Нестерпна легкість буття - Кундера Милан (читать бесплатно книги без сокращений .TXT) 📗
Голівка без тіла злегка ворушилась, і з дзьоба час від часу виривався смутний, хриплий звук.
Каренін був такий розтривожений, що випустив навіть рогалика. Тереза мусила прив’язати його до дерева, оскільки боялась, аби він не завдав вороні шкоди. Потім опустилася на коліна і спробувала розкопати притоптану довкола живою похованої птиці землю. Це було нелегко зробити. Вона зламала собі ніготь, аж кров потекла.
У цю хвилину неподалік від неї упав камінь. Вона обернулась і побачила за рогом будинку двох хлопчиків років десяти. Тереза підвелася. Помітивши її порух і собаку біля дерева, хлопчаки повтікали.
Вона знову опустилася на коліна й знову заходилася розгрібати землю, аж поки нарешті витягла ворону з її могили. Але в неї були поламані ноги й крила, вона не могла ані ходити, ані злетіти в повітря. Тереза загорнула ворону в свій червоний шарфик, який був пов’язаний у неї на шиї, і притисла її до себе лівою рукою. Правою відв’язала Кареніна, доклавши чимало зусиль, щоб утихомирити його й примусити іти поряд.
У двері вона подзвонила, тому що обидві руки були зайняті й не могла дістати ключа з кишені. Томаш відчинив. Вона подала йому поводок з Кареніним і сказавши: — «Потримай його!» — понесла ворону до ванної кімнати. Поклала її на підлогу під умивальником. Ворона билася, але не могла зрушити з місця. З неї текла якась густа жовта рідина. Тереза послала під умивальником старі ганчірки, щоб вона не мерзла на холодних кахлях. Птиця раз у раз розпачливо махала зламаним крилом, і її дзьоб докірливо стирчав угору.
Вона сиділа на краю ванни й не могла відвести очей від конаючої ворони. Бачила в її сирітській самотності образ власної долі й раз у раз повторяла в думці: в усьому світі я не маю нікого, крім Томаша.
Чи переконала її історія з інженером у тому, що любовні авантюри не мають нічого спільного з коханням? Що вони легкі й нічого не важать? Чи стало їй спокійніше?
Аж ніяк.
У думках вона поверталася до сцени: вона вийшла з убиральні, і її тіло стоїть у передпокої голе й знехтуване. Душа тремтіла злякана, десь глибоко в нутрі. Коли б у ту хвилину чоловік, що був у кімнаті, обізвався до її душі, Тереза розплакалася б і, і впала йому в обійми.
Вона уявила собі, що замість неї у передпокої біля убиральні стоїть котрась із Томашевих коханок, а замість інженера в кімнаті був Томаш. Він каже дівчині одне-єдине слово, і та зі сльозами обнімає його.
Тереза знає, що такою буває хвилина, коли народжується любов: жінка не може встояти перед голосом, який викличе назовні її злякану душу; чоловік не може встояти перед жінкою, душа якої відгукнулася на його голос. Томаш ніде не застрахований від тенет кохання, і Тереза побоюється за нього повсякчас, щохвилини.
Яку вона має зброю? Лише свою вірність. Вона запропонувала її йому одразу, з самого початку, з першого дня, ніби усвідомлювала, що нічого іншого не може йому дати. Їхня любов — на диво асиметрична архітектура: вона тримається на абсолютній непохитності її вірності, як гігантський палац на одному-єдиному стовпі.
Невдовзі ворона вже не ворушила крилами, і лише час від часу посіпувалась її поранена ніжка. Терезі не хотілося відходити від неї, так ніби вона пильнувала біля вмирущої сестри. Нарешті вона все-таки пішла в кухню, щоб наспіх пообідати.
Коли повернулася, ворона була мертва.
У перший рік любові Тереза при зляганні кричала, і цей крик, як я вже казав, хотів засліпити й оглушити свідомість. Згодом вона кричала менше, але душа її як і раніше була засліплена любов’ю і нічого не бачила. Лише коли вона тішилася з інженером, і відсутність любові призвела до того, що душа її прозріла.
