Anarchy in the UKR - Жадан Сергій (библиотека книг бесплатно без регистрации .TXT) 📗

10. Лівий марш.

Ніколи не цікався політикою, не читай газети, не слухай радіо, вибий кінескоп зі свого тіві, встав туди кольоровий портрет Мао або Фіделя, не давай їм найобувати себе, не підключайся до мережі, не ходи на вибори, не підтримуй демократію, не відвідуй мітинги, не вступай до партій, не продавай свій голос соціал-демократам, не встрявай у дискусії про парламент, не говори про президента — мій президент, не підтримуй правих, не підписуй жодних петицій до президента — це не твій президент, не махай рукою губернатору, коли зустрінеш його на вулиці, тим більше — ти його ніколи не зустрінеш, не ходи на зустрічі зі своїм кандидатом — у тебе немає кандидата, не виявляй інтересу до діяльності профспілок — профспілки тебе використовують, не підтримуй національне відродження — першим вони повісять тебе, ти їхній ворог, ти їхній єврей ї гомосексуаліст, ти їхній фашист і більшовик, ти їм заважаєш займатись політикою, організовувати передплату, підіймати рейтинги на телебаченні, заважаєш їм найобувати себе, контролювати інтернет, вигравати виборчі перегони, розбудовувати демократію, збирати мітинги, налагоджувати партійне життя, боротися з соціал-демократами, блокувати роботу парламенту, привести до влади народного президента — у народу має бути народний президент! домовлятися з правими, ініціювати звернення до президента — до свого, народного президента! тримати за яйця губернатора — виводити його на вулиці, до народу! продавлювати в органи влади своїх кандидатів — формувати свою вертикаль! підім'яти під себе профспілки — чому ти, сука, не віриш профспілкам?! надати розмаху національному відродженню — повісити на ліхтарях під оперним усіх ворогів, євреїв насамперед, потім гомосексуалістів, можливо, фашистів і більшовиків, все одно більшість із них — євреї і гомосексуалісти, виховати нарешті нормальне покоління, яке приведе їх до влади, і залишить у спокої, в спокійній країні, де уже всім буде насрати на політику, на газети й радіо, де ніхто нічого не знатиме про Мао й Фіделя, де в лом буде навіть під'єднатись до мережі, прийти на вибори, підтримати голіму демократію, відвідувати мітинги, вступати до партій, навіть продавати свій голос соціал-демократам буде в лом, не говорячи вже про дискусії щодо парламенту, не говорячи вже про президента — хіба в тебе є президент? не говорячи вже про правих і петиції — тобі не потрібні петиції, тобі не потрібен губернатор, ти не знаєш свого кандидата, тобі насрати, членом якої саме профспілки ти є — профспілка платить за все; не говорячи так само про національне відродження — першим повісили твого сусіда, наступним будеш ти.

Політика куплена, газети й радіо куплені, тіві — ти сам знаєш всю правду про тіві! Мао мертвий, Фідель мертвий, не давай себе найобувати! мережа контролюється, вибори куплені, демократія мертва, парламент куплений, президент куплений — у тебе немає президента! праві куплені — в країні немає нормальних правих! петиції проплачені, губернатор куплений, твій кандидат куплений — ти знаєш, кому продався твій кандидат?! профспілки куплені, всі профспілки куплені, давно і повністю, всівсі лідери профспілок давно куплені або мертві! національного відродження не буває! їм просто хочеться тебе повісити! їм обов'язково потрібно тебе повісити! підвісити тебе за ноги на ліхтарі під оперним! намотати тобі петлю на шиї і вибити зпід ніг старий конторський стілець! так, щоби всі бачили! щоби ніхто не міг оминути твою беззахисну тушу! щоби всі спостерігали, як тебе мотає свіжим серпневим вітром! вони тільки про це й думають, суки! суки! вони думають про тебе! вони тільки про тебе й думають! не думай про політику! в газетах — суки! на радіо — суки! в телебаченні — суки! Мао, сука, Фідель, блядь, сука! в мережі одні суки й підари! на виборах — суки! демократія ссучилась, парламент ссучився! презвдент — сука, це не твій президент! праві, губернатор, кандидат — сууууууууки!!! які петиції??? які профспілки??? яке відродження??? суки!!!!!!!!!!!

