Серафима - Ульяненко Олесь (книги бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗
— Де Сьома?!
Налила собi повну склянку вiскi, але не стала пити. Утупилася очима у ртутну пляму сонця, мельхiоровий простiр iз пилинками, прямовисним промiнням. Алiсiя гикнула, i попросила ще раз Сьому. Охоронець позiхнув, але з мiсця не зрушив. Алiсiя провела рукою в повiтрi зовсiм без причини, перевернула склянку.
— Прибери! I поклич Сьому!
Охоронець ще раз позiхнув у кулак, розвернувся одним плечем i пiшов якось боком. Дорогою вiн перднув. I Алiсiя сказала «фi» затуливши нiздрi двома пальчиками. Вона сiла за стойку i стала чекати, уп'явши нерухомий погляд у зелений трикутник свiтла, що його сiкли комахи. Жiнка чiпає тi лiнiї пучками — проводить пальчиком, повертається назад. Вона встає i ходить уздовж шинквасу, скидає склянки на пiдлогу i кричить: «Сьома!» Потiм зупиняється, наче у фантастичному зеленому мороцi, з ударами спиць свiтла, бачить велетенську комаху, i ця комаха перебирає лапками — ось-ось добереться до неї. I щось змiниться. Саме так, усе мусить змiнитися. Вона закинула голову, подалася спиною, розкрила рота, показавши бiлi зуби дзеркальнiй стелi, i засмiялася переможно i довго:
— Старий козел! Вiн мене ще запам'ятає!
Нарештi до неї дiйшло. Це прозрiння вибухнуло шаленою радiстю. Вона дiстала слоїка. Висипала на шинквас, розбила на двi дорiжки, i втягнула через стодоларову купюру — як звикла. Сiла, закинула голову, поправила рукою свою хлопчачу зачiску. I впала на пiдлогу, схопившись за голову. Сьома i охоронець застали її в дикiй позi пiд шинквасом. Охоронець нагнувся. Помацав пульс на шиї, i сказав:
— Мертва. Блядь, передозняк.
Сьома, куций лисий чоловiк, нахилився над Алiсiєю. Вiдкопилив губу i помахав головою.
— Вiд такої дози й вiд такого паскудного коксу навiть школяру нiчого не буде…
— Тодi що це?
Сьома налив i випив. Потер лисину рукою. Глянув на охоронника.
— Тягни її до машини.
Алiсiю запхнули в мiшок з-пiд одягу й вiднесли до авто. Сьома подивився на годинник. Рiвно 14.00. Через годину її знайдуть на Харкiвському масивi бiля нiчного клубу «Самсон». За добу, перед самими похоронами Алiсiї Хрустенко, клуб «Самсон» загорiвся.
Хруст i Серафима сидiли в її червоному «Феррарi».
Серафима зняла чорнi окуляри, i в сталевих її очах, бiгали жовтогарячi зайчики. Вона подивилася на Хруста, i сказала:
— О котрiй її знайшли?
— Яка рiзниця. Скоро все закiнчиться, — сказав Хруст i погладив руку Серафимi.
Сонце плавилося в синiй порцелянi, i натужно, невiдомо де, кричала сойка. Серафима одягнула окуляри, натиснула на стартер i «Феррарi» червоною стрiлою увiгналася в синiй лiтнiй полудень. Нарештi вона побачила сойку, що летiла упродовж траси, урiвень iз «Феррарi». Серафима помiтила її краєм ока i додала швидкостi. Хруст здивовано глянув на неї, але нiчого не сказав. Але його погляд Серафимi не сподобався.
7
Вона сидить на майданчику. П'є каву з молоком i багато курить ментолових сигарет. Унизу жирнi тiнi розлазяться пiд тисячами людських нiг. Синє, ледь вловиме свiтло стоїть над бiлими плитами майданчика, з трьома столиками, зараз порожнiми. Серафима спостерiгає за людьми. Вона нi про кого не думає. Певне, пiсля того, як вона пiдмiнила слоїка Алiсiї. Пiсля її пишного похорону вона нiчого й не вiдчуває. Навiть задоволення. Серафима знає одне, що це не те, чого вона хотiла. А вона точно знала, що їй потрiбне.
Зараз вона спостерiгає за лiтнiм днем, за людьми, i строката тiнь мрiйливостi наповзає на її обличчя неймовiрно чарiвною маскою. Тiльки сухий трiск роздратування пробиває її зiницi, вузькi, як пiсля iн'єкцiї морфiю. Нарештi вона заспокоюється. Ось ця дiвчина… Висока, з червоними бантиками губiв, iз синiми очима, з непроглядною iнфантильною мрiйливiстю — вона подiбна до аконiту, на його гарну квiтку. Серафима запалює нову сигарету, iз задоволенням слухаючи, як пiд язичком вогню трiщать папiр i тютюн. Iнша, присадкувата, з кривими кавалерiйськими ногами — це дурман iз його пахучими бiлими квiтами, з колючими коробочками. Ця, з пишними бiло-мармуровими плечима, з повiльними рухами, у тiлi, але грацiйна, пристрасть i смерть заховано в її рухах, — це кукiль. Дiвчина з опущеними донизу очима, плавними рухами — о, сама сором'язливiсть — це чарiвна купина. У неї там, мiж ногами, швидше за все, чудово пахне. У Серафими очi спалахують i горять рiвним вогнем.
