пропустить лише доктора, а потім знову закриється.

— Головне, що ця картка або його сітківка відкриють шлюз. Потім ми увімкнемо ваші пригнічувачі й проскочимо за доктором. Автоматика не підніме тривоги, а лише зафіксує збій лічильника. Поки вони там будуть розбиратися, ми свою справу зробимо.

— Ти рішуча людина.

— Я Обраний, сестро. А тепер поклич Гумма. Де там вештається цей дикий синочок Велудумана?

Готельний блок Резиденції Джи Тау,

головний купол Центрального поселення,

планета Кідронія (4КВ67:3) системи Абелари.

15 семпрарія 416 року Ери Відновлення

— У всіх арпікранців така здорова шкіра? — запитала Тама, коли вони з Вольском наситилися одне одним.

— У тебе також класна шкіра.

— Авжеж, солоденький, у мене ідеальна шкіра. Пружна, чиста, — дівчина перекинулась на спину, щоб іще раз помилуватися своїм зображенням у дзеркалі, яке прикріпили над ліжком. — Зате у корінних землян і авреліанців шкіра погана, пориста. Багато плям, прищів і кондилом. Серед тих, котрі живуть під відкритим небом, лютують алергії і хвороби шкіри. Навіть нові дерманатальні технології не допомагають. А кількість психотиків там просто зашкалює. Кожний десятий авреліанець не отримує громадянства через психічні відхилення. З часу, коли прийняли Генетичні закони [45], у землян розвинулася погана спадковість. І вправних коханців там небагато.

— Ти колекціонуєш коханців з різних планет?

— Цу!

— Я пожартував.

— Поганий жарт. Цука-цука, — Тама чмокнула археолога. Він сприйняв цей поцілунок як знак примирення. — Просто я жила на Землі… Ти коли-небудь кохався під відкритим небом, на лісовій галявині?

— Я бачив відкрите небо тільки на екрані.

— Ти ніколи не був на Землі?

— На Аврелії теж не був.

— Бідний-бідний Алексе, — знов чмокнула його Тама. — Все життя під куполами.

— На Арпікрані великі міста, просторі. З хорошою атмосферою. Парки займають десятки гектарів.

— Але це все одно куполи. Накривка над головами… Відкрите небо — це ж зовсім інше. Зовсім-зовсім інше. Злітай на Землю і зрозумієш. Спочатку тобі буде страшно. Але це нормально, у всіх периферійних спочатку проявляються запаморочення на відкритому просторі й солярофобія [46]…

— Ніколи не вживай у моїй присутності слово «периферія». Ми не любимо цього слова.

— Табу?

— Це ж найзліше земне опускання для колоністів. Тільки земні сноби кажуть про інші світи: «Периферія». Тільки в земних новинах використовують це расистське слово.

— Вибач. Ось Марков також колоніст, але його це слово не дратує.

— Дратує-дратує, не сумнівайся. Просто він прикидається. Старий хитрий пацюк.

— А мені здається, що він відвертіший за тебе.

— Хто? Марков?

Вольск щиро розсміявся. Його просто розпирало від сміху. «Відвертий Марков» — це ж новий крутий прикол. Приблизно, як «пухнастий домашній ґирг».

— Чому смієшся?

— Для Маркова, мала, ми всі підозрювані. Він дивиться на тебе чи на мене, а сам в голові прораховує: «Чий ти шпигун або шпигунка? Коли тебе завербували ґ'орміти? За скільки продалася ворогам ця суперкрасуня з оксамитово-шоколадною шкіркою?»

— Я суперкрасуня?

— А ти ніби сама не знаєш. Ти — тератронна бомба у світі сексу.

— Знаю. Я офіґенна бомба. Бабах! І всі на колінах.

— І я про це, мала. Таких природних красунь, як ти, взагалі не існує. Такі бомби не передбачені природою. Ти — спеціальний розвідувальний секс-клон. Тебе спроектували ящери для того, щоб ти звабила Маркова і вивідала всі таємниці поліції. Наприклад, скільки на Тіронії діючих сутенерів. Адже це страшна імперська таємниця. І детектив просік твою шпигунську сутність. До речі, я завважив: чим більше він підозрює людину, тим люб'язніший із нею. А у твоїй присутності він стає солодким, немов концентрований сироп. Навіть на «периферію» не реагує. Тобі хана, ґ'ормітська шпигунко!

— Цу! Не тринди. Сам ти ґ'ормітський шпигун… Моя мати, аби ти знав, була ексклюзивною копією знаменитої альфійської акторки і співачки Акуми, а батько — есквайр, капітан великого пасажирського лайнера. Я його законна дочка з правом спадкування.

— Якого такого лайнера?

— Перевіряєш?

— Авжеж. Я дуже пильний громадянин великої Імперії.

— Ти — арпікранський підкупольний тарган… Маленьке нахабне тарганисько, яке живе у великій бляшаній банці й думає, що це кайф. Ось ти хто, — її спритні пальці почали пестити тіло Вольска.

— То якого лайнера?

— «Максвела».

— Його прізвище також Шайнар?

— Так. Капітан Рама Шайнар.

— Я перевірю, Тама-донька-Рами.

— Перевіряй, — пальці Тами зупинили свій похід Вольсковим животом.

— Я зіпсував тобі настрій?

— Ні.

— У тебе сумні очі, Тамо.

— Ті записи… Вони постійно виринають у пам'яті.

— З Волт-Армстріджа?

— Так. Я колись давно читала про інопланетних чудовиськ. Стародавній автор описував ксеноморфів з кислотою замість крові [47].

— Я пам'ятаю. Це із якогось серіалу.

— Я думаю, що кіборґи-термінатори знищили б тих вигаданих монстрів за двадцять хвилин. Жодна кислота їм би не допомогла. А справжні монстри перемогли кіборґів. Якщо вони потраплять на поверхню населеної планети, їх ніхто не зупинить.

— Якщо вірити стародавній леґенді, вони знищили расу Великих Повзучих Отців. А Повзучі були дуже могутньою цивілізацією. Ми у порівнянні з ними — діти.

— З Повзучими було не зовсім так.

— А як?

— Коли я була на Піфії, мені розповідали про Повзучих.

— Ти була на Піфії?

— Я вивчала засоби ментального впливу в приватній школі сестри Кардане.

— Але ж я чув, що клонам заборонено з'являтися на Піфії під страхом смерті.

— У мене був спеціальний дозвіл.

— Справді?

— Справді.

— Круто.

— А ти як думав.

— Ти навчилася там телепатії?

— Щось на штиб того… Але ж ти слухай, якщо хочеш дізнатися про Повзучих. Коли з'явилися ґирги, біологічні основи спадковості Повзучих вже були підірвані. Адже вони були тристатевими симменталіками [48], і тільки одна із трьох статей їхньої раси володіла високим інтелектом і розвиненою емоційною складовою. А інші дві мали примітивний рівень свідомості. В перебігу еволюції вони залишилися напівтваринами і паразитували на досягненнях розумної статі. Лише харчувалися і брали участь в процесі розмноження. І ці примітивні створіння почали вироджуватися, позаяк наблизилася часова межа біологічного існування їхнього виду. Їхній вид до цього жив близько двохсот тисяч років. Відбулося завчасне природне вичерпання спадкової бази. Не виключено, що воно було наслідком безсенсового паразитичного способу життя.