Перламутрове порно - Карпа Ирена (читать онлайн полную книгу TXT) 📗

Просто в цих горах так страшенно спекотно. Немилосердне сонце. Піт струминками по твоїх грудях. Уводі зовсім по-іншому. Ти роздягаєшся, скидаєш із себе наплічника, футболку, джинси, кеди. Ти не носиш білизни — я псевдо-скромно не дивлюся на тебе, але ж однаково насправді підглядаю. Ти стрибаєш у воду. Гарно так стрибаєш, виструнчивши своє худорляве тіло. В тебе видно якраз стільки м'язів, скільки треба. 6 тебе гарні сідниці, я й не здогадувалася про це.

Ти пливеш. Здіймаєш бризки. Пропливаєш кілька разів уздовж і впоперек цього озерця. Ти хочеш щось кричати до мене, але, видно, в останній момент передумуєш і просто мовчки зупиняєшсяпосеред озера.

Мене трусить, як у пропасниці. Я не пам'ятаю, знімаю я з себе одяг чи ні. Я просто заходжу в ту калабаню до тебе. Ти пропускаєш воду крізь пальці.

Я підходжу і нарешті вже можу відчувати тебе на віддалі двох сантиметрів. Я не торкаюся тебе. Я шкірою відчуваю тепло твоєї шкіри, але не даю нашим тканинам зустрітися. Від цього хочу тебе ще більше, хоча більше хотіти тебе неможливо — я і так зараз вибухну. Я кінчу, навіть не почавши.

Я хочу лизати тебе. Все твоє тіло. Почати за вухом і кінчити під водою. Тоді ти вилиєшся в це озерцеі заплідниш все живе, що в ньому є. Але я не торкаюся тебе. Ти закриваєш очі й важко дихаєш. Мене раптом починає дивувати, чому ти не хапнеш мене просто зараз і не зґвалтуєш. Було би доста дико і приємно. Але ні. Ти чомусь віддаєш цю історію мені. Ти віддаєшся мені, як цьомуозеру. Я віддаюся тобі.

Зараз я заріжу тебе своїм язиком. Гостра блискавка від ключиці через шию до вуха. Відтак твій рот. Все. Більше нічого не відчуваю. Ми падаємо під воду.

Мутна вода. Твердь твого тіла. Я задихаюся й майже втрачаю свідомість. На фіг мені впала та свідомість, у мене є бажання тебе. Початок здійснення цього бажання. Ти виштовхуєш мене з води і на руках виносиш на берег. Тобі часто таке снилося, правда?

Ти обережно кладеш мене на землю. Я мокра зовні і зсередини. Я вся — пульсуюча прірва, готова поглинути тебе, всотати крізь пори назавжди. До віку. Темрява, що зжере тебе. Тільки ти ще про неї не знаєш. Ти втрачаєш розум від мого запаху. А я знаходжу свою (?) згубу у твоєму. І наплювати, що станеться кількома секундами пізніше. Цей еротизм мене вбиває Я люблю таку смерть.

— І like touching your lips like a breath… — це або з голови, або від тебе. Дивно, що ти міг би говорити чужою мовою. Ліпше пиши це. У мене на тілі.

Пиши. Цілуй мої груди. Пиши і тремти. Я хочу лінії твого тіла. Хочу відкушувати від них по шматочку. Я труся об тебе, лижу тебе. Низ твого живота без пам'яті напружений. Пульсують жилки.

Атож— бо. Ще й як люблю. Так люблю, що дихатимеш іще важче, ніж тепер. Я зволожую язиком ніжну шкірку твого паху. Ти тихо стогнеш. Я лижу тебе все глибше і глибше. Одну руку просуваю під твої сідниці. пальцями іншої обхоплюю прутень. Не припиняючи лизати, починаю повільно відтягувати ніжну шкірку до основи і назад…

(Нє, ну тут уже все перетворюється на інструкцію з оrаl sех. Вона, кажись, кінцево йобнулася. Це вже умовно-практичний зміст, як сказали би в редакції журналу FHM:)

Ти хапаєш мене за мокре волосся. Хочеш притягти до себе, та я не припиняю. Тепер уже в тебе між ногами моя рука, а язик і губи виграють тендер на прутень. Я ковтну тебе, починаючи звідси. Або кінчиш мені на лице — як захочеш.

