Дві хвилини правди - Роздобудько Ирэн Виталиевна (версия книг .TXT) 📗
Поки він їхав, з іншого кінця міста вийшов невідомий жартівник-експериментатор.
Усі вони рухалися в різних напрямках.
Ятка біля метро виявилася більшою і не потребувала ні фарбування, ні будь-яких інших послуг. Довкола неї купчився люд, котрий не допускав конкуренції. Проте добра Зоїна приятелька, зглянувшись, простягнула чоловікові без шкарпеток сорокаграмовий пакуночок з написом «Смугастик жовтий», а також пластикову склянку (таку ж, як у ятці Зої) з горілкою. «Смугастика» той засунув до кишені. Горілку випив.
Сон зморив його просто тут, під деревом, в самому центрі життя, зробивши його самого цим центром, котрий переступали й обходили, над яким іноді схилялися і заспокоєно хитали головами: живий, а ще додавали: «Прикро… Такий молодий…».
На більше він, певно, не заслуговував…
В цей час йому снився Іуда. Певно, цьому можна було знайти пояснення: нещодавно, підкладаючи під голову газету, він прочитав новітню гіпотезу: Іуда діяв за домовленістю з Учителем - сповістити про місце Його перебування аби швидше настала розв’язка, а тоді відповідно - воскресіння й укріплення віри.
Іуда був молодим і довгокосим. Чомусь одягнутий у джинси.
«Важко, брате? - запитав і сам же й відповів: - Важко… Це ж - навіки…»
«Навіщо ти це зробив?» - запитав він.
«Бо не міг інакше…»
«І як тобі тепер?»
«Ніяк…»
«І тебе не хвилює тисячоліття ненависті?»
«Коли щось триває так довго, вже не має значення, що воно таке - ненависть чи любов… До всього особистого стаєш байдужим…
Адже головне - зроблено.»
Він хотів запитати про те, що робити йому. Але Іуда в джинсах вже повернувся до нього спиною.
«Можна з тобою?!» - вигукнув він.
«Ні, - і, зникаючи, додав: - Ти не закінчив свою картину!»
«Я більше не малюю…»
«Для того, аби закінчити картину, - не обов’язково її малювати…»
Він побачив як під ногами у хлопця в джинсах розкололася земля і хотів попередити його, але той вже зробив крок.
В розколині майнула біла сорочка.
Він відчув, що у нього на скроні ворушиться рак, підбираючись до очей.
І змахнув рукою.
І прокинувся.
І побачив перед очима маленьку листівку - ікону. А поруч, під самим його носом, був притиснутий каменем папірець, від якого він відвик, - сто гривень.
Він накрив папірець долонею, як накривають метелика, щоб той не злетів.
Поклав листівку в кишеню.
І побачив себе: в центрі міста біля метро, під деревом, і не зрозумів, що він тут робить і що взагалі треба робити, коли ось так пиняєшся на землі під деревом.
На протилежному боці вулиці помітив червоний «Запорожець» і подумав про те, як колись шалено мріяв знайти в Єгипті Пурпурового Ібіса…
До авта прямував кумедного вигляду святий отець, несучи з магазину кошик з паляницями.
День закінчувався. Йому вперше стало моторошно від того, що за ним прийде інший, але такий самий день.
Він кинувся до авта, розмахуючи купюрою.
Він не знав, як звертатися до священиків і тому мовчки простягнув гроші.
- За здравіє чи за упокій? - запитав той.
- Байдуже…
- Так не буває. А ти хто такий?
- Ніхто…
- І так не буває…
- Де твій дім?
- Ніде. Так буває?
- Так буває… Сідай.
Вони поїхали крізь синє і зелене - дерева, скуйовджені вітром, вимішували небосхил.
Потім все налагодилось.
Він знав, що має видужати. І видужав.
І почав жити. Стерегти церкву, фарбувати паркани, ловити рибу, розмовляти.
І всі мешканці села вважали його художником.
Хоча ніхто і ніколи не бачив його полотен.
Це було саме те, чого він прагнув.
СОЛОМІЯ
- …а мій вівсянку зранку не їсть!
- А я народила дуже швидко…
- А ми народжували разом!
- Ой, я категорично проти цього. Це неестетичне видовище. Я б ніколи не згодилася!
- Дурниця! Я стояла у палаті і билася головою об стіну, але цього не пам’ятаю…
- Ну от чому немає пристойних журналів для чоловіків?…
- Чоловіки взагалі менше читають…
- Маврикій - оце щось! Я там таке нічне життя відкрила…
- Маврикій?
- … це не острів, це - країна!
- …а я у вівсянку додаю сухофрукти, можна - цукати…
- Перетираєш варену моркву з цукром…
- …ідея зробити пивницю у приміщенні старовинної гімназії… в тому є щось брутальне…
- …лікарі пішли собі, зробили мені укол і пішли бухати…
- Я не проти матріархату - більше б порядку було…
- А я не проти маріхуани! Ха-ха-ха!
- А ви чому мовчите?…
- Я пива взагалі не п’ю - воно подвоює калорії!
- А найголовніше, там місцеве населення просто шаленіє від наших дівок!
- …Парфе?
- …Це не парфе - це сорбет…
- Біле чи червоне?
- Я і вина не п’ю…
- А мій, коли я від’їжджала, дав мені ось це.
- Що це?
- «Ксенікал».
- А-а… Але ж у вас непогана фігура!
- Це тому, що я в джинсах…
- А ви чого мовчите?…
- Так от, там, на Маврікії, я бачила Джоні Деппа! Правда-правда! Так, як бачу вас зараз. Він та-а-ак поглянув…
- А ви чого мовчите?
- А про що «Останнє танго в Парижі»?
- Про секс…
