Художниця - Гербіш Надійка (бесплатная библиотека электронных книг TXT) 📗
3
…Спогади ставали нестерпно пекучими. Тим паче Неждана пообіцяла собі щасливо прожити цей день.
Вона не втрималася і з гнівом затріснула щоденник. Як же вона ненавиділа свого тата! У більшості випадків їй було до нього просто байдуже. Але тільки не тоді, коли вона згадувала, на що він прирік їх із мамою, коли пішов із дому.
Какао вже майже вистигло, і Неждана повернулася на кухню, щоби його підігріти. Вона сполоснула жменю сухофруктів і виклала їх у блюдце. Лікар сказав, що їй потрібно з’їдати в день щонайменше триста грамів «засушених вітамінів», окрім, звісно, щоденної дози аптечних пігулок, і вона старалася сумлінно виконувати його рекомендації.
Жінка згадала, як Свєтка вперше принесла в школу фініки й курагу. Маленькій Нежданці так тоді хотілося ними поласувати! Але Свєтка з пихатим виглядом пригостила ними лише свою найкращу подругу, Оксанку. Мама теж відмовила доньці в її захцянці - їм тоді й так ледве вистачало грошей на хліб із маслом і якихось два-три види крупи для різноманітності - ковбаса на столі взагалі не появлялася, а шматок халви вважався розкішшю…
- Матусенько, коли я виросту, стану відомою художницею, буду малювати дорогі картини, то ми обов’язково, обов’язково викарабкаємося з отих злиднів, і будемо їздити за кордон на мої виставки, і їсти в ресторанах, і… - Неждана розчулено охопила втомлені мамині ноги й припала голівкою їй до живота. Як добре, що вона не бачила тоді матусиного обличчя…
- Тато мусив про мене піклуватися! - Неждана інстинктивно стиснула кулаки. Вона до сих пір ніяк не могла йому пробачити свого напівголодного дитинства, мамині недоспані ночі, одяг, що ніколи не зношувався, і стандартний літній відпочинок у рідному місті чи на його околицях.
На холодильнику, між купою інших фотографій, малюнків і списаних жовтих клейких листочків із написаними на них зізнаннями, нагадуваннями й пересторогами, висіла весела фотка Дімки з його чотири- й дворічним племінниками. Хлоп’ята повисли в нього на шиї, а він обіймав їх своїми красивими сильними руками. Він дуже дорожив цим знімком, адже його сестра разом із чоловіком і цими двома симпатичними карапузами ще два роки тому виїхала до Штатів. Можливо, тепер він зможе сфотографуватися з Ростиком і Владиком, аж коли вони самі будуть вищі за нього…
Та й узагалі, Дімка страшенно любив дітей. Як і вони його.
- Дімка буде класним татом, - усміхаючись до вух, подумала Неждана.
Вона поклала руку на живіт і почала розказувати донечці про її татка. Який він у неї красивий, розумний і добрий. І як сильно він її любить. А ще про те, що татко ніколи її не залишить…
Це було таке незвичне відчуття - з кожним днем потроху усвідомлювати, що чоловік, якого Неждана так сильно кохала, тепер уже належить не лише їй, і що свою любов до неї він тепер поєднує в серці з іще однією любов’ю… Неждана ніяк не могла повірити, що Дімка для неї тепер - не лише найрідніша в світі людина - тепер він ще й батько її майбутньої дитини!
Коли вона про це думала, їй ставало якось дуже терпко, тепло й солодко. Аж так, що вона мружила очі й потягалась, як кішечка, щоби розігнати по тілу ті дрібні голочки, що завжди розсипалися в неї по спині, коли Неждані було дуже добре.
Так, Дімка мав бути найкращим татом. Він же був таким дбайливим, таким люблячим, таким… Неждана ніколи не могла підібрати вдалого слова, щоб описати, яким же був її Дімка.
Але вона точно знала, що все те, що було в її серці для нього, можна було вкласти в слово «кохання»…
Неждана поснідала, допила своє какао й випила призначені лікарем вітаміни. їй помітно полегшало, як завжди після ситної їжі, й вона повернулася до свого старого щоденника на замочку…
4
Нежданка не любила хлопчиків. Тобто, не любила так, як любили їх інші дівчатка. Коли вони сиділи на гойдалках, спостерігали, як хлопчики грають у футбол і ворожили, хто кого кохає, хто кого поцілує і навіть хто з ким одружиться. Як тільки виходив «результат» їхньої «ворожби», вони дзвінко сміялися і поглядали на розчервонілих футболістів через спини подруг. Неждана не розділяла їхніх забав, не розділяла їхніх мрій і захоплень. Вона навіть не червоніла, коли хтось смикав її за кіски. Неждана просто поверталась і давала здачі. А коли хтось безсоромно жбурляв записки на її парту, вона не розгортала їх так, щоби бачила сусідка, і не хихотіла собі під ніс. А демонстративно шматувала їх і викидала в смітник. Але, незважаючи на все це, хлопчики її любили.
