Ти чуєш, Марго - Гримич Марина (читаем полную версию книг бесплатно .TXT) 📗
- І слава Богу! - зазначила Леська.
- А як його їсти? - непевно спитав Сидоренко.
Гостям передбачливо принесли піали і десертні ложечки.
Марго була достатньо п'яна, щоб почати свої чорні жарти:
- Пане... як вас там?
- Василь.
- Пане Василю! А креветочки-то повинні бути живенькі! Повинні ворушитися!
Той зблід.
- Я не знав, чесне слово, не знав! У старовинному рецепті було вказано, що тільки устриці повинні бути живі! І повинні пищати від лимонного соку, яким скроплюють їх перед тим, як кинути до готової страви. Прислухайтесь, вони й досі пищать!
Сидоренко, затуливши рота, побіг до туалету.
Гості розгублено дивилися на недоїдений десерт і вагалися: чи ризикнути доїсти, чи ні? Вирішивши, що не варто ображати гостинність господаря ресторану й особисто Марго, все доїли. Тим більше, що це було не так уже й погано. Ба, навіть дуже пікантно.
У ту мить, коли вони вже вирішили розпрощатися з гостинним господарем, до них підійшов маленький чоловік дивної зовнішності:
- Вам потрібен провідник в Обертеницю? - не ворушачи губами, наче черевомовець, спитав він.
Соціологи дивилися на маленького кривоногого чоловічка невизначеного віку яскраво вираженого монголоїдного антропологічного типу і не могли втямити: що він від них хоче.
- Я - провідник, прошпана.
- А без провідника ми не пройдемо?
- Не пройдете.
- Дурниці! Краще сідайте до пива!
Чоловічок сів.
Андибер замовив йому кухоль пива і спитав:
- Як тебе звати?
- Ахмет, - не змигнувши оком, сказав він.
- Як Ахмет?
- Так, Ахмет. Дід мій був Ахметом. І прадід. І прапрадід.
Ти з Обертениці? Так.
- І все життя там?
- Усе життя.
- А що, у вас там усі такі?
- Які?
- Вузькоокі?
- Всі пастухи.
- Відколи?
- Одвіку.
Більше Ахмет не хотів нічого розповідати. Він випив кухоль пива і пішов геть.
- Це не нащадок Ахмета ібн Гриця ібн шефа ібн Камікадзе? - пожартувала Марго і розсміялася, їй було добре в цьому місці. Від незвички вона швидко сп'яніла. - Може, й твій, Лесько, нащадок! Ти придивись до нього! Правда, наш шеф високий, а цей якийсь дрібний. Виродження.
Леська спершу скривилася, але потім і сам розсміялася. Дурносміх охопив усіх.
Коли розійшлися спати, Марго опинилася з шдибером у номері. Все логічно: номери в мотелі на двох осіб. Свєтка з Леською, Вася з Сидоренком. Марго з Андибером. На цей раз вона зовсім не відчувала незручності, неначе вони проводили ніч удвох не вперше. Марго прийняла душ і стала вмощуватися в ліжко.
- Слухай, Андибере, - спитала вона. - Ти за мною ув’язався, чи це мені здається?
- Ув'язався.
- А скажи мені, навіщо тобі це? Андибер мовчав. Він повільно роздягався.
- Кажи, - наполягала Марго.
- Тобі це може не сподобатися.
- Я все одно маю знати.
Андибер сів на своє ліжко в розстебнутій сорочці і, трохи повагавшись, сказав:
- Моя мама - українка - вийшла заміж за австрійця, коли мені було десять років. Мій вітчим - батька свого я не знав - був старший від мами на двадцять років. Він дав мені чудову освіту. У свої двадцять вісім я зробив блискучу кар'єру. Я був молодий, красивий і багатий. Мав красуню-дружину, але хворого сина. Можна сказати, що в моєму житті було всього: і хорошого, і поганого. Не було тільки тебе.
- Господи, - сказала Марго. - Я не хочу цьоп чути. Терпіти не можу слізливих історій. Не требі продовжувати...
Насправді вона любила мелодраматичні історії, та тільки в кіноваріанті. В житті - вона вважа ла - вони приносять лише зло. Будь-які стосунки які починалися в житті Марго дуже романтично, закінчувалися гірким розчаруванням. Та й узагалі, в її віці треба дуже тверезо ставитися до життя.
Ти не пам'ятаєш мене? Марго здивовано на нього подивилася.
Ти не пригадуєш нашу першу зустріч? Марго нічого не пам'ятала.
Згадай: Австрія... маленький затишний готель у горах... п'ять років тому... Невже ти так і не пригадала?
Марго мовчала.
- Пригадуєш, учасникам конференції в перший день організували екскурсію старим абатством? Я на тебе відразу звернув увагу: ти була красива і горда. Ти весь час ходила з рудою британкою... Коли підійшли до виставленої королівської корони, всипаної різним дорогоцінним камінням, ти пожартувала: а можна поміряти? І тоді я вперше собі сказав: "Моя королево..." Сказав і злякався своїх слів.
Марго вперто мовчала, її як заціпило.
- Я приїхав на конференцію з дружиною і своїм хлопчиком. Він був величенький, але не міг ходити. Дружина соромилася його і здебільшого я возив його у візочку. Я вже був звик до того, що люди, побачивши його, відводили очі. А в них проглядало, в кращому випадку, співчуття, а в основному, це були страх і огида... А він же все розумів... Одна ти щоранку віталася з ним, як з рівнею, брала його за маленьку ручку і, погладжуючи її, казала: "Пливіт! Як сплави?" А потім весело щебетала: "Ти, малий, скажи малому, хай малий малому скаже, хай малий теля прив'яже...". Мій хлопчик страшенно радів. Ну що, згадала?
- Ти був тоді в окулярах... - захриплим голосом сказала Марго.
- А одного разу йому стало погано... Він кричав, плакав, махав руками і не міг заспокоїтися... Дружина втекла... Вона не любила ці сцени... Я лишився з малим і не знав, що робити. А ти підійшла, взяла його за ручку і стала перебирати його зціплені пальчики, гладити їх, гладити ручки, ніжки і говорити: "Сорока-ворона діткам кашку варила..." Він заспокоївся і засміявся...
Марго важко зітхнула.
- А наступного ранку в басейні я побачив, що ти вагітна... Я не міг відвести від тебе очей... Ти була просто прекрасна... Я навіть не знав твого імені...
Вони мовчали.
- Моє життя змінилося. Через рік я приїхав в Україну... Мені мама казала: там усі красуні. Поїдь - заспокоїшся. Поїхав просто подивитися на батьківщину... Не заспокоївся... Став тебе шукати. Було мало часу - не знайшов. Повернувся до Відня. Справи йшли успішно. Але вони мене не тішили. Ми з дружиною стали чужими... Ми й завжди були чужими, тільки я цього не розумів. Я намагався .проводити весь вільний час із малим. Навчився від мами дитячих забавлянок... І мавпував тебе... Ще через рік я знову приїхав в Україну. І знайшов тебе. В один і той самий час ти виходила на вулицю з візочком і гнала по магазинах... Я - за тобою. Я вже знав, що ти маєш трьох дітей, що ти любиш оливки, що ти завжди зупиняєшся біля красивих троянд, що ти мало спиш, багато переш, любиш чистоту, любиш зайти в ювелірний магазин і уважно роздивлятися прилавки, що ти дуже втомлюєшся і любиш помріяти...
