Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич (хороший книги онлайн бесплатно txt) 📗
-Ага, давай! Тобі останнім часом це в кайф! - заохотила Оксана, з готовністю підставляючи щоку під материнську розчеплену долоню.
Бити перехотілося. Людмила втомлено опустила руку, знову сіла на стілець. Дивитися на доньку також не було бажання. Тому говорила кудись у бік вимкненого телевізора:
-Мені останнім часом, Ксеню, дуже подобається одна людина. Ти знаєш, про кого я кажу. Не знаю, наскільки це все серйозно. Але відчуваю - надовго. Я жінка, і я відчуваю.
-Я теж жінка, коли ти не забула.
-Не забула. Ти народиш дитину, нам доведеться змінити ритм та спосіб життя. А тут приходить чоловік, від якого можна сподіватися допомоги. Він не пропонує її, не нав`язує себе. Просто приходить, розумієш. Йому теж потрібна людина, про яку він зможе піклуватися. Не знаю, чи будемо ми разом, багато різних суперечностей... Не пояснити отак відразу... Просто подружіться. Або принаймні не дивися на нього вовченям. Ти теж будеш матір`ю - одиначкою, почнеш плакати ночами, шукати місяця, аби повити на нього від самотності. Всі нормальні жінки так переживають, повір мені. Ксеню, до подібних розмов я вкрай тяжко ставлюся. Тому не мучай мене, не змушуй повторювати двічі, тричі... Не знаю... Вперше в житті не знаю, як і про що розмовляти з власною донькою. Тримай!
Простягнувши Оксані пульт, Людмила пішла в спальню. Коли вона виходила з кімнати, за спиною увімкнувся телевізор.
Зі школи додому - три автобусних зупинки. Та Оксана воліла пройтися пішечком, і не завжди через свою надто велику любов до піших прогулянок. Під настрій вона здатна була пройти пів-Києва на своїх двох, а іноді не хотілося теліпатися навіть кількасот метрів, уперто чекала транспорту. З маршрутом "дім-школа" і назад усе дуже просто: зупинка біля їхнього будинку не була кінцевою, автобуси постійно підходили переповнені. Залізати в задушний натовп, товктися в ньому три зупинки під верещання кондукторів, котрі попри зпресованість люду вперто проштовхувалися із закликами оплачувати проїзд, та ще й під акомпанемент постійних сварок та перманентних лайок, що спалахували між притиснутими один до одного пасажирами, Оксані зовсім не хотілося. А маршрутки на їхній зупинці так само рідко спинялися, а коли ставали - теж забиті по саме нема куди, доводилося стояти три зупинки літерою "зю", ще й платити за подібне задоволення. Ні, ходити пішки в цьому випадку більш практично. Економія не стільки грошей, стільки нервів. Останнє для Оксани Сошенко вже більше місяця як було актуальне. Принаймні, простуючи в середньому темпі, можна ні на що не відволікатися і думати.
Ось і цього вівторка вона, повертаючись із занять з сумкою через плече, думала. Власне, шукала пояснення своїй поведінці, і не могла знайти. Оксана сама не розуміла, яка муха її вкусила і що з нею твориться. Причина не у вагітності, котру за кілька місяців уже не приховаєш. Ні, з цим усе в порядку, дівчина навіть почала іншими очима дивитися на своїх шкільних подруг, що перетворилися несподівано з ровесниць, котрі мають багато спільних з нею інтересів та захоплень, на дурненьких наївних маленьких дівчаток, нічого не розуміючих в цьому житті. Оксана уявила зграйку однокласниць довкола себе, коли вони дізнаються про новий статус подруги. А у вчителів буде істерика, особливо - з хімічкою. Та двадцять років постійно вела групу подовженого дня, інших кандидатур на той час просто не знайшлося. Свої обов`язки виконувала чесно, а коли виникла нарешті нагальна потреба безпосередньо в учителі хімії, виявилося - навички роботи з наймолодшими школярами в`їлися навіки. Про таблицю Мєндєлєєва вона розповідала старшокласникам у тій самій манері, що віршик про котика - першокласникам. Акселератів, які курили за школою, матюкалися на шкільних дискотеках, здобували перший сексуальний досвід, укладаючи однокласниць на ліжка власних або їхніх батьків, потроху бавилися хто спиртним, а хто й "травкою", аби потім поділитися один з одним враженнями та порівняти, вчителька називала діточками, малятами, козенятами, хлопчиками й дівчатками. І за останні вісім років, коли вона полишила групу продовженого дня задля роботи за прямою спеціальністю, ставлення до старших, як до наймолодших, не змінилося абсолютно. Її щиро обурювали короткі спіднички та нафарбовані губи дівчат, тютюновий штин від хлопців, але насварити вона могла зазвичай лише помахуванням пальцем і зауваженнями на зразок "ай-ай-ай". А ще вона любила виступати на різних зборах і, так само сюсюкаючи, говорити на теми моралі. От з`явиться привід для розмов! Уявляючи собі фізіономію хімічки, Оксана не стримала посмішки. Найприкріше - козиря в педагогів не буде на руках, мама все знає, нічого вдіяти не може, силою робити аборт жоден закон не дозволяє.
