Мене називають Червоний - Памук Орхан (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений txt) 📗
— Твого батечка немає?
Він не зронив ані пари з уст, — увесь прикипів до листа. Я більше не заважала, хай читає. Він стояв спиною до мене, і я не могла розгледіти вираз його обличчя. Закінчивши, почав перечитувати.
— Ну, що він там написав? — запитала я.
Хасан прочитав уголос:
«Дорога Шекюре-ханим! Я теж роками жив мріями про одну людину, тому розумію й ціню те, як ти чекаєш свого чоловіка, окрім нього, більше ні про кого не думаєш. Хіба можна сумніватись у вірності й непорочності такої жінки, як ти? (Хасан реготнув!) Але я відвідав твого батька в малярських справах, а не з метою надокучати тобі. У мене й гадки подібної не було. Я навіть не зважуся припустити, що ти подаватимеш мені якісь знаки. Коли твоє обличчя засяяло переді мною променем сонця, я думав лише про те, якою ласкою обдарував мене Аллах. Мені достатньо бачити твоє лице — і я щасливий. («Оце здер із Нізамі», — злісно вставив свої п'ять пальців Хасан.) Та ти пишеш, щоб я й на крок не підступався до тебе. Скажи: може, ти якийсь янгол, що боїшся, аби не порушили твоєї святості? Послухай мене, послухай, що я тобі скажу: під час мандрів я ночував у проклятих занедбаних караван-сараях. Там не зупинялася жодна душа, окрім бандюг, які втікали від смертної кари. Пізніми ночами, дивлячись, як розбивається місячне сяйво об голі скелі, вслухаючись у зловісне вовче виття, я намагався заснути й мріяв, що однієї днини ти постанеш переді мною, так як постала була в тім вікні. Послухай: нині, коли я знову заради книжок приходжу до твого батька, ти повертаєш мені мій юнацький малюнок. Для мене — це знак, що я знайшов тебе. Це — життєдайнийзнак. Я бачив одного з твоїх синів — Орхана. Бідолашний сирота. Я стану йому батьком!»
— Ох же ж гарно написав! Він — справжній поет, — промовила я.
— «Може, ти якийсь янгол, що боїшся, аби не порушили твоєї святості», — здерто з Ібн Зерхані. Я напишу ще краще, — сказав він, дістаючи з кишені власного листа. — На. Віднесеш це Шекюре.
Вперше мене не порадували гроші, додані до листа. А хвороблива закоханість цього чоловіка викликала відразу. Ніби намагаючись підсилити цю неприязнь, Хасан відкинув у бік свою добропорядність, чого раніше не було, й пихато кинув:
— Передай їй: якщо ми захочемо, то за допомогою кадія змусимо повернутися до нашого дому.
— Справді таке сказати?
Запала мовчанка.
— Не треба, — відповів він.
Світло від лампи впало йому на обличчя. Погляд був ніби в дитини, котра усвідомила свою провину. Я не раз бачила людей у такому стані. Тому-то поважаю чуже кохання й розношу листи. Зовсім не заради грошей, як хтось думає.
Я зібралася йти. Хасан затримав мене біля дверей.
— Ти розповідаєш Шекюре, що я не можу без неї жити? — в нестямі запитав він.
— А хіба ти не пишеш про це в листах?
— Як, як я переконаю в цьому Шекюре та її батька?
— Як хороша людина, — сказала я і попрямувала до виходу.
— Пізно ставати хорошим у моєму віці… — зболений душею, промовив він.
— Хасане Джавуш, ти почав заробляти добрі гроші. А це й робить людину доброю, — відповіла я й пішла.
У Хасановому домі було похмуро й тоскно. Коли я покинула його, мені здалося, що надворі аж потепліло. Сонце пестило моє лице промінням. Як я хочу, щоб Шекюре була щасливою. Але ж не можна зовсім викинути з голови отого горопаху з сирого, холодного, похмурого будинку. Несподівано для самої себе я звернула в бік ринку Бахаратчилар, що в кварталі Лалелі. Я цього не планувала, але сподівалася, що там запахи кориці, шафрану, перцю приведуть мене до тями. Проте не допомогло.
Коли я передала листа Шекюре, та першим ділом запитала про Кару. Полум'я кохання безжально поглинає кожне серце — відповіла я, і їй це сподобалося.
— Все місто, навіть жінки зі шпицями в руках, гомонить про вбивство Заріфа-ефенді, — перемінила я тему.
— Хайріє, наготуй халви й віднеси нещасній вдові Заріфа-ефенді Кальбіє, — звеліла Шекюре.
— На похорон збирається ціле юрмисько прихильників Ерзурумійця. А родичі Заріфа-ефенді говорять, що кров майстра волає до помсти, — заторохтіла я.
