Let my people go - Забужко Оксана Стефанивна (книга читать онлайн бесплатно без регистрации txt) 📗
Втім, небезпека таки існує, тільки походить вона від зовсім інших потенційних войовників (хай нас Бог боронить!). Річ у тому, що Захід, здається, сприйняв за добру монету офіційний «рівний результат» першого туру, згідно з яким «два Віктори» буцімто йдуть у виборчих перегонах пліч-о-пліч. А це не зовсім так, бо масова фальсифікація (делікатно пойменована в доповіді ОБСЄ «порушеннями»), хоч і не така кричуща, мала місце і в першому турі, і як насправді проголосували в ньому українці, ми, найправдоподібніше, ніколи не взнаємо. Певна річ, якась частка населення справді підтримує «кандидата від влади», особливо на сході та на півдні країни, в тих регіонах, що були закриті для будь-якої інформації, за винятком офіційної або ж російської. Але вони навряд чи належать до людей, котрі виходять на вулиці боротися за свої права, — хоч би з тої причини, що нічого про них не знають. Впродовж цілої чотиримісячної кампанії жоден мітинг «за Януковича» не збирався самочинно, — як колись у радянські часи, на такі шоу людей доставляли з роботи цілими трудовими колективами під наглядом керівництва, а єдиним «пострадянським» нововведенням стала плата за присутність.
Відповідно, сотні наповнених «прибічниками Януковича» автобусів, нині стягуваних властями до Києва з Донбасу — свого часу керованого паном Януковичем «виправно-трудового табору України», — поділяються, згрубша беручи, на дві категорії. Першу складають «кріпаки» — вбогі робітники й шахтарі, пригнані служити масовкою в організованому властями шоу, люди, які часто-густо й не в курсі, що тут відбувається. Після одного-двох днів вільних вуличних дискусій дехто з них почав приєднуватися до лав демонстрантів.
Друга категорія, натомість, становить уже поважнішу загрозу — це кримінальні злочинці, привезені навмисне з метою провокувати бешкети. По київських масивах ночами вже розгулюють зграї п'яних скінхедів, і, як стало відомо, принаймні тридцять автобусів прибули навпростець із місць позбавлення волі. Наразі лишається хіба гадати, чи і як саме заміряються злочинці з урядових будівель нацьковувати на людський здвиг у центрі міста своїх, соціальне куди менш «благополучних», колег.
І нарешті, є справді тривожні новини. Вчора на Майдані Незалежності група генералів Служби Безпеки зробила заяву про вірність народові, у якій нинішніх узурпаторів влади названо було «найманцями іноземної держави». Генерали вочевидь знають більше, ніж кажуть, — і вже з певністю більше, ніж ми, пересічні громадяни. У вівторок з'явилися повідомлення про наявність у будинку президенської адміністрації російського спецназу — зокрема частин, відомих бойовими діями в Чечні (нібито перевдягнених в українську уніформу). Більше наразі нічого не відомо, однак дуже схоже, що в шухляді пана Путі-на лежить напоготові для Києва-2004 сценарій Праги-1968. Ось це на сьогодні — найбільш реальна загроза.
Перед виборами Ви писали в статті до « S u ddeutsch Zeitung » [Мається на увазі мій «Лист із Києва після „ночі довгих ножів"», надрукований у « S u ddeutsch Zeitung » 29 жовтня 2004 р. під заголовком «Останні дні свободи». ], що Україна може перетворитися на страхітливу диктатуру. Чи не справджується зараз Ваше передбачення? А чи, може, є надія на мирну «трояндову революцію, як це було в Грузії? Ющенко говорить про загрозу громадянської війни.
Я була б куди радніша помилитися в своїх кассандрівських пророцтвах, але саме через цю лиховісну перспективу мільйони українців і знаходяться зараз на вулицях. Ми, однак, усе ще не втрачаємо віри, що наша «Помаранчева революція» (помаранчевий — це колір передвиборчої кампанії пана Ющенка) зможе відбутися мирно. Є всі підстави на це сподіватися, — хіба що підперті російськими багнетами узурпатори, вкінець ошалівши, таки наважаться на збройний конфлікт. На мою думку, зараз усе залежить від рішення Леоніда Кучми: чи обрати йому «трояндовий» шлях Шеварднадзе, чи піти шляхом Мілошевіча й Чаушеску.
Що Ви думаєте про можливість нових виборів? Чи не було б для України єдиним розв'язком нове голосування, тільки цим разом уже демократичне? Наскільки, по-Вашому, реалістична така пропозиція?
Я не юристка й не беруся коментувати ситуацію з правового погляду (зараз над цим працюють українські законники). Одначе, мавши нагоду вивчати в архівах тактику війни НКВД-КҐБ проти українських партизанів Другої світової (частина дії мого нового роману, працю над яким перебила мені нинішня виборча драма, відбувається в 1940-ві роки), впізнаю серед виборчих технологій цієї осені аж надто багато тогочасних прийомів (підрозділи перевдягнених у форму противника злочинців, що тероризують населення, бюлетені, заповнені «зникаючим чорнилом», цинічна сталінська пропаганда, що приписує противникові злочини власного режиму, і т. д.). «Почерк» той самий, та сама школа політичного бандитизму. А з політичними бандитами чесна гра з засади неможлива, не варто й пробувати. Десь за тиждень перед другим туром Янукович звернувся до Ющенка по телебаченню зі словами, що прозвучали неприхованою погрозою: «Нова влада вже прийшла, і ви нас не видавите!» (дивна заява напередодні «демократичних виборів», чи не так?). Принаймні цим разом він говорив щиро. Тепер не лишається нічого іншого, як дійсно їх «видавлювати», цивілізованим, мирним шляхом, крок за кроком.
От вам свіжий приклад. Учора вдень, під овацію мільйонного натовпу, Верховний Суд заборонив Центральному виборчому комітету (ЦВК) проголошувати офіційного переможця, поки не прийнято буде рішення по всіх поданих скаргах на порушення виборчого законодавства. Тимчасом, незважаючи на заборону, «Урядовий вісник» тишком-нишком пішов до друку з «офіційною заявою» про нового президента України — Віктора Януковича, тож депутати з Комітету національного порятунку мусили серед ночі мчати до друкарні зупиняти тираж. Логічно запитати: якщо при владі лишатимуться ті ж самі люди, як можна розраховувати, що організовані знов-таки ними «нові вибори» за якимось помахом чарівної палички зненацька зробляться тепер уже «чесними та прозорими»?
