Ім'я рози - Эко Умберто (читать книги онлайн полные версии txt) 📗
Павлін, єпископ Ноланський, св.(Pontius Meropius Anicius Paulinus, 353–431) — християнський письменник, визначний пізньолатинський поет. Приятелював з св. Амвросієм, Єронімом, Августином, підтримував з ними листування, яке дійшло до наших днів.
Парацельс(спр. ім'я Theophrast Bombast von Hohenheim, 1493–1541) — німецький лікар, алхімік та філософ; професор Базельського університету; першим застосував при лікуванні хімічні препарати, запровадив багато ліків, встановив їх дозування; представник натуралістичної філософії доби Відродження.
Паренеза (гр.paraenesis) — заклик, звернення; напучення.
Парузія (гр.parousia) — прихід, пришестя. У Новому Завіті вживається насамперед щодо пришестя Ісуса Христа.
Пастушки(фр. pastoureaux) — французькі єретики, здебільшого селяни і пастухи, які у XIII та XIV ст. двічі збиралися зграями, щоб вирушити в хрестовий похід, одначе потім стали промишляти розбоєм, звинувачуючи багатих і церковників у їх небажанні відвойовувати Святий Гріб.
Патарини— відгалуження секти катарів, поширене в Італії.
Петро Півчий(Petras Cantor) — французький богослов і проповідник. Був професором богослов'я в Парижі, потім — півчим у соборі Нотр-Дам, насамкінець — деканом Реймського собору. Залишив обширні коментарів до Святого письма, а також цілу низку напучувальних творів для монахів.
Петро Пустельник(Petrus Eremita, бл. 1050–1115) — французький чернець, один з організаторів першого хрестового походу.
Піперн(Reginaldo di Piperno, 1230–1290) — домініканець, богослов, приятель, секретар і сповідник Томи Аквінського, упорядник його творів. Дехто вважає його автором Додатку до «Суми богослов'я». Наведена в романі фраза зустрічається в одному з творів св. Томи.
Платеарій(Platearius, XI–XII ст.) — прізвище кількох поколінь лікарів з Салерно, одному з яких, між іншим, належить дуже популярний у ті часи трактат «Про прості лікарські засоби» (De simplici medicina),де йдеться про цілющі властивості трав.
Плачідо, Беньяміно(Beniamino Placido, нар. 1929) — італійський журналіст і письменник, літературний критик, багатолітній оглядач часопису «Репуббліка», шанувальник творчості Умберто Еко.
Пліній Молодший(Gaius Plinius Caecilius Secundus junior, 62-113) — римський письменник, небіж Плінія Старшого, консул, автор промов і листів.
Пребенда (лат.praebenda) — прибуток від церковного майна, який надавався духовенству за виконання ними обов'язків, пов'язаних з їх посадою.
Пруденцій(Aurelius Prudentius Clemens, 348–410) — видатний римський християнський поет родом з Іспанії. В його поезії поєднувалася антична культура і християнські засади. Його «Peri stephanon» — це збірка з 14 поем на честь християнських мучеників.
Рабан Мавр(Rabanus Maurus, 776/784-856) — християнський богослов і письменник, настоятель Фульдського монастиря, архиєпископ Майнцький. Його вважають зачинателем німецького богослов'я, за його настоятельства Фульдська монастирська школа стала видатним інтелектуальним центром Європи.
Респонсорій(лат. responsorium) — церковний спів у вигляді діалогу між священиком і хором; антифон.
Роберт Англік(Robertas Anglicus, XII ст.) — англійський вчений; крім цілої низки наукових праць, переклав латиною також Коран. Автор трактату про астролябію.
Роберт Неапольський, інакше Роберт Анжуйський Мудрий(1278–1343) — неаполітанський король (1309–1343), чільний представник партії ґвельфів, супротивник Людовіка Баварського. Відомий також як покровитель мистецтв, укоронував лавровим вінком Петрарку і приймав у себе Боккаччо.
Роджер з Герфорда(Roger of Hereford, XII ст.) — англійський канонік і вчений. Крім згаданої тут праці «Про властивості металів», написав низку праць з астрономії, а також твір, присвячений порівнянню латинського та єврейського календарів.
Сардій —сердолік.
Святенники (іт.pinzocheri) — ще одна народна назва напівмирських ченців-францисканців, які проповідували убогість і закликали до оновлення церкви. Часто зливалися з рухами беґардів і беґінок.
