Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Современная проза » Три таємниці Великого озера - Тисовська Наталя (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .TXT) 📗

Три таємниці Великого озера - Тисовська Наталя (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Три таємниці Великого озера - Тисовська Наталя (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .TXT) 📗. Жанр: Современная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

- Ну, вип’ємо за злагоду та мир у родині? Потяглися чарками одне до одного, забобонно справляючи ритуал: голосно цокнулися спершу дівчата між собою, тоді вже й хлопці долучилися.

І тріснула скляна завіса неспокою, неправильної форми шестикутна кімната виповнилася схвильованими смішками. Орися підхопилась і зникла на кухні, а повернулась уже з чайником. Чаю не було, запарила вишневі й смородинові гілочки, і кімнатою поплив лісовий запах. Печива теж не було, зрештою, нічого не було, та то дурниці; головне, що сьогодні Орися зважилася на щось таке, про яке не шкодуватиме. Правда, ніколи не шкодуватиме!…

Так, Орисю, випростуйся на весь свій невеличкий зріст, відкопуй у закапелках пам’яті, як перед війною налякано дивилася з-за фіранки у вікно, коли сусідів через дорогу виводили з хати; як кинула грудкою вслід машині, що забрала від тебе сусідських хлопчаків-близнят до притулку, як мовчки проклинала чорні безжальні колеса, а хлопчаки не плакали, ні, зачаїлися, тільки зморгували часто, як потайки хрестила їх невмілою рукою ти, комсомолка й найкраща студентка курсу; пригадуй, як Оксана в пику німцям повісила над ліжком Семенову світлину - ту, де її зниклий наречений у військовій формі,- а ти зірвала й кинула світлину в піч - сестра потім три тижні з тобою не розмовляла; воскрешай свої недавні думки: он і відозви всі - українською мовою, і газети виходять українські, й офіцер той німецький, коли постукав у хату, поговорив чемно - та й лишив вас у спокої, і ти доводила, що гірше, ніж було, все одно не може бути, а потім…

- Ти де заблукала? - Дунін уже обіймав її за плечі, й Орися з награним невдоволенням скинула його руку.

- …Та ну,- розповідала Оксана щось своє,- цілий день тарабаниш на машинці, аж у вухах - дзвін і виляск, а потім іще прийдеш додому, а тут сестра шастає сновидою по хаті й переказує: пам’ятаєш Шурку з п’ятнадцятого дому, так сьогодні на базарі чула, що її вчора забрали; прийшов папір на старшу, а мати каже: тобі шістнадцять, ти їдь, а ця мені з меншими поможе… І ото щодня, щодня звістку про нову халепу приносить…

- А ти пам’ятаєш,- прохопився Леонід, й Орися завважила, як зненацька посіріло його обличчя,- Віру Приткіну з нашого курсу? Вона ж мені якось зізналася, що з народження була Цилею, а потім, як родина до Києва перебралася, батьки сказали їй Вірою записатися, коли паспорт одержувала… Так її… її… вже нема. Ще в сорок першому. Розстріляли.

Там? - спитала Оксана глухо.

Там.

За вікном швидко потемніло: набігли хмари, бризнув дощик, зашелестів по бляшаному даху. Орися ще раз поставила чайник, бо горілка давно скінчилась, і крім борщу, запропонувати гостям не було чого, а вони сиділи у вигідній шестикутній кімнаті, умлівали від оманливого почуття затишку й не збиралися розходитися по тимчасових, переповнених сусідами, непривітних домівках.

- А ти на роботу,- поцікавився в Оксани Буревісник і закліпав запаленими повіками,- через Arbeitsamt Kiew влаштувалася?

- Ага. Приперлася на біржу праці - не знала ж, що й повістку в Райх можуть втулити,- але, Богу дякувати, пощастило. А моїх пара дівчат попалася на гачок.

- Хоч пишуть? - спитав Сокіл.

- Та пишуть. Тільки хто його знає, яка там цензура… Досі іноді сиджу на роботі, думаю: невже це правда? Невже війна? Невже таке з нами могло статися? Відчуваю втому. Глупство, правда? Кругом смерть, і я знаю, що треба щось робити, а натомість іду додому спати.

Льончик Дунін підморгнув, зробив рух, наче розтягує баян, і заспівав:

Їде Гітлер на коняці,

Сталін на собаці,

Гітлер Сталіну гукає:

Твоя война в сраці.

Орися з серцем пхнула гульвісу в плече, аж той заточився і мало не злетів із крісла.

