Тінь попередника - Ешкилев Владимир (читать хорошую книгу TXT) 📗
— Вони всі були приречені, незалежно від рішення командуючого, — завважила ксенобіолог. — Якщо агресивні організми подолали заблокований периметр карантинної зони, їх вже нічого не могло зупинити. Кажу вам як фахівець.
— Але ж не кожний, леді, міг вчинити так, як вчинив адмірал-командор лорд Скіфі. Нехай пам'ять про нього буде світлою і довгою.
— Так, не кожний. Погоджуюсь. — Марков підвівся. — Леді, панове офіцери і ви, сержанте, пропоную усім присутнім пом'янути Прощальною військовою молитвою тих, хто загинув на «Атоні», «Уриїлі» і на базі Волт-Армстрідж.
Усі присутні встали і поклали праву руку на серце. Радник прочитав Прощальну молитву. Слова її були урочистими і древніми. Слова напівзабутої земної мови звучали тут, на Кідронії, таємничо і дивно. Подейкували, що слова військової молитви збереглися незмінними з часів найперших космічних польотів, коли маленькі смішні кораблі обертались низькими орбітами навколо Землі. Вісім століть і десятки світлових років відділяли тих, хто зібрався у «червоній зоні» на Кідронії, від світу тих, хто створив Прощальну молитву.
Коли вичерпались слова молитви і збігла хвилина урочистого мовчання, Ґвен Вей запитала в Гело:
— У вас, я сподіваюсь, збереглись записи з камер спостереження на Волт-Армстріджі? Вони ж, якщо я не помиляюсь, архівуються в галактичній мережі Служби у режимі он-лайн.
— Так, леді Вей, таких записів ми маємо багато. Ми вам їх продемонструємо.
— Я хочу подивитись на тих ксеноморфів. Це моя тема.
— Ми також хочемо на них подивитись, — висловив загальне побажання Марков.
Гело коротко кивнув на знак згоди.
— Записи будемо дивитись у цій «червоній зоні» завтра зранку, — повідомив Чандрасекар, який до цього не брав участі у розмові, але все уважно слухав. — А на обідній час ми запланували візит до правителя лорда Джиліна. Він прийме вас із відповідними протокольними церемоніями у своїх особистих апартаментах. На базі Гардік. Щодо цього візиту ми маємо певні плани. Вам, докторе Вей, ми радимо переконати правителя, щоби він допустив вас до «чорної скриньки» Кідронії. Без його прямого дозволу ми ніколи не зможемо дослідити тамтешні записи. Й будьте уважними, колеґи. Ані півслова про «тему 88» за межами «червоної зони». Намагайтесь навіть не думати про неї.
Марков щиро розсміявся.
Поселення «Благословенне починання»,
Кристалічна провінція, планета Кідронія (4КВ67:3).
7—11 семпрарія 416 року Ери Відновлення.
Її тіло звільнили від ушкоджень, але вільний дух Знаючої не поспішав повертатись до оновленого тіла. Дух спочивав на таємних Шляхах світобудови, де між рухом і спокоєм не було жодної різниці. Дух Знаючої грівся в променях невидимих сонць темної сторони Всесвіту. Він чув дебютне звучання крихітних частинок незримих енергій, яких не знає час, позаяк вони давніші й за час, і за батьків часу. Давніші за саме ядро послідовності, з якого колись народилась відома людям форма часу. Дух насолоджувався відсутністю пастирських мереж матерії, насолоджувався звільненням від тронної ваги обчислювань та позиціонувань. На таємних Шляхах не було нічого забороненого, але великі знання, які мешкали тут, були особливими. Неохопними для розуміння й нероздільними на малі значення.
Дух Знаючої відчув оточуючу неповноту і вперту розгубленість матерії. Саме ця розгубленість тілесного світу відвертала Дух від повернення до вмістилища людської плоті. Тілесний світ відлякував Дух своїми марнотними течіями змін і перетворень. У Серединній реальності галактичні хмари знищували у своїх зіткненнях мільярди світів; мертва збочена матерія приречено стікала в надра «чорних дір»; страхітливі вибухи гігантських зірок нищили смертоносним випромінюванням щойно народжене життя. Все створене благим Світлом перетворювалось на ніщо, перемелене і розтерте усіма видами і родами часу. Й безмежні розуми Вищих Світів не стомлювали свою увагу цими неспинимими містеріями неозорого знищення.
