Шахмати для дибілів: цейтнот доктора Падлючча - Бриних Михайло (бесплатная регистрация книга TXT) 📗
- Тебе, навєрно, хотя би чуточку цікавить, шо ж там случилось, в тому кабінеті, й чому ми вмєстє з людством не загриміли в тартарари… Прийшов нарешті час розставить все по полкам. Начнем із того, шо много год, проведених мною у пошуках сакральної партії, чимто напоминали перегонки чи ше якето перетягування каната. На каждому шагу я чуствував, шо мені в слєд ступає зловєща ратиця. І, відповідно, цей посіпака ада, з яким учора ти познакомився, не ісчизав із мого кругозора.
З чого би начать? Шоб не з початку, але і не з кінця… Начну з середини.
Хосе Рауль Капабланка, як ти вже знаїш, був ізбранний. Один із тих хранителів, которим Господь довірив тайну про метафізичний смисл шахматной ігри і сутність апокаліпсису. Таким жи був Чігорін. Чуть пожже - чудаковатий данець Бент Ларсен. І ти, мій малінький нівєжда, іще одне звіно цепі, котрому ше належить звякнуть, ісполняя своє призваніє.
- Постойте, доктор! - чуть не подавився Міша. - Як це: “ще прийдеться?” Ви хочите сказать, шо цей кашмар був тіки триніровкой? Фальстартом чи іще чимто подобним?
- Отнюдь. Но ти даремно питаєшся стрибать поперед мене… Да, не очінь умєсна поговорка… Ну її к пням. Дак слухай. Круг ізбранних - це люди, які були і єзть фрагмєнтами величної мозаїки, но не знали допуття, у чому їхня місія. Так, напрімєр, великому Чігоріну Господь одкрив страшне минуле людства - ту партію, котору проіграв у 1393 році од Різдва Христового домініканець Йоганн. Случилось це у Римі, й відтоді ціла епоха, яка должна була відкрити людству істіну да світло, вдруг обернулась темними віками середньовіччя. Ти й сам у курсі: костри для світочів, жистокость питок, казні в ім’я добра… Карочі, ацкі морди порєзвилися на славу. Чігорін получив це одкровення в тища восімсот сімсят читвертому году, - цю доленосну партію він скромно розкатав проти одного посрєцтвєнного ігрока з гусарською фамілією. Я вже казав тобі, шо тексти доленосних партій мають свойство воплощатись час од часу. Тоість, вони являюцця нерідко, опіріжая час і простір, а потім виринають у многочіслєнних повторах, як в телепрограмі. Частічно вся ця кутірьма должна запутать больно любопитних посланців пекла. Впрочім, шукать пояснень Божим планам - прєдєл зухвальства, і я совєтую його не переступать.
Уви, бєдний рускій мастєр, як це у них заведено, упав у соблазн. Чігорін размічтався, шо раз він получив такий кусок просвітлення - то упаде ще більше. В якийсь момент своєї жизні він страсно повірив, шо імінно йому поручено воплотить текст партії за будуще планєти. Він слідив за собою і був осторожним, постійно слухав колєбанія ефіра, - но так до старості почті шо ніфіга і не вловив. Оце “почті” сиграло ключову роль в нашій історії. Небесна канцилярія всо жи відкрила для Чігоріна маленьку толіку. А імінно - перед самою смертю він узнав, хто жи насправді втілить рокову для діавола партію. Тоість, він узнав про Капабланку. І шо він приїде в Київ, де буде йому знак. Де, собствінно, глаза його відкриюцця і разум озарицця. Все це Чігорін розпатякав Михайлу Старицькому, і той питався запихнуть цю аграмадну тайну в чохол літіратурного труда. Не дописавши п’єсу (чи шо воно було - це вже не звєсно), він помер, заповівши браду, Миколі Лисенку, оддати рукопісь кубінскому грандмастіру, який приїде в город із сиансом. Так і случилось.
Возможно, странний інцидент під час першого сианса, када у Капабланки сильно жгло в мозгу, - це й був той малозамітний міг істіни. А те, шо діавол ошивався зовсім поруч, - лиш свідчить в пользу моєї версії.
Казалось би, шо може бути проще, - поритись харашенько у архівах Капабланки, перелопатить все, шо він сиграв, і обнаружить клад. Повір мені, я так і здєлав. Думаю, шо й агенти пекла продєлали приблизно ту ж таки работу. І всьо напрасно.
Кілька разів я собирався просто скласти руки. Патаму шо маестро з Куби хоть і був напрочуд плодовітий, але творив у добу жосткого учота, й каждий чих гіганта подвєргся бурній докуминтації. Тим більше, шо ета партія не могла бути сиграна до 1912 года, тоість - пока він не получив благословіння просто в мозг на київській землі. Все прідєльно усложняв і той факт, шо Капабланка нікада не іграв у шахмати просто так. Дослідники щитають це странною пріхотью гєнія. Я ж розумів, шо старіна Рауль таким макаром подбав, шоб його тайну можна було розгадать.