Сеґалеллі, Ґерардо(Gherardo Segalelli, 1300) — італійський єретик. Вступивши у францисканський чин, заснував чернечу спільноту апостоликів. Надихаючись вченням Йоахима да Фйоре, проповідував пришестя царства Святого Духа і різко критикував церковну єрархію. Був вигнаний з ордену, ув'язнений, а згодом спалений як єретик.
Силій Італік(Catius Silius Italicus бл. 26-101) — римський епічний поет і державний діяч, автор епічної поеми про другу Пунічну війну.
Силос (ісп.Santo Domingo de Silos) — старовинний бенедиктинський монастир в Кастилії поблизу Бурґоса; заснований ще до X століття, є місцем прощі і одним з найстаріших монастирів у Європі.
Сильвестр І, св.(t 335) — Папа Римський (314–335). На його папство припав вихід християнської церкви з катакомб і її прийняття як офіційної релігії Римської імперії; за легендою, саме він хрестив Константина.
Симонія( лат.simonia) — або святокупство, купівля-продаж церковних посад або духовного сану в Католицькій та інших церквах, поширена у середньовічній Західній Європі. Від імені ворожбита Симона, який просив апостолів продати йому дар творити чудеса (див. Ді 8,9).
Симфозій(Symphosius, IV–V ст.) — давньоримський поет, автор коло ста загадок (Aenigmata Symphosi),написаних гекзаметрами. У них відображено античний світогляд автора, який ніде не проявляє свого знайомства з християнським вченням.
Синезій з Кирени(Synesios, 379–412) — філософ-неоплатонік, оратор і поет, єпископ Птолема'щський (Півн. Африка).
Скрипторій (лат.scriptorium) — майстерня в західноєвропейських монастирях, в якій переписували книги.
Спіритуали— радикальне крило ордену францисканців.
Стацій(Publius Papinius Statius, бл. 40–96) — римський поет і політик, відомий насамперед своєю епічною поемою «Фіваїда» (похід Сімох проти Фів). В «Божественній комедії» Стацій стає після Вергілія провідником Данте по Чистилищі — адже, за середньовічною легендою, Стацій навернувся в християнство.
Стефан Бурбонець(Etienne de Bourbon, 1190–1261) — французький проповідник, домініканець. Був інквізитором на півдні Франції. Його твір про сім дарів Святого Духа (De septem donis Spiritus Sancti),збірка взірців проповідей для проповідників, містить чимало цінної інформації про тодішні єресі.
Сугерій(Suger, Suitgerius, 1081–1151) — настоятель собору Сен-Дені, радник Людовіка VI, ревний оборонець сильної монархії. Був людиною широких інтересів, автор цілого ряду праць з різних дисциплін. Великий шанувальник мистецтва, керував також реконструкцією собору Сен-Дені.
Суккуб (лат.succuba) — злий дух, який приймає образ жінки і спокушає сплячих чоловіків.
Сульпіцій Север(Sulpicius Severus, бл. 363–420) — християнський письменник родом з Аквітанії. Був учнем св. Мартіна Турського і написав його детальний життєпис, який довгий час був взірцем, що його наслідувало чимало апографів.
Сумники (іт.bizochi) — одна з єретичних сект, згаданих в буллі «Sancta Romana» (1317) папи Йоана XXII, який не відрізняв їх від братчиків та беґінів.
Схолія (гр.scholia) — примітка, пояснення до тексту.
Тацит(Publius Cornelius Tacitus, 55-120) — визначний римський історик і політик, 97 консул, пізніше проконсул провінції Азія. Його твори, серед яких «Аннали», «Історія», позначені психологічною проникливістю й блискучими характеристиками героїв.
Тимпан(архітект.) — внутрішнє поле фронтону — верхньої частини будинку або портика у вигляді трикутної площини, обмеженої по боках двома схилами даху, а біля основи — карнизом.
Тома Аквінський, св.(Thoma Aquinas, 1225–1274) — визначний італійський філософ і богослов, домініканець, учитель церкви. Систематизатор схоластики на основі християнського арістотелізму. Сформулював п'ять доказів існування Бога. Основними його творами є «Сума богослов'я» (Summa theologiae)і «Сума проти язичників» (Summa contra gentiles).Був запрошений на Ліонський собор, але помер по дорозі, в монастирі Фоссанова. Його вчення лежить в основі філософських систем томізму і неотомізму.
