Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. (лучшие бесплатные книги .TXT) 📗
— Візьми мене.
Ці слова знову прозвучали настільки зайвими, що я мало не скотилася з хвилі приємного запаморочення, яке так старанно в собі берегла. Він поклав мене навзнак і увійшов, на його обличчі з’явилася легка усмішка, ніби він хотів примусити мене попросити зробити це і переміг, подолав мій мовчазний опір. Він рухався у мені так спокійно і впевнено, ніби ми стали коханцями уже давно, це була приємна впевненість, яка позбавляла звичної для першого разу скутості, хоча це і виглядало трохи байдуже, ніби нічого особливого не відбувається, просто логічне завершення випадкового знайомства. Я могла передбачити кожен його наступний рух, потрапити в ритм його дихання, і ставало дивно від того, що ми так добре відчуваємо одне одного. Я розвела ноги й закинула їх йому на спину, його шкіра від цього вкрилася теплими краплями поту, я заплющила очі на мить, стримуючи в собі потік вологи, готовий виплеснутися назустріч його прутневі, я хотіла, щоб це потривало ще трохи. Михайло, ніби відчувши моє бажання, також зупинився і заплющив очі. Я вигнулася і притиснулася до нього животом та стегнами, щоб відчути його в собі ще глибше. Потім ми на мить роз’єдналися, і тепер уже я опинилася згори й почала розхитувати нас, поклавши долоні Михайлові на очі, потім закривши йому вуха, щоб він відчув цей ритм зсередини, відокремлений від решти зовнішніх звуків. Я продовжувала рухатися у тому ж спокійному, трохи сповільненому ритмі, який давав можливість відчути кожну клітину всередині. Доводилося стримуватися, аби не вихлюпнутися завчасу і зробити це разом. Нарешті я зупинилася, міцно стискаючи його в собі й відчуваючи, що ми дійшли до межі і стримуватися далі вже понад силу. Михайло мовчки вислизнув з-під мене, повернувся набік і уважно подивився на мене.
— Ти чи я? — запитав він.
Я мовчки дістала з косметички пакунок із пігулками, одну з яких Михайло тремтячим пальцем запхнув до мого лона. Те, що його палець тремтів, було добре, це знімало підозру в байдужості й перетворювало її на досвідченість. Мабуть, коли мені буде стільки ж років, скільки йому, я реагуватиму на все не менш стримано. Вразливість і здатність до екзальтації стирається з часом, як фарба зі стін.
Його палець вправно і досвідчено пестив мене зсередини. Я лягла навзнак, і він знову увійшов у мене, рухаючись м’яко і впевнено, але водночас вимогливо. Приємність теплою і спокійною хвилею розлилася в мені, вона була крихкою і полохливою, як кола цигаркового диму, що миттєво розчиняються під стелею, як тепле повітря, видихнуте на замерзлу шибу, ця приємність швидко міцніла, на коротку мить у ній з’явилося навіть щось віддалено схоже на впевненість, ця впевненість швидко росла, здавалося, вона триватиме вічно, але саме у той момент, коли ця вічність виглядала майже гарантованою, приємність почала відступати, як хвиля, оголюючи пісок і каміння, відходила все далі, залишаючи по собі приємний спокій. Потім ми мовчки лежали, світло в акваріумі продовжувало імітувати приховане там життя, а краплі вологи повільно витікали з мене на постіль.
Він старший за мене на цілих десять років. Чи «всього лиш на десять років», як сказав би Семен Іванович, мій знайомий, який завжди зустрічається із набагато молодшими за себе жінками.
Що думає з цього приводу Михайло?
Вона була гладенько виголена, її піхву оточувала тоненька темна смужка із волосся, ніби накреслена олівцем. А на самій горі лобка вона залишила довгим тоненьке кучеряве пасмо, що кокетливо звисало донизу, воно було біляве. Цікаво, який колір справжній — темний чи світлий? Але це не так важливо, важливо, що це заводить. Коли її лоно зволожилося, воно пахло прілим листям і трохи оцтом. Напевно, їй цей запах видається не надто приємним, але це дуже еротично. Я провів вказівним пальцем по смужці невиголеного волосся, нахилився над нею і посмоктав біляве пасемце, вона напружилась, провела руками довкола своїх грудей і по животі. Потім стиснула в долоні мій прутень, і я відчув, як він твердне.