- Доктор, не томіть. Скажіть лише, чи ви нашли її?
Падлюччо здєлав паузу на дим і два глотка.
- Нашов, мій мальчік. Це оказалось дуже просто. Все важне в цьому світі - дуже просте і льогке, як правільно подмітив Григорій Савич.
Для начала я припустив, шо єслі партії нима - це значить, шо вона заникана, і нада іскать ключ. Ето раз.
Потім, мислінно прокрутивши всі важні факти із жизні Капабланки, я кілька раз споткнувся об єдину вєщ, про яку нічого неізвєсно, - рукопісь Старицького. Точно відомо, шо Хосе Рауль спалив її. Навіщо? І тут мене будто прошибло током! Я поняв, шо ключ до тайни нада шукать у попелі, тоість - у проіграних партіях Капабланки. Якшо сопоставити цю догадку з його другим візітом у Київ - туман окончатільно розвіюється. Тада, у 1936 році, він сиграв у столиці два сианса, в которих проіграв тіки дважди! Причому одну партію він тупо здав якійто дівулі, тож круг моїх розисків зжався в точку. І ето два.
Найти ту партію, де чаплійона прижав до канатів якийто малінькій ачкарік, не составило труда - в архіві Дворца Піонерів збереглись усі тєксти.
Я чуть не поламався мозгом, питаясь розгадать, де там той ключ. Партія, говоря на чистоту, була бездарна. Капабланка чудовіщно вийшов із мітільшпіля - й малєц тіхнічно риалізував перевагу в ендшпілі. Учєбна така нудота. Я шукав подсказки в оддєльних ходах, питався уловить закономірність у прощотах, - но чисто шахматна логіка раз по разу заводила мене в тупік.
І от када розпука знову взялася трогать мене за жабри - я побачив отгадку. Не розгадав, не розшифрував, а імінно побачив!
Уставившись в бамажку, я застопорився на странній серії ходів Рауля, када він остаточно розвалив свою позицію. Чотири хода, із каторих три - каральом. Єслі точніше - каральом, каральом, турою, і опять каральом. Чотири букви. В латінскій нотациї - KKRK. Я просто прочитав це слово - і все поняв.
- Якето чеське слово паходу, - ляпнув Міша.
- Це ім’я. А точніше - прозвіще. Кікірікі. Так Капа називав свою другу жону, княгіню Ольгу Чубарову.
Доктор Падлюччо здєлав ще один глоток.
- Усе дальнєйше - дєло тєхніки й уловки джентльмена. Я полетів у Нью-Йорк і розискав старушку. Прецтавився рускім журналістом, каторий пише кнігу про Капабланку. Ми довго патякали про всяке, пили шампанське. Потім сходили в рускій ресторан і ше добавили. Вернувшись до княгіні в квартіру на Мангеттині, моя рука з діктофоном, скажу тобі, німного пошатувалась.
Када я поняв, шо момєнт настав, то вродіби нівзначай ляпнув: дєскать, напрасно ви оддали усі архіви Капабланкі мєсному шахматному клубу (а так воно й було). Бо все це дуже ценні вєщі. Й када би вдруг нашлась небачена бумашка з каракулями Хосе Рауля - то їй типер цени би не було. І шо ти думаїш? Ета амнезійна старушенция вдруг ляснула себе по лбу й сказала, шо в неї дето в закромах єсть один пам’ятний листочок, заниканий на чорний день. Када жи я почув історію про партію, катору збацали Капабланка з Тартаковіром, то похолов нутром. В прилівах чуств княгіня дажи показала мині цю рукопісь. І тут я вдруге чуть не скопитився, када побачив, шо ета партія страшно похожа на київську ігру Капабланки проти рибьонка. Тіки сиграна з переміною цвєта, з перестановками ходів у дибюті й абсолютно іншим рісунком ендшпіля.
- Заждіть, заждіть! Так значить, це її купив на аукционі чудовіщний Дєніс Іванович? - Міша вцепився руками в бильця кресла. - Но єслі це вона, тада виходе, шо всьо пропало?
Доктор Падлюччо закашлявся димом і затопав ногою.
- От довбень! Шо пропало? Єслі ти думаїш, шо ми сидим у пеклі, і власть у світі помінялась, то напрасно. Воно, канєшно, ще невідомо, як все обернецця, но мушу тебе успокоїть: те, шо ви сиграли у примарному подвалі, - пересічна галіматья, катора Граальом і не пахне.
