Теплі історії до шоколаду - Гербіш Надійка (читать книги бесплатно полные версии .TXT) 📗

Щойно Андріана натиснула «відіслати», задзеленчав телефон.

— Тьотю Адо, тьотю Адо! — верещав милющий голос у слухавці на тлі Олесиних намагань привітатися.

За мить там прозвучав веселий чоловічий голос, щасливий вереск Артурчика, сміх малої Терезки, а тоді все стихло, і Олеся з притаманною їй ніжністю і турботою взялася розпитувати Андріану про її день, чоловіка, студентів і наукову роботу. Ада коротко розповідала про себе й розпитала про Олесю й дітлахів.

— Знаєш, ти так ото влучно почала з тими своїми намистинами! Ну просто дуже. Особливо мене остання зачепила, — зізналася Олеся. — Я зараз так багато думаю про нас і наше життя. І яким воно могло б бути, якби не… Ти знаєш, я себе не уявляю без цих кнопок, але інколи все навалюється і стає так складно. Учора я саме про це думала. Що я не можу зреалізуватися, що я — нікому (крім малих і чоловіка, звісно) не потрібна домогосподарка, і що вже ніколи нічого путнього з мене не буде… І тут ти зі своїми надихаючими намистинами. А десятою ще й поцілила прямо в «десятку»! Дякую тобі! До речі, ми сьогодні цілісінький день сміялися!

Ада, натхненна відгуками подруг, попросила Костика принести їй із кухні ще шматок шоколаду й знову взялася за писанину:

• Чітко розділяти час на роботу й відпочинок. Упродовж власне роботи викладатися, якщо не на 100, то принаймні на 90 відсотків — це принесе віддачу й особистий розвиток у будь-якій справі (або ж поштовх до освоєння нових територій). А впродовж відпочинку навіть не згадувати про «дедлайни» й невиконані завдання. Абстрагуватися і насолоджуватися життям! Головне тут — пам’ятати золоте правило: мухи — окремо, котлети — окремо.

• Дивитися вдалечінь! Оскільки наше соціальне оточення обставило себе розмаїтими потрібними й не дуже предметами, усе стягнуло докупи, усе навколо так щільненько, а тут ще й ера комп’ютерів… Ми відівчилися дивитися далеко вперед (чи ще далі — вгору на зірки) і втрачаємо зір. Страшно, щоби часом не еволюціонували (чи як там — деградували, напевно) до кротів. Насолоджуватися кожною миттю, коли зір впирається не в комп’ютер і не в стіну.

• Не їсти «мівіну»! І всілякої іншої «беки» теж. Я не кажу, щоби перетворювати кухню в домашнє божество, однак готувати й споживати корисну, смачну, гарно сервіровану їжу — то одна з чималих намистин в щасливому намисті.

• Не тримати образу всередині! І, що дуже важливо, ніколи з нею не засинати. Гніватися можна щонайдовше до вечора — це біблійна істина, і я в неї дуже вірю. Люди, які тримають образу в собі, частіше хворіють і швидко старіють — і це насамперед помітно на обличчі.

• Замість того, щоб копирсатися в минулих неприємностях, мріяти! Багато, натхненно, кольорово! Завести ще один красивий зошит — скоро у нас з’явиться колекція красивих зошитів, а то теж досить непогане й радісне хобі — та записувати туди свої мрії. Обов’язково відмічати ті, що вже здійснилися — і не забувати водночас тішитися та ділитися радістю з іншими!

• Шукати пригод, краще з друзями. Адреналін, нові ідеї, веселий сміх, відчуття команди й відчуття дитинства — прекрасна суміш для радості! А інколи навіть трапляються несподівано прекрасні результати!

• Розгребти непотрібні завали. Одяг, який не носимо, книжки, які не читаємо, віддати в дитячі будинки чи інтернати. Витрусити з шухляд старі папірчики — все одно ж ніколи їх не перечитуємо. Прибрати на робочому столі (робочий стіл ПК теж рахується). Звільнити особистий простір. «Плюшкінізм» — зло. Ще й пилюку збирає.

• У тому ж контексті — якомога частіше робити вологе прибирання. Особливо в спальні, кухні й робочому кабінеті. І провітрювати приміщення. Нехай свіже, чисте, зволожене повітря нас чекає не лише в лісі чи парку, а й там, де ми проводимо мінімум 15 годин щодня. Настрій це піднімає непомітно, але обов’язково!