Я полоскотав її піхву легенькими доторками прутня, а потім різко увійшов. Уже після кількох перших рухів мусив зупинитися й подумати про те, чи зачинив сейф із документами на роботі, щоб не кінчити відразу. Потім обережно вийшов із неї і з насолодою вдихнув її оцтовий запах. Ковдра опинилася на підлозі. Я посмоктав пиптики її невеликих пружних грудей, кожна з яких легко поміщалася в моїй долоні, примушуючи руку схвильовано пітніти, а пальці тремтіти від збудження. Я не знав, чи подобається їй моє тіло, хотів примусити її застогнати, але вона лише напружувалася все більше, я відчував це пальцями.
Врешті вона дістала з косметички протизаплідні пігулки, я обережно запхнув одну в її лоно. І це завело мене так, що я вже не міг більше стримуватися, я з силою увійшов у неї і спробував протриматися якомога довше, тому рухався повільно, значно повільніше, ніж хотілося, і раптом відчув, що їй це подобається, відчув, як напружується її тіло і стискаються м’язи її лона довкола мого прутня.
Ми кінчили разом. Я був задоволений собою.
Шостий труп невідомого
Під такими заголовками вийшли три найпопулярніші газети нашого міста — «Подробиці», «Документи і аргументи», «Аргументи і подробиці» через два місяці після зникнення містера Арнольда. Усі вони розповідали про понівечений труп повнуватого чоловіка середнього віку, знайдений уночі біля смітника тієї самої новобудови. Біля тіла не знайшли жодних документів, відрізана голова чоловіка щезла. Труп було вбрано у футболку із написом «Holland». «Ведеться робота щодо встановлення особи потерпілого, — писали газети. — Існує припущення, що цією особою може бути зниклий за дивних обставин громадянин Голландії, який проводив двотижневе стажування у газеті КРІС-2. Але тоді виникає ряд питань, на які сьогодні слідство не може дати відповіді: як пов’язані із цим убивством дві попередні жертви, чи громадянин К., який зізнався у скоєнні вбивств, справді їх скоїв, чи всі вбивства були скоєні однією і тією ж людиною, чи були у вбивці спільники, і найголовніше: з якою метою було скоєно вбивства. Особи жодного із потерпілих досі не встановлено».
Щоденники української журналістки-3
У тому, що пан Маргаритко вміє берегти таємниці, я переконалася на власному досвіді. Одного дня він приніс мені роздрукований на папері інтернетівський файл, статтю з німецької газети «Гальт!», підписану Horyslawa Halychanko.
«Щоденники української журналістки», — називалася серія публікацій газети, першу з яких я тримала в руках. У статті докладно описувався день, коли я вперше побачила Агатангела. З усіма подробицями, навіть такими, яких я вже не пам’ятала. Наприклад, скільки пляшок вина і якого саме було випито ввечері у Марка і Евеліни. «В Україні популярні французькі вина, насамперед „Божоле“», — писала Horyslawa Halychanko, і хотілося б, щоб це було правдою.
Продовження матеріалу обіцяли опублікувати за тиждень. Я попросила пана Маргаритка нікому нічого не говорити. Він пообіцяв і дотримав слова.
Публікації, як і обіцяла газета, продовжувалися. У них дуже ретельно описувався мій побут і постійно наголошувалося на тому, що це «типово для середньостатистичної українки». Портрет виходив амбітний: типова середньостатистична українка перед сном читає «Фауста» в оригіналі (батько вважає, що його обов’язково необхідно перечитувати хоча б раз на п’ять років, і це одне з небагатьох питань, у якому я з ним згодна), вільно володіє польською і німецькою (батько вважає вивчення іноземних мов одним із найважливіших пунктів виховання, у дитинстві ми один день на тиждень удома розмовляли лише німецькою і два — польською) і з акцентом розмовляє по-російськи.
Horyslawa Halychanko відверто і детально розповідала про свої стосунки із коханцем Михайлом, і ці сцени загалом досить точно описували те, що відбувалося між нами насправді. А в кінці одного з таких описів я із здивуванням прочитала, що «перед тим, як роздягнутися, Михайло звично увімкнув крихітний диктофон у кишені штанів».
