Імператор повені - Ешкилев Владимир (читать книги полностью txt) 📗

«Скорше можеш?» — раптом спитав Гімнософіст.

«Що сталося?»

«Послухай».

Прочанин припинив колупання і прислухався. Десь здалеку чулися важкі зудари.

«Це нападник?»

«Мабуть. Здається, хтось, або щось, руйнує двері до таємного виходу з Музею. Двері там неабиякі, з чавунних штаб і дубових дощок. Якщо це лише Чорний Жмут, то протримаються вони довго… Але я не впевнений, що це саме він. З часів Німфейського Антикарнавалу з'явилося багато нових форм Зла з якостями і спроможностями, які б здивували отців-класифікаторів…».

Анемподест схопив ґрати обома руками й потягнув на себе. Вони несподівано легко випали зі стіни, прочанин не втримався і скотився униз. Вже через кілька хвилин вони з ключарем стояли посеред тихого парку, освітленого сутінковими променями зеленого сонця. Сутінки розфарбували небо Опадла фіолетом і стронцієм, немов хтось роздушив яфини на жовтому шклі вітража. В різких кольорах опадлійського вечора Анемподест несподівано відчув неясний заклик якоїсь свіжої сили, немов крізь сіро-зелені бутафорні лаштунки пробилося дихання чогось справжнього. Він озирнувся, шукаючи нових підтверджень цієї свіжості, не знайшов, але запам'ятав відчуття.

Темно-сіре громаддя Музею підносилося у ста кроках південніше і затуляло півнеба. Тінь від нього була чорнильно-чорною, густішою за тіні земного Півдня. Прочанин відразу зауважив циклопічний корпус ротонди, складений з величезних брил та її шкляний купол, що здавався золотим від спалахів присмеркової заграви. Парк прикрашали фіґури лицарів та німф із мушлями.

«Ваші скульптури вельми одноманітні. Це такий тутешній канон?», — запитав учень авви Макарія.

Гімнософіст не відповів і швидким кроком попрямував у бік приземкуватої будівлі, обсадженої пірамідальними деревами. Налякавши двійко закоханих арлекінів, вони промкнулися крізь насадження і зайшли до неї. Усередині будівля виявилася палацом з мармуровими сходами, оксамитовими шпалерами і багатоярусними люстрами, з яких звішувалися серпантинові смужки. Живописні полотна рясніли чорними плямами чудиськ і бронзовими, рожевими, білими — красунь і героїв. На одній з картин Анемподест побачив знайомий сюжет: мисливець зрізає кармінового гребінця з голови дікраноптера. Художник зобразив Хізерта власником напнутої мускулатури. Якась красива хвиля пінисто вирувала за спиною героя і мала правити, певно, за Потік Хореф. Над нею перебирали крилами істоти, подібні до розжирілих ворон. «Птахи надвечір'я!» — здогадався прочанин.

Тим часом Шун'ята прочинив двері другого поверху і вони зайшли до круглого кабінету, захаращеного згорненими килимами й астрономічним причандаллям. Анемподест задивився на велетенську астролябію [73] і не відразу помітив карлика, що скоцюрбився у надрах витребенькуватого крісла.

«Ти привів нового Витискувача?» — пропищав карлик. Від звукового зусилля під його вилицями набрякла шкіра — він став подібний на сумну черепаху.

«Так, Мацарате, доручаю Витискувача тобі».

«Чим мені це загрожує?»

Анемподест знову почув скопцевий сміх Гімнософіста.

«По-перше, ревністю панни Дефлорації, по-друге, хижістю невідомого монстра, котрий іде слідом Витискувача», — порахував, відсміявшись, Шун'ята і додав:

«А втім, я не відаю усіх небезпек, які бігають за цим мешканцем Матні. Тобі, планетникові, зірки, певне, відкриють більше про долю цього чужинця і про плани Зумовленості щодо нього. Він чемно відбув екскурсію і навіть не наклав у штани, уздрівши нашого Боягузика… Мені ж і без планетних вироків випадає зайнятися тим чудиськом, а ти підготуй генітуру [74] для Модератора. Наскільки я зрозумів наміри Дефлорації, за півтори-дві години Витискувач мусить виходити на Сцену».