І навіть лупили один одному пики - аби тільки вразити її, завоювати її якось не по-дівчачому холодне серце. Неждані приносив невимовну радість вигляд хлопців, які тягали один одному чуби й розхристували сорочки - через неї. Переможця вона «нагороджувала» ще одним побаченням - не через захоплення його силою, а просто, щоби розігріти його азарт. І щоби він знову бився з кимсь.
Проте одного разу, коли вона прийшла, розгарячіла, з блискучими очима, після якогось чергового «поєдинку» додому, і з насмішкою почала розповідати мамі про «дурних хлопчаків», мама подивилася на неї таким поглядом, якого дівчинка раніше не бачила.
- Неждано, ніколи більше такого не роби, чуєш? Настане момент, коли навіть ці «дурні хлопчаки» зрозуміють, що ти з ними просто граєшся і, щоби ти знала, поступаєш дуже нечесно. І тоді будуть в тебе проблеми.
Більше через Неждану ніхто не бився.
Мама рідко дорікала доньці й ніколи її не «точила». Мабуть, саме тому Неждана завжди прислухалася до її порад.
Відсутність бійок спровокувала в Неждані ще одне жорстоке бажання: вона хотіла довести, що за нею потрібно «бігати», домагатися її. Вона вдавала з себе горду й неприступну, «кидала» хлопців за найменшу провину «без права поновлення». Дівчинка з якимось садистським самовдоволенням спостерігала, як хлопці через неї страждають. А потім гордо розповідала мамі про свої «досягнення». Мама мовчала. Але одного разу, перед тим, як поїхати в дводенне відрядження, передала Неждані листок з інструкціями, як їй жити самій удома ці дні. Неждана закинула його на холодильник зі словами «Впораюся, не хвилюйся».
Але вже в перший вечір пішла по нього - просто щоби побачити мамин почерк. Вона ніколи не думала, що буде так сумувати за ненею.
Лист був довгий, і Нежданка з насолодою сіла його читати, захопивши із собою пачку чіпсів - сьогодні була єдина можливість поїсти їх удома. Мама ніколи не дозволила би їй «травитися тою гидотою», якби побачила.
«Сонечко, будь певна, я вже за тобою сумую. Та, мабуть, ти теж - якщо все-таки вирішила прочитати мої «нотації». У холодильнику - борщ, салат і сосиски. Звариш собі ще макаронів. Хоча, як я розумію, ти той вечір будеш травитися якоюсь гидотою - ти ж не проґавиш таку нагоду, правда? Та не хвилюйся, я не серджусь. Бачила я твої чіпси в шафі під светриками. Я саме хотіла попрасувати тобі їх (без мене ти би точно у зім’ятих ходила, а потім би ще й переконувала мене, що то така мода, хіба не так?) Ну ось, коли я їх діставала, там щось підозріло зашелестіло. Я посміла подумати, що то моє золотко мамі подарунок приготувало - та де там, гидотою запаслась. Не викинула тільки тому, що знаю: заборонений плід солодкий. Утім, що тут казати - я не краща. Взяла із собою ті самі срібні сережки, яких ти так не любиш. Треба ж їх коли-небудь провітрити, а вдома ти ж не даси…
Але якщо повертатися до макаронів, то звари їх хоча би завтра. І не розтринькай ті гроші, які я тобі залишила на їжу, на свої фарби, чуєш?! Куплю я тобі нормальний набір на твій день народження.
З мокрою головою на вулицю не виходь. Я знаю, ти зараз верещиш на цей бідолашний листок, що «вже тепло». Але, чесно кажучи, особисто я не горю бажанням потім тебе відвідувати в лікарні, де ти, боронь Боже, опинишся з менінгітом, і слухати твої скарги на головний біль. Будь така добра, позбав мене від зайвого клопоту. Ну а раз ми вже заговорили про твою голову, а відповідно й про твої вечірні прогулянки, то я хочу написати тобі те, що так давно не зважуюсь сказати. Ти ж знаєш, я звичайна газетна журналістка. І що в тверезої людини на умі, то в мене на пері.