I спробуй після всього цього не продатися.

Я люблю читати воєнні мемуари, незалежно від того, в якому званні і на чиєму боці воював автор — чи був він офіцером вермахту, чи петлюрівським старшиною, чи він і далі лишається лідером мексиканських партизанів, чи його до сьогодні вважають чеченським польовим командиром — в описах бойових дій час від часу проступає той наратив, який мені особисто видається надзвичайно чесним і симпатичним — якщо вже тобі довелось власними руками правити контури історії й географії, ти навряд чи почнеш займатись моралізаторством та дидактикою, вся твоя агітація в цьому випадку нікого не буде цікавити, тому що за тобою стоятиме щось набагато важливіше — твоя біографія, твоя причетність до справжнього, безпосереднього життя, до живої історії, до реальної політики, такої, якою вона й має бути — вуличної, масової і несправедливої. Принаймні, тоді до неї не може бути жодних претензій.

Мене ніколи не цікавила політика, за винятком тих випадків, коли вона пролазила попід двері мого помешкання і починала смердіти просто в мене на кухні, тоді я нею цікавився, власне я цікавився тим, як її позбутись. Спробуй як-небудь — позбудься політики в своєму житті, побачиш, чи вдасться це тобі, наскільки тобі стане сил і терпіння, вона надзвичайно вчеплива, ця курва, вона буде заповзати в шпарки й тріщини, буде маніпулювати тобою, обов'язково буде, ти, сам того не бажаючи, почнеш брати участь у цій грі, влаштованій для тебе, але спробуй грати в цю фу за своїми правилами і відразу ж отримаєш по руках, спробуй, скажи їй — о'кей, я хочу займатись політикою, я хочу вступити в нормальну комуністичну партію, де в цій країні нормальні комуністи? чому вони всі їздять на мерсах? я хочу мати нормальний парламент, який би легалізував гашиш, я не хочу, аби моїми депутатами були ці жирні свині, я не хочу, аби моїм губернатором був банкір, а моїм кандидатом який-небудь мажор, якому насрати на права трудящих, я хочу бути членом профспілки, але я хочу, аби це була нормальна профспілка, з кулеметами і фугасами, петиції мені не потрібні, дякую.

Я справді хотів би цікавитись політикою, я хотів би, щоби молодь у моїй країні цікавилась політикою, займалась нею, щоби політика не належала цим старим переляканим мудакам, які говорять на мітингах про національне відродження, але я хочу, щоби вона — ця молодь — боролась не за владу, я хочу, щоби вона боролась із владою, щоби вона захоплювала банки і блокувала обладміністрацію, щоби вона контролювала бюджет і викидала клерків із вікон їхніх кабінетів, щоби вона виходила на суботники під чорними прапорами, прапорами кольору чорної жіночої білизни, давайте домовимось про такі методи національного відродження, в іншому вигляді політика мене справді не цікавить, та і я для неї навряд чи складаю особливий інтерес.

Тому гаразд — кожен залишається при своєму — ви зі своїми бабками, я зі своїм канабісом, насправді я живу з вами в одній країні, я люблю цю країну, я не поїду з неї, навіть якщо ви почнете репресії, все нормально — ви мені не заважаєте, у мене, так само як і у вас, вдома є радіо і телебачення. Просто я дивлюся інші канали.

Наступного ранку ми знову лежали в траві, біля траси й чекали на автобус в який-небудь бік. Траса Донецьк—Запоріжжя прогрівалась сонцем, небо було низьким і свіжим, але в ньому вже соталась осіння сухість, ще кілька тижнів і почнеться справжня осшь, сік у траві гірчив від цього передчуття, земля була теплою, а повітря — нерухомим. Я лежав і не хотів вставати, я знав, що це моя остання трава цього року, останнє тепле повітря, навряд чи я ще потраплю на цю трасу, навряд чи я ще колинебудь буду лежати тут, принаймні — не в цьому житті. Від цього ставало особливо тепло. За півгодини Білий впіймав машину і поїхав додому. Ще за деякий час ми зупинили автобус і поїхали в протилежний бік.