«А чудисько не прилізе сюди? — спитав Мацарат. — Може треба покликати жуків-охоронців й Тітоньку?»

«Поклич», — погодився ключар і вийшов з кабінету.

Анемподест сів на згорнений килим і подивився на Мацарата. Той чомусь знітився під поглядом прочанина, нахилив обличчя до столу, облисілою головою побігли зморшки. Учневі авви Макарія здалося, що астролог от-от запне дульковате личко величезними вухами. Він ще нахабніше втупився поглядом у черепахову мармизу покруча і назвався:

«Мене звати Анемподест».

«Я радий вітати Вас, Анемподесте, від імені Тимчасової Карнавальної Ради вільного міста Картагени, — пропищав карлик, начепив помаранчеву напівмаску, підвівся і урочисто розчепірив вуха. — Згідно з Acquis communautaire [75] громад Квадранта, статтею четвертої Карнавальної конвенції та Едиктом Стратега Озії Другого від 17 арісонтія 26 року епохи Чорного Садхузаґа, кожен претендент на роль у виставі „Мнемозавр“ повинен внести до театральної каси податок у розмірі одної тисячі імперських денаріїв, пройти співбесіду з Комісаром Ради і подати на ім'я Верховного Модератора два документи: гороскоп, складений, або завірений, офіційним астрологом Театру, себто мною, і довідку про лікарський огляд від трьох ліцензованих медиків Картагени. У відповідності до Едикта Стратега Шакіла Першого від 7 фрустуарія 98 року епохи Чорного Садхузаґа за осіб, визначених Радою як „Витискувачі Зумовленості“, податок вносить один з членів Ради, а також означені особи звільняються від співбесіди і лікарського огляду. Згідно з переліченими мною нормативними актами, враховуючи внесок в тисячу денаріїв від повноважного члена Ради, старшого імперського радника Гонорія Гошеліна (карнавальне псевдо „Веселий Глобус“) та рекомендацією кандидатки у члени Ради, спадкової імперської розвідниці першого ранґу Сапфіри Прокурести (карнавальне псевдо „Дефлорація“) і радника четвертого ранґу Пйотра Шун'яти (псевдо „П'єро“), Витискувачу Анемподестові, переселеному з Опорної Реальності (псевдо „Термінатор“), необхідно подати Модераторові лише один документ — гороскоп типу натальної карти [76] за формою ТА 4/12, завірений офіційним астрологом Театру, радником третього ранґу Амеріґо Мацаратом (псевдо „Чорнильниця“), себто мною, у присутності міського нотаріуса або його повноважного заступника».

Слухаючи промову вухатого посадовця, Анемподест розмірковував про те, як вести себе з цим новим персонажем — як з черговою опадлійською маріонеткою, чи, все ж таки, визнати у цій карикатурі права представника незримої влади місцевого Деміурга. Не надумавши нічого путнього, він сказав:

«Якщо так у вас заведено, робіть гороскоп».

Мацарат спитав:

«А коли Ви народилися за часом Матні?»

«Невідомо».

«Себто?»

«Церковна книга, де був запис про хрещення, згоріла разом із церквою».

«Як тоді скласти Вашу натальну карту, Витискуваче?»

Анемподест знизав плечима. Кумедні проблеми маріонеток цікавили його все менше.

Планетник тяжко замислився, а прочанин побачив на стіні кабінету предмет, котрий мріяв роздивитися від часу зустрічі з Сапфірою на пустельному плоскогір'ї. Це була мапа Опадла. Вона була намальована на розіпнутій шкірі. Він наблизився до мапи і зрадів: назви гір, річок, міст та іншого географічного фаршу були накреслені ординарною антиквою [77].

Він зауважив, що Картагена розташована південніше розгалуженої гірської системи, означеної укладачами мапи як Блакитні Гори, на березі річки Днакріс, що у нижній течії перетинала континентальну Рівнину Мартогілясів. У гирлі Днакріса чорний хрестик з написом Osta-Yezd відмічав руїни колишньої імперської столиці. Пунктирними лініями накреслювались маршрути різнокольорових садхузаґів. Прочанин знайшов на мапі Райдужну Гору й приблизно визначив місце свого першого переселення до Опадла. На шкірі воно було обведено червоним колом і називалося Fusorium [78].