Так, справа не в дитині, навіть не в її біологічному батькові, навіть не в спробі кинутися під машину. За цей вчинок Оксані, до речі, таки соромно. Дівчина не могла пояснити свого ставлення до водія тої машини, який так несподівано увійшов у їхнє з мамою суто жіноче життя, порушив усі усталені звички та звичаї, а мамі це з незрозумілих причин подобається. Правильніше так: причини зрозумілі. Тепер, коли Оксана сама збиралася стати матір`ю і вважала себе на всі сто дорослою, рівною своїй мамі жінкою, вона могла пояснити бажання Людмили спати з чоловіком. Хто знає, може, коли в неї самої виросте дитина, Оксана теж захоче чогось подібного. Поки ж мужики її зовсім не приваблюють... А коли вона, вже народивши, зустріне не Ігорка - чемпіона, а справді когось більш вартісного? І може мама теж нарешті зустріла...
Ні!
Тільки не цей бандит чи хто він там. Оксана не могла пояснити собі своєї ненависті, так, ненависті до Олега. Нічого поганого він їй не зробив... ще... Хай лиш спробує, знайдеться, кому заступитися! Але... Чому він повинен робити щось погане їм з мамою? Оксані зараз здалося - вона навмисне хоче знайти в маминому другові - коханцеві! - якомога більше всяких бридких вад. Навіть зовнішніх, хоча ніде правди діти, Рибалка таки красивий мужчина. Не солодкий красунчик на кшталт різних Тарзанів та El Кравчуків, або числених худосочних ма-альчі-ішек із зовнішністю пасивних педерастів, що грають і жіночих кліпах романтичного героя їхніх пісень, романів та еротичних снів. Краса Олега Рибалки - краса просоленого моряка, обвітреного рибака, грубуватого лісоруба, втомленого та запиленого вояка після тривалого важкого бою, ковбоя з техаського ранчо. Рибаків, моряків, лісорубів, вояків та ковбоїв живцем Оксана Сошенко в очі не бачила, не випадало такої нагоди. Зате багато читала про таких персонажів, дивилися фільми, уявляла мужніх чоловіків саме такими. Може, через це він і сподобався мамі?
А чи не ревнуєш ти, подружко?
Труснувши головою, Оксана відігнала від себе подібні думки. До кого ревнувати? До власної мами? І кого? Колишнього мента? Ще один Ігорко - важкоатлет, хіба розумніший на кілька порядків, бо дорослий. З рештою, шукаючи причини неприязні до маминого друга, можна далеко зайти. От не подобається він їй, ну не подобається - і край! Народить вона, а там побачимо, з ким мама залишиться. Поки що в них залишаться напружені стосунки... або мамі набридне бандюган і вона прожене його від себе. Від них. Отак.
Занурена з головою у власні думки, заклопотана вирішенням відразу кількох важливих для себе питань, Оксана не звернула увагу на непримітний синій старенький "пежо", що сунув за нею, та простоволосого хлопця в лижній куртці, котрий рухався метрах в десяти позаду. Здригнулася вона від надто голосного пищання, так зазвичай дають про себе знати мобільники. Озирнувшись, вона побачила, як хлопець у червоно-синій куртці та чорних штанях, заправлених у високі армійські черевики, підносить до вуха трубку. Нічого особливого, подібне бачиш тепер мало не на кожному кроці, в метро, маршрутках, нічних клубах, кінотеатрах, куда Оксана почала вчащати останнім часом. До речі, треба вибратися на "Володаря кілець"... Вона рушила далі, та раптом почула ззаду своє ім`я. Знову озирнулася. Хлопець з телефоном поспішав до неї, несучи трубку у простягнутій руці.
