Нічого особистого - Байдаченко Настя (читать книги онлайн без .TXT) 📗

Епізод 2

Сеанс індивідуальної терапії

Пацієнт: Анна Новицька

Твій досвід і ціна на ринку визначається лише кількістю провалів, з яких ти вийшла живою. А в кар'єрі маркетинг-директора «Фармацеї» Анни Новицької глибоких дуп, тобто провалів, було чимало. До останнього часу їй вдавалося з них виходити, якщо й ушкодженою, то принаймні живою. Тобто Анна Новицька була жінкою досвідченою та коштувала немало. Тисяч пять-шість доларів без соцпакету. Чи з? Хтозна із цією світовою фінансовою кризою.

Усе решта в кар'єрі було іграми. Часом дурними, як у дітей в дитсадочку, часом жорстокими, як у полярних ведмедів у шлюбний сезон. Але, все ж таки, це були лише забавки.

Сьогоднішній статус-мітинг нагадав Анні Новицькій гру в мафію.

За великим рахунком день не вдався зранку, а не від менеджмент-мітингу. Новицька з'явилася в офісі як завжди за півгодини до початку робочого дня, аби перевірити пошту та скорегувати плани на день. Ледь вона встигла ввімкнути комп, як у голубуватому сяйві заставки Майкрософта на лакованій поверхні стола з'явилося два відбитки. Новицька кліпнула очима, не вірячи. Потім увімкнула лампу, відійшла убік, відкрила жалюзі. Схилила голову та придивилася пильніше. Так і є. На її столі хтось вмостився дупою. Мабуть вчора ввечері. Однозначно голою дупою. На її столі.

Новицька вийшла зі свого cubicle [7] та вовчим поглядом обвела open space [8] із німим питанням «хто це зробив»? Така нетерплячка? Чи це в такий спосіб вони висловлюють свою глибоку шану? Їй чи її столу. Першим розумним пориванням було піти до сисадміна та підняти статистику виключення компів, чим звузити коло підозрюваних до мінімуму. Але ж знаючи моторність та доброзичливість рідних сисадмінів, простіше було зганяти пішки на Троєщину та повернутися, ніж змусити їх ворухнути пальцем у цій невдячній та їм непотрібній справі. Тому хвилинку подумавши, Анна попхалася до природного осередку усіх пліток і новин на фірмі, тобто бухгалтерії.

— Ольго Іванівно! — не встигла вона причинити двері.

— Зарплати сьогодні не буде, — озвалася главбухша з-під своїх товстезних окулярів.

— І вам доброго дня, — «мило» посміхнулася Новицька. — А ви не пам'ятаєте, хто у нас вчора останнім висів у внутрішньому чаті?

— Борисенко із асистентом. А що сталося? — жваво зацікавилася главбухша, визирнувши з-під товстезних окулярів, п'ятою точкою відчуваючи перспективу надходження свіженьких сморідних пліточок.

— Ні, нічого, хтось упер останню пачку слайдів, — квапливо відбрехалася Новицька. — Ну точно не вони, у них інший принтер.

Бінго! Заступник генерального директора та її маленький гарненький мовчазний асистент. Зважаючи на габарити та підходи, треба думати, стіл Новицької прикрашає відбиток саме Діминої дупці. Мда, ось він sexual harassement [9] по-українському. Попав хлопчик. Надовго і наглибоко. Ні, Новицька звичайно знає, що замдиректора не виносить її істеричної натури, але так, щоб засерати стандартне робоче місце у такий непристойний спосіб… Фууууу.

Над столом Анни висів агітаційний плакат ефективного тайм-менеджменту із слоганом власного креативу «We appreciate early start & early finish». [10] У світлі вчорашніх подій та відбитків, робочий слоган набував непристойно-неробочого змісту.