А в тій вузькій, пласкій і тісній колисці Серединного світу, де мешкало тіло Знаючої, події йшли своїм сумним рушенням. На векторах лінійного простору повільно обертались колеса звичного односпрямованого часу. До медичного блоку поселення «Благословенне починання» приходили люди, оглядали тіло й йшли геть. У блоці, на прохання старого цивільного медика Авла Кірінскі, розмістили павукоподібного кіборґа-патрульного, видобутого з технічних резервів бази Гардік. Несплячі зорові органи, скопійовані його конструкторами з очей земної рептилії, невідривно дивились на тіло Знаючої. Титанові лапи і паралізатор кіборґа приготувались зупинити втечу цього тіла або зупинити його агресію.
Але тіло залишалось нерухомим. Прилади блоку повідомляли медикам, що воно перебуває у проміжному стані, рівновіддаленому від коми і сну. Прилади знайшли у сплячому мозку Знаючої аномальну зону з невизначеним типом ментальної активності. Цю зону сканували кожні двадцять стандартних хвилин, очікуючи звідти сюрпризів. Але їх не було. Тіло залишалось у спокої, тепле й розслаблене. А вільний Дух блукав забороненими Шляхами, відчуваючи вселенську неповноту.
Кіборґ та його господарі чекали.
Підземні тунелі під Каманійськими горами,
планета Кідронія (4КВ67:3),
зоряна система Абелари.
11 семпрарія 416 року Ери Відновлення.
— Здається, ми заблукали, — припустив аґент «Ягд».
— Заблукали? — перепитав клон. — Я ніколи не блукаю в копальнях і печерах. Я пізнав підземну темряву, я ходив до чорних озер і до Священної гори. Я мочився на стіни десяти тисяч тунелів.
— То це через тебе в тунелях такий сморід? Навіть фільтри не рятують. Та скільки б ти не загадив тунелів, товсточолий, я все одно підозрюю, що ми заблукали. Минуло вже шість годин, а ми все ще йдемо вирубкою, що заповнена земним повітрям. Ми навіть до шлюзу не дійшли.
— Не дійшли, ти правий. Дорога довга. Дуже довга. Але ж, напівкровко, ти сказав, що тобі потрібні Знаючі з Підземного міста. А я пообіцяв привести тебе до них. Над твоїм бажанням і над моєю обіцянкою піднеслася воля Велудумана, Охоронця присяг. Його воля невблаганна, і ми, попри всі твої підозри і ниття, доберемося до Підземного міста.
Вони просувалися крізь одноманітні й темні тунелі. В деяких місцях їх укріпили титановими плитами, в інших базальт сплавили у склоподібну масу. Лише примарні вогні вказівних світильників розсіювали тутешній морок.
І тільки через годину після того, як «Ягд» запідозрив, що клон втратив орієнтир, вони увійшли до великої підземної порожнини.
— Ми біля шлюзу, — попередив клон. — До нього триста метрів. Там є вартові прилади. Нам потрібно їх обдурити.
— А зараз ці прилади нас не бачать?
— Ні, не бачать. Один із приладів побачить нас через сто метрів, другий перегляне наші вмонтовані карти, коли ми вже будемо поряд зі шлюзом. Якщо не буде дозволу, шлюз не відкриється. А якщо ми потім спробуємо втекти, він випустить на нас бойового робота.
— Отакої. А вартових нанороботів тут немає?
— Вони були там, де ми пройшли. Але їх повбивали.
— Повбивали?
— Вчора повбивали. Джи Тау ще не встигли їх замінити. Мої брати очистили нам шлях.
— Але ж… Звідки вони могли знати?
— Не вони. І не я. Знаючі. Вони знали, що ти прийдеш.
— За мною стежать?
— Про тебе знають.
— Містика, так? Я розумію, товсточолий. І як же ми вб'ємо вартові системи шлюзу?
— Не вб'ємо, а обдуримо, — сказав клон. — Прилади не повинні нас побачити. Але вбивати ми їх не будемо, інакше за нами пошлють погоню. Не важко вбити дрібного робота-шпигуна. Зовсім не важко. З дрібними шпигунами завжди щось трапляється. Псуються, окислюються, тонуть у випорожненнях тормагів. Але прилади шлюзу — це тобі не дрібні шпигуни. Прилади шлюзу сильно захищені, їхня смерть підніме велику бучу. Останніми днями в копальнях багато Джи Тау. Вони привезли з собою нових роботів, ми ще таких не бачили. Швидко бігають, дуже швидко. Буде важко втекти… Увімкни свого навігатора, воїне.
