Візантійська фотографія - Ешкилев Владимир (читать книги бесплатно полные версии .txt) 📗
26-та хвилина уроку
О'Хін фотографує реактивні носи ґудзиком-фотоапаратом. Правда, в ґудзику ніякого фотоапарата немає і шпигун знає про це, але боїться порушити архетип шпигуна. Він знає підступну вдачу простору Постмодернополя: достатньо хоч трохи вийти за межі традиційного архетипу, як цей простір сприйме тебе за річ-без-мети і модифікує у щось мерзенне. Так загинув попередник О'Хіна. Він забув удома чорні шпигунські окуляри і був модифікований у тварину-розвідника типу Псевдомерль-34. В мить, коли реактивні носи повертають у Провулок Псевдоглос, до церемоніймейстера підбігає модифікація охоронця і повідомляє, що повсталі з профанічних селищ оточують мури славетного міста. «Архетип вітчизни в небезпеці! Модифікація Псевдосталін-79!» — оголошує військовий стан церемоніймейстер і модифікується у римського полководця типу Псевдомоммзен-4. О'Хін для збереження себе в межах архетипу планує диверсію. Загони модифікантів мобілізуються для захисту мурів Постмодернополя. З пересувних платформ запускають реактивні носи типу «земля-земля» з метою знищення тилових баз повстанців. Старт носів наповнює місто трасформованим димом. Під його прикриттям шпигун реалізує план диверсії. Він змінює напрям вулиці Коментаторів і тим дезорієнтує просунення в бік ворога збірного загону солдатських модифікацій, мобілізованих з творів радянських письменників-фронтовиків. — Фіра Ґольдман виписує з хрестоматії: «Смерте страшна…» — Уляна Тарасівна цікавиться в Тетяни Юрківни: «Скільки годин ви запланували на вивчення Сковороди?» — «Одну, згідно плану», — відповідає та. — На мурах Постмодернополя баталія досягає апогею. Облудоїд та модифікація Лео Блюма (Псевдоджойс-2) героїчно відбивають атаку традиційних селян в ірландському національному одязі. — Галина Соболь піднімає руку і запитує в Тетяни Юрківни: «А якщо в плані буде п'ять пунктів, того буде досить?» — «Так, так», — задумано каже вчителька. — Балюта вирішує, що в трактаті Людвіґа Вітґененштайна забагато математики. Він, не читаючи, перегортає декілька сторінок і натрапляє на тезу: «5.1361. Майбутніх подій не можна виснувати з теперішніх. Віра в причинний зв'язок є забобоном». — Повсталі вбивають сім войовничих модифікацій Голема і захоплюють Бібліотечну Вежу над брамою Постмодернополя. В місті пожежа. Модифіканти відступають. Облудоїд вирішує трансформуватись у поета-традиціоналіста і дезертирувати з поля бою. На путівці між Модернополем та Постмодернополем трансформований облудоїд зустрічає двох подорожніх. «Ти хто?» — питають вони в облудоїда. «Я поет», — відповідає той, — «я вірш написав про рідне село». Облудоїд читає вірша. Подорожні посміхаються, і один з них говорить: «А ми ось — модифікації з шкільного підручника. Я — Псевдосковорода-10, а він — Псевдосковорода-11». Той, що назвався Псевдосковородою-10, знову посміхається і повідомляє облудоїдові: «Вчора ми заночували у профанічному містечку Несповську, а нині прямуємо до граду Постмодернополісу на славетний Карнавал». «Ви запізнились!» — каже облудоїд трагічним голосом поета-традиціоналіста. — «Постмодернополь захоплений повстанцями, і останні з його модифікантів віддали життя в боротьбі з ворожою навалою!» Всі троє плачуть.
27-ма хвилина уроку
Галина Соболь піднімає заплямлену чорнилом руку: «Я вже написала, Тетяно Юрківно!» — На надсвідомому путівці Псевдосковорода-11 сідає у високу траву і починає складати «Тренос, себто Плач, на падіння граду велія Постмодернополіса». У Симфонії Стану відбуваються зрушення. Опорна структура у формі Веселкової Арки дестабілізована повстанням та еміграцією модифікантів, вона втрачає наповненість кольорами. Перемагає сірий колір. На руїнах Постмодернополя кричить зґвалтована мавпа Юнія. — Соболь зачитує щойно складений цитатний план. Слухаючи її, Балюта відчуває, що хоче спати. — Бічуноза знову чухає ніс.