Ще півгодини Новицька витратила на полірування поверхні столу антибактеріальною рідиною та вигадування єзуїтських варіантів помсти. Може, залишати щовечора на столі одноразову серветку та презерватив? Чи кнопок покласти? Чи розвісити плакати про СНІД та захворювання, які передаються статевим шляхом? Від важких роздумів, Анну відволік як завше невчасний дзвінок із ресепшену:

— Зайди до Сергія Сергійовича. На статус.

Головне на менеджмент-мітингу (воно ж weekly status [11]) було сісти збоку, а не навпроти головного. Тоді, у принципі, весь статус можна було малювати ромашки. Під роздачі потрапляв той, хто сідав навпроти, тобто той, хто прийшов останнім. Зважаючи на те, що останньою того дня секретарка набрала Новицьку, технічним опонентом головного була вона. Скривившись, Анна впала у крісло навпроти директора, потім сіла дуже прямо, наче свідок по отруєнню діоксином на допиті у генпрокуратурі.

Другим правилом виживання на менеджмент-мітингу було наступне: якщо не встигла сісти збоку — дивися головному у вічі та відгавкуйся голосно, аби тебе не заклювали.

Зазвичай менеджмент-мітинг починався із того, що голосно та емоційно віддавали анафемі клятих зрадників, людей, які з тих чи інших причин пішли з фірми. Сьогодні було трохи інакше. І нічого доброго така непередбачуваність не віщувала.

— Надійшов тривожний сигнал.

Головний, як завше, почав дуже образно та здалеку. Сергій Сергійович Колгунець (званий серед найманих робітників та завсідників фармринку попросту СС) при Союзі працював провідним фізиком-ядерником, розвивав атомну енергетику за державним контрактом в якійсь чи то східноазійській, чи то південноамериканській країні, а в 90-х якось вигідно нарубав бабла на різниці курсів валют та заснував фармацевтичний консорціум «Фармацея», де Новицька працювала вже п'ятий рік. Візуально СС являв собою певний гібрид хом'ячка та ведучого однієї противної допомаранчевореволюційної ТВ-програми.

Зважаючи на передісторію, менеджмент-мітинги зазвичай проходили в стилі «шифровку передав — шифровку прийняв» або «зроби сам знаєш що, а я потім тобі дам по голові, розженуся та дам ще раз».

— Хто сьогодні заходив на медіа-новини? — СС баранцем втупився у Новицьку.

Вона зробила обличчя непроникно-резиновим, як шланг для поливу городу, і почала щось активно конспектувати в щоденник. Де сядеш, там і злізеш.

— За що я вам плачу зарплатню? Навіть не додумалися переглянути фахові сайти.

Ну про фахові це він загнув, або наїхав. Мабуть-таки наїхав на Новицьку. Як на директора з маркетингу та реклами. Поривчастим жестом СС почав розшвирювати якісь роздруківки так, наче він розкидає щось огидне чи принаймні інфекційно-небезпечне по типу конвертів із спорами сибірки у Пентагоні.

Ох(R)ініти, щоб не сказати точніше! Зважаючи на те, що НАЦМЕДПРЕППОСТАЧ державний монополіст і не має права проводити тендери без тендерного комітету і великої кількості бюрократичних заморочок. Тому тендер хотіли провести тихо, заздалегідь було домовлено, як буде поділено бюджет та які відкати отримає керівництво НАЦМЕДПРЕППОСТАЧу. Не кажучи вже про те, що сума контракту взагалі була закритою інформацією, яку надали лише кільком керівникам учасників тендеру. Тобто, по-перше, тендеру і всіх домовленостей про дерибан бюджету вже не існує, по-друге, керівництво НАЦМЕДПРЕППОСТАЧу напевно буде шукати винного, аби потім закатати його в асфальт десь на майдані чи у лісосмузі в Таращі, а по-третє, наступний тендер доведеться робити за всіма правилами, із дерибаном враховуючи тендерний комітет, по-четверте, результат цієї авантюри може бути геть непередбачуваним. А головне, не таким економічно вигідним.