Культ - Дереш Любко (читать книги онлайн регистрации TXT) 📗
Світло з'явилося квадранс по сьомій — Юрко переконався, що графік вимкнення останнього існує виключно у хворобливій фантазії кількох душевнохворих, яких з академічної цікавості допустили до вимикачів. Бажаючі зґвалтувати власну незайману свідомість заходили у маленький — не набагато більший за звичайну аудиторію — актовий зал і сідали на скріплені травмованими тріадами крісла чи парти, виставлені півколами, як у амфітеатрі. У далекому мороці зали стояли велетні-динаміки, що зрідка бадьорили попсою гопівське вухо на дискотеці.
Банзай позирав з-за декорацій на публіку: упізнавав знайомих — його учні, кумплі по універу, просто знайомі (як, наприклад, Ґєник Брєвнов — він й оте зелене блідолице руде дівчисько, що останнім часом не відступало від нього ні на крок). Була там і лицескривлена Риба-Сонце. Глядачі збуджено гуділи і голосно реготали один до одного.
Несподівано зникло світло, і дійство почалось.
4.
І було все так:
Погасло світло і майже відразу почулися перші вкрадливі акорди Джиммі Гендрикса, "Дитя Вуду". Тихі, вони поступово наростали до такої міри, що починали дрижати кишки необачних глядачів, котрі так довірливо прийшли, незважаючи на засторогу. У повній темряві на стелі зали з'явився тьмяний рисунок, що ставав чіткішим та яснішим разом із музикою. На всю стелю проектувався кліп Гендрикса.
Так само зненацька спалахнули чотири яскраві кварцові юпітери, вимазуючи сцену болючим білим світлом. Окрім юпітерів, був іще один червоний прожектор та великий увімкнутий стробоскоп. На заваленій різним непотребом сцені стояли вони — Банзай, спираючись задом на парту, Малаялам із трубою в руках, немов Майлз Дейвіс у молодості, та Семпльований з бас-гітарою в руках. На старому телевізорі, що розмістився справа від центру, стояла Дарця Борхес. Вона несміливо склала руки перед собою; Дарця була одягнута у вузесенькі шорти та тонку картату сорочку, під якою було ніщо (точніше, під якою не було нічого). Згодом увімкнули ящик: Дарця почала пластично танцювати на ньому, немилосердно збуджуючи усіх хлопців у залі. Згідно із концепцією видива, Дарця мала бути (і, зрештою, була) символом хіті, сексу та бажання. Танцівниця на телевізорі символізувала покійного Джима Моррісона — як знак еротичності у колі смерті.
Джиммі Гендрикс затихав, але ініціативу перехопили хлопці: вони грали Ґріґову "Пісню Сольвейг" під барабанну партію самого Джо Бонзо Бонхема, прославленого перкусиста "Цеппелінів" (делікатний натяк на попередника мас-культу?); виходило доволі різкувато, проте все ще мелодійно.
Банзай, що розсівся на парті, тримав у ґрабах якусь книжечку і читав звідти вірші. Це був його пестунчик — сердега Тичина, пізній Тичина, якого розчавив єдиновірний художній метод, перетворивши добірний імпресіонізм на фураж для совіцької худоби. По залу роздавалися невеличкі оголошення:
УОНТЕД:
Тичина Павло Григорович
("Тичинка")
молодий талановитий поет-імпресіоніст
Пішов з дому і не повернувся.
Винагорода — в межах розумного.
ГЕЛП!!!
SHUKANO:
Tychyna Pavlo Grygorovych
("Tychynka")
a young talented poet-impressionist.
Had left his house amp; didn't return
Reward — sensible
DOPOMOZHIT'!!!
Коло Юркових ніг стояв порцеляновий унітаз, підібраний на смітнику. На сусідній парті стояли касетний магнітофон-мильниця, в народі — "Інтернаціонал", та стовпчики касет до нього. Іще далі — великі картонні паки з-під холодильників, меблів та інших громіздких речей. На картонних декораціях висіли старі картини, які могли б продаватися на вернісажі. Подалі від людського ока тримались гори макулатури, кувалда і добротний замашистий молоток.
Непомітно згас один із юпітерів, від чого спалахи стробоскопа стали чіткішими.
Хлопці почали грати у незначний дисонанс; руки Дарці легко пурхали по її тілу, рухи її заворожували. Банзай замовк і жбурнув книжечку з Тичиною до унітазу. Із шухляди стола витяг запальничку і купу ґазет; по черзі підпалював і кидав до кібля різного роду "Факти", "Нострадамус", "Український шляк", "Бєлая калдунья", "Високий замок", "Ванґа" та іншу жовту бульварну читанину, котра горіла на диво яскравим полум'ям.
Поки Банзай знову взявся за поетику та поезію, Дарця зіскочила з телевізора, підпалювала потихеньку і викидала пошматовані рештки журналів для жінок-домогосподарок та слюсарів-інженерів-соціал-сантехніків та інших роботів (або дітей, котрі дуже скоро стануть ними): "Ліза", "Атдухні", "Вот так!", "Тєлєнідєля", цілу ґенерацію журнальчиків "Кул" ("У нас кльовиє шмоткі і дєвчьонкі нічєво, а у тєбя?"). І, нарешті, вражеський дзот "Наталі", підданий кремації в останню чергу. Загас черговий юпітер, з'явилася картинка на позиралку телевізора (до нього непомітно був під'єднаний відеомагнітофон): там показувалися змонтовані Семплом ув один сюрреалістичний бунюелівський сон програми "Полє чудєс", "Уґадай мєлодію", "СВ-шоу". Дарця знову повільно звивалась на ящикові.
Поезія ставала все жорсткішою, але тепер вона не летіла до мушлі: Банзай по пам'яті цитував Покальчука, Антонича й Андруховича, пронизуючи їх усіх нитками Рембо. Чуваки з інструментами грали тепер абсолютно протилежні мелодії, голосно, вражаюче й іритуюче. Банзай увімкнув "Інтернаціонал" (на кілька секунд замовкло все — Семпльований, Павук, Джо Бонзо Бонхем), і з мильнички потекли звуки "Атпєтих машенніков", потім "Запрєшшьонних барабаньшьшіков" і "Рукі ввєрх".
(Залою покотився шепіт схвалення подібного вибору.)
Банзай додав голосу, і народ (за винятком небагатьох) урешті почав відчувати справжній кайф. Непомітно Юрко взяв великий молоток і що було моці вперіщив по магнітофону. Навсібіч порскнули іскри і друзки чорного пластику. Програвач зажував, проте не замовк.
Він помер на наступному ударі. А ще за мить полетів на підлогу понівеченим клубком дротів, плівки та пластмаси.
Згас чеговий прожектор. Тепер, коли палав єдиний юпітер, було добре видно червоне полум'я прожектора і спалахи стробоскопа. Хлопці грали гарячий навіжений шум, повертаючи до життя забутий, але невмирущий нойз-арт. Малаялам експериментував зі звуком, прикриваючи отвір труби мокрою губкою; Семпл нещадно дер струни. Дарця знову зіскочила з ящика і зайшлася разом із Банзаєм обривати картини з картонних стін, кидати на підлогу і втоптувати в порох. На стелі спалахували і гасли слайди з колекції пані Держислави.