Однак Шекюре почала читати листа Кари. Я сердито стежила за її видом. Життя попокидало цією жінкою. Вона вміє контролювати свою пристрасть, оберігаючи її від чужого ока. Шекюре рада, що я замовкла. Для неї то була ознака мого розуміння, наскільки важливий лист Кари. Дочитавши його, вона всміхнулася до мене. Я ж задля її втіхи запитала:
— Що пише?
— Як мала дитина… Закохався в мене.
— І що ти думаєш робити?
— Я — заміжня жінка, яка чекає чоловіка.
Зізнаюся: після того як я вгамувала свою цікавість, брехня Шекюре зовсім мене не обурила, як ви гадаєте. Її слова, навпаки, заспокоювали. Я переносила купу листів, і не одній молоденькій дівчині або жінці давала поради. Якщо вони надавали листам стільки уваги, як Шекюре, то це було запевненням на всі сто, що півсправи зроблено. Щоправда, деяким з них могли б дістатися й кращі чоловіки.
— А що в другому? — знову запитала я.
— Я не маю бажання читати сьогодні Хасанового листа, — відповіла та. — А Хасан знає, що Кара повернувся до Стамбула?
— Звідки?!!
— Ти спілкуєшся з Хасаном? — запитала моя красунечка, широко розплющивши карі оченята.
— Задля тебе й балакаю з ним.
— Ну, то що скажеш?
— Важко йому. Дуже він тебе любить. Якби й іншу покохав — нелегко тобі буде його позбутися. Те, що ти приймаєш листи від Хасана, живить його надію. Бійся цього баламута. Хасан не просто налаштований повернути тебе до їхнього дому, а й одружитися, визнавши старшого брата мертвим.
Щоб розвіяти переляк від своїх слів і не бути ніби на боці Хасана, я всміхнулася.
— А що чути від іншого? — промовила Шекюре.
Чи вона знає, за кого питає?
— Від маляра?
— В мене все перемішалося в голові, — раптом сказала вона, мабуть, стривожена своїми думками. — И таке враження, ніби що далі, то менше ясності. Батько вже постарів. Що чекає на мене, на моїх сиріт? Я відчуваю, як наближається лихо, вготоване шайтаном. Естер, скажи мені тільки одне: що я буду щасливою.
— Нічого не бійся, моя рідненька, моя Шекюре, — сказала я, а всередині аж похололо. — Ти справжня розумниця, й така гарна. Ти ще притулишся в ліжку до чоловіка-красеня, він тебе обійме й усе минеться, ти будеш щасливою. Я все по очах твоїх читаю.
Я настільки перейнялася її смутком, аж виступили сльози.
— Кому ж бути моїм судженим?
— А хіба тобі твоє мудре серце не підказує?
— Тому я й нещасна, що не розберу його порад.
Ми замовкли. Я подумала, що Шекюре мені анітрохи не довіряє, але не подає виду, бо намагається чим побільше вивідати. Ще й дуже хоче, аби її пожаліли. Я втямила, що листа у відповідь вона писати не буде, тоді — за свого клунка й тихенько собі навтьоки. А на прощання сказала те, що всім дівкам говорю, хай би й косували на мене:
— Якщо широко розплющиш свої чарівні очі, то не знатимеш горя, не бійся.
16. Я — Шекюре
Так повелося: коли приходить торгівка Естер, я мрію отримати листа від чоловіка, якому до вподоби. Закоханий змусить калатати серце такої жінки, як я: розумної, вродливої, добре вихованої, вдови, але порядної. Мені подобалися всі листи, котрі одержувала, проте я запасалася силою й терпінням, аби дочекатися чоловіка. А тепер, після чергового візиту Естер, у мене голова йде обертом і я почуваюся ще нещаснішою.
Я дослухалася до звуків довкола. З кухні було чути булькіт киплячої води й долинав дух лимона та цибулі — Хайріє варить кабачки. Шевкет й Орхан галасують надворі, вони борюкаються під гранатовим деревом і граються шабельками. В сусідній кімнаті — тато. Там — тиша. Я прочитала Хасанового листа й вкотре переконалася: мене вже нічого не здивує. Щоправда, я трохи побоювалась його, але пишалася собою, бо дала відсіч його намаганням затягти мене до ліжка тоді, коли ми жили під одним дахом. Потім я знову перечитала листа Кари, акуратно тримаючи його, ніби він міг упасти й розбитись. І знову розгубилася. Більше я листи не перечитувала. Вийшло сонечко, а я подумала: якби вскочила до Хасанового ліжка й переспала з ним, ніхто б і не знав, окрім Аллаха. Вони такі подібні з моїм чоловіком. Як дві краплі води. Виглянуло сонечко — і мені враз стало тепло. Я відчувала своє тіло, шию, навіть пипки грудей, ніби одне ціле. Раптом у кімнату забіг Орхан.