Тереза знову була в сауні й стояла перед дзеркалом. Вона дивилася на себе і внутрішнім зором бачила сцену тілесної любові в інженеровій квартирі. Те, що запам’яталося їй, було не про коханця. Відверто кажучи, вона б навіть не змогла описати його, вона, мабуть, і не помітила, як він виглядав голим. Те, що вона пам’ятала (і на що вона зараз, збуджена, дивилась у дзеркало) було її власне тіло; її лобок і кругла родима плямка над ним. Ця родимка, що досі була для неї лише прозаїчним дефектом шкіри, закарбувалася в пам’яті. Вона хотіла бачити її знову і знову в невірогідному сусідстві з чужим чоловічим членом.
Не можу не підкреслити ще раз: їй не хотілося бачити член чужого чоловіка. Їй хотілось бачити свої статеві органи в сусідстві з чужим членом. Вона не тужила за коханцевим тілом. Вона тужила за своїм власним тілом, яке вона несподівано відкрила для себе, найближчим і найстороннішим, а також найбільш збудливим.
Вона дивилася на своє тіло, вкрите дрібними краплями, що лишилися на ньому після душу, і думала про те, що найближчими днями інженер знову зайде до неї в бар. Вона хотіла, щоб він прийшов, хотіла, щоб він покликав її до себе! Мріяла про це!
Щодня вона хвилювалася, що інженер появиться біля бару і що вона не годна буде сказати «ні». Але в міру того як дні минали, побоювання, що він прийде, витіснялося страхом, що не прийде.
Проминув місяць, але інженер не з'являвся. Терезі здавалося це непоясненним. Ошукана мрія відступила на задній план і змінилася занепокоєнням: чому він не прийшов?
Вона обслуговувала відвідувачів. Серед них знову був лисий чоловік, який колись звинуватив її в тому, що вона наливає спиртне неповнолітнім. Він голосно розповідав непристойний анекдот, такий самісінький, як ті, що їх вона чула вже разів сто від п’яничок, яким колись подавала пиво в маленькому містечку. І знову їй здалося, що материн світ повертається до неї, і вона вкрай нелюб’язно обірвала плішивого.
Чоловік образився:
— А ви мені не вказуйте. Дякуйте і за те, що терпимо вас за цією стойкою.
— Хто ми? Хто це ми?
— Ми, — сказав чоловік і замовив собі ще горілки. — І запам’ятайте, я не потерплю від вас образ.
Потім він показав на Терезину шию, обмотану намистом з дешевих перлів:
— Звідки у вас ці перли? Не міг же їх вам подарувати ваш чоловік, — мийник вікон! Він не має коштів на такі подарунки! То це вам клієнти дають? А за що вони вам це дають?
Каренін піднявся, сперся передніми лапами на стіл і загарчав.
Посланник сказав:
— Це був сексот.
— Коли б він був сексотом, мав би триматися непомітніше, — заперечила Тереза. — Що ж це за таємна поліція, коли вона перестала бути таємною!
Посланник сів на канапу й підклав ноги під себе, як навчився на курсах йоги. Над ним у рамці посміхався Кеннеді, по-особливому освячуючи його слова.
— Дорога Терезочко, — по-батьківському сказав він, — сексоти можуть мати кілька функцій. Перша — класична. Вони слухають, про що люди поміж собою говорять, і доповідають про це своїм шефам.
Друга функція — залякування. Вони дають нам зрозуміти, що тримають нас у руках, і хочуть заставити нас боятися. Саме цього добивався ваш плішивий.
Третя функція полягає в тому, що вони намагаються створювати ситуації, які б нас скомпрометували. Сьогодні вже ніхто не намагається звинувачувати нас в антидержавних підступах, бо завдяки цьому ми б завоювали ще більшу симпатію. Скоріше вони намагатимуться знайти в нас у кишені гашиш або намагатимуться довести нам, що ми зґвалтували дванадцятирічну дівчинку.
Якусь дівчинку завжди знайдуть, яка це посвідчить.
Тереза знову згадала про інженера. Чому він так ніколи більше й не прийшов?
Посланник вів далі:
— Вони намагаються заманити людей у пастку, щоб потім примусити працювати на себе і з їхньою допомогою наставляти пастки на інших людей, поступово зробивши з цілого народу єдину організацію донощиків.
Тереза вже не мала сумніву: інженера до неї підіслала поліція. А ким був той дивний хлопець, що напився в корчмі навпроти й освідчувався їй у коханні? Плішивий сексот напався на неї через нього, а інженер заступився. Всі троє грали свої ролі за підготовленим заздалегідь сценарієм, метою якого було прихилити до неї чоловіка, котрий мав звести її.