Зненацька ти підриваєшся, береш мене під пахви і змушуєш встати. Ти також випростовуєшся на рівні ноги. Штовхаєш мене кудись іти, я нічого не розбираю, аж поки не відчуваю спиною шерехувату поверхню. Кора. І товста гілка. Ти. піднявши мої руки догори, вказуєш їм зачепитися за ту гілку. Я покірно роблю все. що ти хочеш, дивлячись тобі на мокру шию. Кому потрібні очі в такі хвилини? Хіба що коли вони закриті при канонічному закиданні голови на межі екстазу. Атак — шкіра, бганки коло вух. заглибники і отвори в тих же вухах, згин шиї, адамове яблуко, ямки під пахвами, згини ліктів, тоненька шкірка внутрішньої сторони зап'ястків… Зрештою, очі також необхідні, якщо їх пестити язиком. Починаючи від внутрішнього кутика, закінчуючи залізанням під повіку. Тобі таке подобається. Ти стогнеш, аби це засвідчити.

Твої пальці притискають мої до гілки, відтак повільно сповзають руками вниз до грудей, затримуються на них. Зминають їх, відтягують соски, відтак раптово тікають на спину. Злегка подряпуючи її, а то й залишаючи червонуваті борозенки після нігтів, твої руки спускаються вниз до сідниць. Пальці ковзають досередини, залазять мені в піхву, ніби пробуючи плід на дозрілість. Відтак ти просто переломлюєш мене навпіл, як стиглий плід, підіймаєш до себе й різко настромлюєш собі на прутень. Навіщо ж так різко?! Боляче! Ти хоча би зважав на розміри своєї грьобаної біти… Але ти не зважаєш, а просто суваєш мене туди-сюди, то притискаючи, то провертаючи. Очі мені застилає піт. я вже не можу триматися за цю кляту гілку, я от-от відпущу пальці…

Але ти. потвора, прорахував цей варіант. У тебе є мотузка і ремені. Дивно, для чого і те, і те — вистачило би чогось одного… хоча краще ремені. Мотузки роздиратимуть шкіру до крові. Хоча — як знати? Я ж раніше такого не пробувала…

Ну, знаєте, все. Я, звичайно, поцупила того її листа, щоби показати його Аскольдові (він же мій друг такий самий, як і Ката) — бо хрін її там знає, кого вона собі «безособове хоче». Але дочитувати до кінця — то вже, пардоньте, не етично.

(From Anonymous)

Після того, як ми зустрічалися з сімома друзями в пабі, і я відвозила їх до метро в одній машині без довіреності й техпаспорта, причому найкомпактніший із них їхав у багажнику, менти на дорозі перестали бути антропоморфними страшидлами.

Алкоголь у крові, труп у багажнику, дитяча радість у напівсонних очах. Я хотіла було кликати їх «12 друзів Оушена», а потім зметикувала, що 7 і 12 — це майже вполовину різні числа, а називати кльових чуваків отак-во нагло й без-індивідуально «Друзі Оушена» — ознака крайнього морального розладу. Тим паче, називати себе якимось Оушеном, а не Катаканою Клей — це вже щось близьке до сплутання себе з автономним комплексом. По-нашому, шиза. А я не хочу. І вони не хочуть, я так думаю. Тому мої друзі:

1) Ґена

2) Кіт— Рентген

3) Олікс

4) Ілько

5) Синя Борода

6) Коля (друг синьої-бороди)

7) Параноїд (той самий, що їхав у багажнику, лежачи на книжках «Депеш Мод» Сергія Жадана) [89] -

просто собі кльові чуваки. Зокрема, тим, що бачимося ми не так уже й часто. І кожен із тих разів може бути останнім. І кожен із тих друзів — обраний. Лідери у своїх сферах, інакші і найкращі, а це завжди разом.