28-ма хвилина уроку
Ґольдман вирішує не дописувати свій план. Вона розкриває роман Желязни і вмощує його на коліна. — Від інтелектуального перенапруження в Стьобецької болить голова, і головний біль її викликає зливу над екзистенційним путівцем. Вона змиває обидві трансформації Григорія Савовича і перетворює облудоїда на пластикову іграшку. — Гортаючи збірку творів Сковороди, Тетяна Гундяк натрапляє на текст: «Стада сії билі соборіща обез'ян філософськіх, кої, кромє казістой маскі (разумей філософскую епанчу і бороду), нічево существа от істінния мудрості нє імелі». — У Симфонії починається занепад Теми Літератури. Розхитана Арка втрачає чіткі обриси, злива змиває Модернополь і профанічні села. Зарослий реальністю облудоїд переходить із надсвідомого можливого у пластикове, свідоме, грубо матеріальне, майже мертве наявне. При переході він минає три кордони буття: сутностей знаків, знаковий і суттєвий. На кожному кордоні його обшукують митники і відбирають ретельно сховані в пластикових безоднях ознаки складности. Вже зовсім спрощений облудоїд мовчки вертається в торбу Гліба Олійника; він перебуває в такій простоті, що навіть не годен усвідомити, що торби не залишав. — У мить загибелі Модернополя та профанічних селищ падає на підлогу «Хрестоматія Української літератури», що належить Галині Гундяк. Від звуку падіння всі суб'єкти Симфонії здригаються, і це прискорює занепад четвертої Теми. — Пузло підспівує рефрен з пісні московських андерґраундних ваґантів: «Вавилон падає! Вавилон падає!» — 3 цього моменту в Симфонії стану визначається пауза. Ґольдман читає 99-ту сторінку «Створінь світла, створінь мороку»: «Цитадель Марачека, яка самим своїм існуванням свідчить, що деяким речам дано продовжуватися майже вічно,
29-та хвилина уроку
і вони, навіть затоплені зубожінням та упослідженням, існують, незважаючи на всі…» — Галина Соболь отримує оцінку «п'ять» за складання цитатного тематичного плану згідно з пропонованою схемою. — У Симфонії з'являються дві можливі кандидатури на п'яту Тему, Це Знак Виродження та Знак Вавилону. Кожен із Знаків розгортає власну спіраль екзистенційного уможливлення, претендуючи на закріплену структурність. — Світлана Гундяк складає свій варіант плану і дає його на списування Тодоській. Світлана відчуває втому
30-та хвилина уроку
і це відчуття підживлює спіраль Знаку Виродження. Вона резонує втомі Синила, Соболь та Бічунози і ще більш підсилюється. Спіраль Знаку Вавилону розгортає просторову структуру за рахунок ображеної Маркевич, яка раптом перестає працювати з цитатами для плану, її невдоволення огортається оболонкою визначености і досягає конкретности прагнення та рішення. Вона згадує запрошення на вечірку до Лисого. «Там будуть „відик“ і дорослі хлопці», — передбачає Юлія. — Спіраль Вавилонського Знаку притягує до своєї структури уламки Модернополя та Постмодернополя, формує з них цеглини майбутніх вавилонських веж. Боротьба двох знаків загрожує Симфонії анігіляцією. — Тетяна Юрківна двічі підряд дивиться на годинник.
31-ша хвилина уроку
Для збереження Симфонії Стану вищі сили буття приймають рішення об'єднати у п'ятій темі обидва конкуруючі знаки. Визначається назва нової Теми: «Валтасарова учта». Формою просторового розгорнення Теми обирається двоопукла лінза, темпом — Largo (тяжкоповільно). — Бічуноза пхикає. — «5.6. Межі моєї мови означають межі мого світу». — У надсвідомому окреслюються обриси Лінзи Виродження. Вона строката та хтива. — Чотирнадцять учнів із двадцяти двох дописують цитатний план. — «Тут привиди страховищ», — читає Ґольдман, — «і Сета, що вічно перемагає їх, ведуть вічну боротьбу крізь мармур спогадів — крізь вежі та стіни Цитаделі Марачека, найдавнішого міста світу».
32-га хвилина уроку
На строкатій та хтивій поверхні Лінзи будуєтеся Вавилон. Він цегляний і плинний, і мешканці його, зроблені з мороку та бажань суб'єктів Симфонії, будуються разом із ним. Спочатку вони зовсім прозорі для темряви, аж поки не з'являється цар Вавилону-на-Лінзі Валтасар Перший, котрий наповнює червоним непрозорим світлом, світлом підземних інфернальних вогнищ. Це мерехтливе і мертве світло зупиняє плин псевдоцеглин, і місто набуває статики, чорнішає. Його горельєфи, зроблені із залишків Постмодернополя, зберігають безпричинну невизначеність і здатність до модифікацій; піддані Валтасара застигають перед ними у роздумах про інші світи, радісніші, аніж Вавилон-на-Лінзі. Всі його мешканці мають прізвище Гундаксар і безліч потрійних імен, їх усіх безперестанку мучить головний біль, вони двостатеві. Вони бояться лінзотрусу й царя і не пам'ятають своїх предків. У них і немає предків. Уся їхня наука займається дослідженням залишків Постмодернополя, її культ — багатобожжя металів, хресно-хрестоматійні ходи перехідних періодів, розщеплення Цілісности на доступні шлункові елементи. Лінза Виродження їх ненавидить ненавистю матері, що приречена породжувати покручів. Лінзотрус. — Золотаренко відчуває сильну втому. Йому раптом здається: ще мить — і голова впаде в обійми розгорненої хрестоматії. В якусь хвилину його свідомість перетинає кордон чуттєвости і досягає надсвідомого простору знакових сутностей, де уможливлюється Симфонія. Він бачить Лінзу Виродження. Нажаханий видовищем, Золотаренко повертається у наявне і озирається. Його очі зустрічаються з очима Фіри Ґольдман, і він червоніє. — Лінзотрус припиняється. З цієї нагоди цар Валтасар оголошує свято з палацовою учтою.