З «Лексуса» виходить жiнка. Спочатку нога — це нагадує кiно, Серафима довiряє тiльки кiно й чорно-бiлим порнострiчкам зосiбна — ця рiвна i пряма, погляд твердий i жовтий, як очi вовка. Вона, ця жiнка, вовче лико. Вона зустрiчається з розпатланою дiвчиною у рваних модних джинсах, напевне, донькою: блекота чорна. Серафима переламує нервово сигарету у попiльницi й повiльно повертає голову. Офiцiант, який не приховує своєї сексуальної орiєнтацiї, пiдскакує до неї, i вона замовляє чарочку абсенту. Коли приносять абсент, Серафима помiчає, що один столик уже зайнято. Жiнка i хлопець. Її не турбує хлопець. У жiнки неправдоподiбно блискучi очi, миловидне обличчя. Вона випромiнює млiсть i секс. Це беладонна. Чи ти розумiєш, йолопе, з ким зв'язався? Серафима усмiхається. Вона повiльно повертає голову: вiкна будинку горять слюдою проти сонця, у одному вiкнi кiт i красива жiнка у шовковому халатi. Вона випромiнює благополуччя, готове убити або пiдняти. Серафима ледь стримує дихання. Ця жiнка подiбна на олеандр. У неї екзотична врода, отруйна й бажана. Через таких умирають чоловiки.
Серафима п'є повiльно: свiт повертається колесом перед її обличчям. Мозок шпарко шукає вiдповiдi. Вона дивиться на пару. У хлопця в руках схема. Серафима усмiхається. Цi люди — так, так, саме цi люди — стали розбивати своє життя на схеми: з менеджменту, з дiтонародження, з маркетингу, з кохання. Хтось пiдкинув логiчну систему в їхнє життя, а та виявилася суцiльним божевiллям. Але всi повiрили у доцiльнiсть подiбних схем i втрапили в залежнiсть вiд системи. Це вона точно знала. А тому нiколи не попадеться на цей гачок. Нема дурних. Вона сидить пiд теплим вiтром i не розумiє, чого зараз не вистачає. Але тут робити їй нема чого. Не допивши абсент, вигинаючись тугим струнким тiлом, вона, вiйнувши запахами, прогнавши хвилю жаги — обличчя хлопця просто нiмiє, а дiвчина притискає до грудей руку — проходить майданчиком, прощається з офiцiантом. Вiн їй подобається. Їй узагалi подобаються такi: анi риба, анi м'ясо. Так себе легше вiдчувати впевнено в цьому свiтi. При виходi вона повертає голову i бачить лихоманку в очах хлопця.
Спускаючися Круглоунiверситетською, вона потрапила в затор: нiчого особливого, що б пов'язувало її з недавнiми спогадами. Вона зупинилася якраз бiля зелених, ядучого кольору, пластикових столикiв. Двi дiвчини в дешевих колготках i троє пiдтоптаних провiнцiалiв у яскравих пiджаках. Губа Серафими скривилася у бридливiй усмiшцi. Вона знала цю породу дешевих повiй — клофелiнниць. Вона була цнотливою. Навiть тодi, коли перебралася у восьмикiмнатну квартиру Хруста, то розiгнала прислугу. Лишилася одна куховарка. Серафиму за тиждень вона навчила готувати. Хруст тiльки задоволено сопiв носом. I зараз у сизих димах, у порцеляновому свiтлi полудня, з золотою полудою сонця на вiтринах вона намагалася думати про нього. Але навряд чи це виходило. Серафиму займало лише бажання. Спалахувало, пропiкало її, а потiм вiдходило — людини не iснувало. Коли вона лягала з чоловiком або жiнкою у лiжко, коли займалася сексом чи коханням, то iснувало щось третє. I це невидиме третє спостерiгало за ними, за нею, за свiтом — тягучим, ненависним i прекрасним. У лiжку Серафима намагалася наздогнати ту втрачену красу, — усе, чого вона не випила, не взяла, а можливо, це було її фантазiєю. Так чи iнак, але для Хруста вона була загадкою. Пiдстаркуватий бiзнесмен вирiшив, що таку ось жiнку вiн шукав усе життя. I втiшався з тiєї банальностi. I Серафима пiдтримувала цю впевненiсть, кожної ночi чекаючи поштовху, того тектонiчного поштовху, що знову розiллє отруту срiбла її жилами.