- А пам’ятаєте,- раптом пристрасно заговорив Шолуденко-Буревісник,- як у перші дні війни по базарах ходили плітки, буцім «іде український уряд на чолі з Винниченком»? А мені саме повістка прийшла. Я тобі ніколи не казав? - обернувся він до Леоніда.- Я не з’явився. Уявляю, що було б, якби я тоді попався. Ні, все-таки правду кажуть: дурень думкою багатіє… Нічого ми не домоглися тим, що лишилися. «Нове українське слово» я вже читати не можу…

Орися підвела на Буревісника очі. Одкровення спантеличило її. Оцей чорнявий, скромний знехтував повісткою заради примарного «уряду Винниченка»? Тю, чи дурний, чи скажений! Але думка поскакала далі: але ж і Леонід, і Данилець одного з ним віку, вчилися разом, либонь, і повістки одночасно отримали, але ж і вони тут… Чому тут? Теж на призовний пункт не з’явилися? Ну, Льончик-Перелесник - знаний халамидник. А Левко Данилець такий чемний, законослухняний… Вона перевела погляд на худорлявого пташка, який сьогодні назвався гордим псевдо Сокіл, і Льончик, мов прочитав її думки, пояснив:

- А цього, не повірите, якась молодиця з полону забрала. Птичка, цяця-молодичка…- проспівав він, а Левко почервонів.- Ви ж в оточення на другий день потрапили, правда?… Стоять ото вони за дротяним парканом, і підходить якась місцева до офіцера німецького, каже: то мій чоловік. І забрала…

- А потім? - зацікавилась Оксана.

- Ой, що було потім! - вишкірився Леонід.

- А потім,- гримнув Сокіл,- нічого не було! Каже мені: «Йди. Може, мого теж хтось визволить». І плакала. А я не знав, якими словами розраджувати… Чорт,- розхвилювався Левко-Сокіл, аж руки затрусилися,- якого біса ти це згадував? Чорт!

- А мене,- озвалася Оксана,- начальник пару днів тому в оперу запросив. На «Тараса Бульбу». І знаєте, де ми сиділи? У партері, де самі німці. Всі офіцери в строях - і тут я у сукні в горошок. Ідіотський, певно, вигляд мала…

- А чого ж погодилася?

- А за штампик в Arbeitskarte,- нелукаво пояснила сестра.

Сокіл двічі змигнув. Неозброєним оком видно було, що Оксана нестримно хвилює парубка, але старша сестра того навіть не помічала - думками була десь далеко, зі зниклим безвісти Семеном.

- А я з вашого дозволу покурю,- зняв мимовільне напруження Буревісник і вийшов у передпокій.

Орися вибігла навздогін, відімкнула двері. Роман Шолуденко вже вибив із пачки угорських цигарок «Екстра» одну, лапав по кишенях за сірниками. Запалив, уклонився церемонно та причинив двері.

Орися розвернулась і без слова зникла в хаті. Дивне відчуття стисло їй серце, коли вона захопила у вітальні шмат некрасивої розмови.

- …А який він,- казала Оксана з дитинною безпосередністю,- каправий!

Орися спаленіла.

- Сестро, тобі не соромно? Він же почути може… Дунін загоготів у відповідь.

- Ви знаєте, що я - нащадок шляхетного польського роду Дуніних-Борковських? А Василь Борковський, чернігівський полковник за гетьмана Івана Самойловича, потім - генеральний обозний за гетьмана Івана Мазепи, був справдешнім… опирем! Ще й досі,- він підпустив містичності в голос,- у міському архіві Чернігова збереглися свідчення, як у маєтку Василя Борковського щезали люди, ночами з панського будинку чулися моторошні крики, а згодом зниклих знаходили де-небудь у лісі цілком знекровленими… Тож я брата-опиря за версту чую! Не каправий він, а очі червоні, бо всю ніч шастає, живої крові шукає…

- Наговорив,- відмахнулась Орися,- набалакав уже сім мішків гречаної вовни!

Дунін-Перелесник шкірив зуби:

- Усі неповні… Зараз би ще по п’ятдесят… за невмирущих українських опирів, які віками стоять на службі національній справі!

- А краще по сто,- мовив Левко Данилець на псевдо Сокіл, змінюючи тему розмови,- і пирогів із горохом.

- Може, ліпше з м’ясом?

- Хто б відмовився!

Буревісник тихо зайшов до вітальні, але його видав тютюновий запах, і всі на мент примовкли, наче він піймав їх на гарячому, тільки Оксана сиділа з байдужим виразом обличчя.

- То ми вже, мабуть, підемо? - першим схопився Левко-Сокіл.- Сьогодні мені аж ніяк не хочеться засвітитися.

Перейти на страницу:

Тисовська Наталя читать все книги автора по порядку

Тисовська Наталя - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Три таємниці Великого озера отзывы

Отзывы читателей о книге Три таємниці Великого озера, автор: Тисовська Наталя. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*