Зворотня сторона Демонології - Соколян Марина (читать книги онлайн полностью без сокращений .txt) 📗
— Ох, я вам влаштую дольче віту!
Я розгорнула рушника, вигнала з нього пухнасту причину свого роздратування, з єхидним “Торо! Торо!” потрясла перед Бішопом і прилаштувала назад до своєї скромної особи. Пан Бішоп шарахнувся в сторону, перехрестив перед собою повітря і сів на стіл.
І повітря здригнулося від шквалу аплодисментів. Я обернулася — позаду мене чималенька аудиторія: Медді, Б'янка, юні німфетки і чотири клієнта.
— Аа-хха. — Красномовно привітала я прихильників свого таланту. Бішоп здавлено хихотнув. Я підтримала його ініціативу і скоро над містом понісся нормальний гомеричний регіт. Ну пригоди, хай їм біс… Дідько, диявол. Люк. Ой, але я таки влипла…
…Х…
Що ви знаєте про Люцифера? Справді, що ми знаємо про Люцифера? Ну, Люцифер, він… Словом, він… Так він же ж…
М-да, плідна дискусія.
Пан Бішоп потягнувся і, нахабно усміхаючись, поклав руки за голову.
— Хе-хе.
— Бішопе, ви зла і жорстока людина. Чекаєте, поки попрошу?
— Угу.
— Прошу.
— Угм?
— Будь ласка.
— Ну добре, так вже й бути, умовила. Насправді, Люцифер — мій найліпший друг.
— Брешете, як негодований пес. Немає у вас друзів. Ви починаєте з покера, а закінчуєте мордобоєм. Тому вас ніхто не любить.
— Ага, — погодився Бішоп, — зате поважають. Ну добре, почнемо.
Він підняв своє дорогоцінне м'яке місце з канапи і закрокував переді мною туди-сюди, неначе йому щось жорстоко муляло ззаду у штанях.
— Отже. Люцифер відомий нам, як голова могутньої таємної організації, мета якої отримання неподільної влади над світом. Методи, які він використовує, викликають повагу і захоплення: торгівля низькоякісними наркотиками, вбивства, крадіжки, політичні інтриги, лобіювання, банківська справа. Кількість членів цієї організації обмежена, і всі вони відрізняються особливою жорстокістю, запущеною хронічною німфоманією та патологічною любов'ю до роботи. Організації властива зразкова субординація, заснована на спільності інтересів, суспільному договорі і нахабній гегемонії керівництва. Для боротьби з підступною нечистю створені численні служби безпеки і контррозвідки, але, на жаль, оплата праці печально врівноважує героїчний ентузіазм їх працівників; боротьба ведеться з перемінним успіхом. Сам Люк… ну, ніхто не знає хто він і де ховається від справедливості; певно маскується, як то увійшло в традицію, під добропорядного платника податків. Правда, останнім часом це грало нам на руку, позаяк добропорядні платники податків зараз екзотика, вдалося розсекретити кількох агентів, поки вони теж не адаптувалися.
— Бішопе, я вас дуже прошу…
— Що?
— Ви тут ходите, як живе уособлення фізичного маятника, а у мене починається морська хвороба.
— О, леді, вам пасує зелений колір.
— А вам, сер, синюшно-фінгальний. Хочете стати жертвою мистецтва?
— Зараз — ні. А от коли зберуся вивчати жанр психологічного трилеру, знатиму до кого звертатися.
— А не варто. Бо я тоді буду використовувати ваші методи, аж поки у вас не станеться розлад шлунку. А потім напою солодким чаєм, покладу в ліжко і буду зваблювати.
— Ні! Що завгодно, тільки не це! Я іще такий молодий, жити хочу!
— Злякалися? Ха-ха-ха, — зловісно розсміялася я, — Правильно. Мене треба боятися.
Він покосився на мене, сумно зітхнув.
— Ти хоч щось запам'ятала, повелителька темряви і ста тисяч чорних жартів?
— Ну звичайно. Ваш щирий голос стимулює мої розумові процеси і нормалізує метаболізм.
Бішоп нарешті сів на канапу і розпочав методичні пошуки люльки в своїх численних кишенях.
— А знаєш, Делі, — промовив він, переконавшись, що за відсутності сірників зіпсувати атмосферу йому таки не вдасться, — Ця історія з Люком… Ти будеш сміятися, але тут дійсно є чого боятися.
— Буду сміятись, раз ви пообіцяли. Чого боятися? Що там, казали, видадуть членський квиток? Я, звісно, буду забувати своєчасно сплачувати внески. Але це вже вони нехай бояться.
— Ти не розумієш! Ет, звідки ж тобі знати, ти ж лекції не слухала, дивилася, бідненька, на красеня-викладача. Що, як у порядку посвяти тебе попросять довести, якою злою є любов?
Я миттєво перелякалася і зблідла.
— Серед їхніх чарівних хоббі, що, іще і зоофілія значиться?
— Пурква па? Всяк розважається на свій манер. А то — прирізати когось і крівці посьорбати, в гурті із симпатичними покійничками потанцювати, виспівувати хором на дахах церков нецензурні пісеньки…
— Е-ее, я вже зрозуміла, це трохи не в моєму смаку. Не люблю шумних гулянок, потім голова болить та і перед сусідами незручно.
— Треба ж, який із тебе гуманіст!
— Еге ж, я навіть м'яса не їм. Без солі. Але так, що вони мені зроблять? Гупнуть головою об бруківку і відвезуть на шабаш? А там я зрозумію, що це — моя стихія і не захочу вертатися?
— Ммн… ти майже вгадала.
— Як — вгадала? Це ж був лише один з моїх дурних жартів.
— В кожному жарті — доля істини. І чим дурніший жарт, тим менше в ньому жарту і більше істини.
Воно, звичайно, вустами дитини істина не нехтує. Але ще слід перевірити, як воно із почуттям гумору у цієї, щедро обдарованої материнським інстинктом, панянки.