• Пам’ятаєте, ми говорили про відновлювальну силу водних процедур? Новий і вже випробуваний рецепт скраба для тіла: мелена кава+мед. І нехай увесь світ зачекає!

• Ковдро-подушкова терапія: прокинувшись, не поспішати вилітати з-під теплих покривал. Усвідомлено порадіти теплу й затишку, поніжитись, потягнутися, помурчати собі під ніс. Якщо поруч коханий, полюбуватися його сонним обличчям, потулитися, погрітися. Якщо коханнячко прокинулося раніше — перелізти на його половину ліжка: там чомусь завжди приємніше лежиться! А вечорами, читаючи книжку чи переглядаючи фільм, кутатися в картаті пледики!

Костик узявся моститися в ліжку, і Ада не спромоглася протистояти спокусі відразу забути про свій дуже важливий і надихаючий проект і притулитися до коханого, загорнутися в його обійми й покласти голову на його подушку. Однак таки встигла відіслати подругам другу порцію радості. Аби й вони могли зробити те саме.

Розділ 3

Дівчата забігали в затишне кафе одна за одною, сміючись і роззираючись довкруги, аби намацати поглядом найзатишніший з усіх столиків.

Терезка спала в Олесі на грудях, зручно замотана красивим бузковим слінгом, старший малюк, Артурчик, сидів у позі короля на колінах у Інни, а Людин синочок Мефодик весело усім усміхався й чалапав малими ніжками в стильних черевичках поміж столами, почуваючись, либонь, великою зіркою: усі відвідувачі йому всміхалися, хтось навіть пригощав яблучками й цукерками, а офіціантки присідали коло нього й намагалися розпитати, як малюка звати й що йому принести.

— Ну що, робимо, як завжди? — Люда окинула подруг поглядом і, підбадьорена схвальними кивками й вигуками, взялася «до роботи».

Проглянула меню, вибрала 4 торти зі смачними назвами й попросила офіціантку принести їх усіх на одній великій тарілці, додавши чотири менших блюдця та прибори. А тоді замовила два чайничка з улюбленим фруктовим чаєм дівчат. Принаймні на годину тих частувань мало б вистачити. Впоравшись із завданням, Люда повернулася до Андріани, яка саме бавилася з маленьким Артурчиком.

— Адо, а тепер твоя черга! Читай свої «намистини»!

— Може, давайте і далі «по плану»? Поділимося новинами, посмакуємо останніми подіями? Чого то ви мене зразу отак хочете завантажити роботою?

— Еее, Адочко, план тепер змінився! — засміялася Олеся. — Тепер ми вимагаємо продовження свята! От прочитаєш, тоді й будемо ділитися новинами. Але тільки радісними, як у твоїх «намистинках».

— Цітай! — Мефодик повернувся з променаду й дивився на Аду своїми великими зеленими очима.

— Нууу, — потягла вона, — таким красеням я відмовляти не вмію… Що ж, вмощуйтеся зручно, слухайте уважно. Починаю!

• Не відмовляти собі в маленьких приємних подарунках. Вигадувати дати, нагороджувати себе за виконані складні завдання (це ще й часом непоганий рецепт заставити себе працювати, Іннусю, навіть коли не дуже хочеться, правда-правда).

• Змерзли? А пам’ятаєте рецепт Татка Карла? Картина, на якій був зображений вогонь. Створення настрою багато залежить від того, що ми бачимо: малюнки, фотографії, заставки на робочий стіл, горнятка, сувенірчики чи маленькі камінці з тих місць, де нам було дуже добре. Тож варто стати магнітиком, до якого притягується усе красиве!

• Танцювати на вулицях, співати в тролейбусах, реготати на весь голос! Бути дітьми й не соромитися цього. І побільше проводити часу з малечею — вона точно навчить нас поводитися, як слід!

• Влаштовувати собі свята посеред буднів. Ні з того ні з сього причепуритися, а на запитання «яке сьогодні свято» таємниче усміхатися. Після роботи зайти в кафе, ресторан, або просто в супермаркет за шоколадкою. Або влаштувати романтичну вечерю вдома — і запитати коханого, чому це він забув про таку важливу дату. Ще й насмієтеся з розгублених поглядів і спроб виправдатися за нескоєний «злочин»! Головне — недовго. А то наші кохані беруть собі таке близько до серця й страшенно переймаються. Давайте домовимося, щоби «розіграш» тривав не більше десяти секунд!