Вальдшнепи - Хвильовий Микола Григорович (читаем полную версию книг бесплатно txt) 📗
Дмитрiй зиркнув на дружину. Вона так щиро говорила, їй були такi сумнi очi, що в нiм раптом прокинулось почуття огиди до себе.
- Ти мене пробач, Ганнусю, - сказав вiн. - Я й справдi рiзко висловився… Але виною цьому настрiй: я сьогоднi спав дуже погано.
Карамазов обняв Ганну i став ласкати її. Вiн нарештi пiдтвердив її припущення. Записка, звичайно, вiд "тих же дам". Але що ж тут такого? Тьотя Клава (вiн майже несвiдомо заговорив саме про цю даму, не згадуючи Аглаї) така собi мiщаночка, i вiн це прекрасно розумiє. Чи, може, вона думає, що вiн все-таки закохається в неї? Тодi це зовсiм несерйозно.
Ганнi хутко забилось серце, i вона зупинила свiй тривожний погляд на чоловiковi.
- I ти це правду говориш? - спитала вона.
- Що з тобою, Ганнусько? - сказав Карамазов. - Яку це правду ти маєш на увазi?
- А от таку, - зiтхнула Ганна. - Менi, Дiмi, i в голову не приходило в чомусь серйозному запiдозрювати тебе, але зараз я дивуюсь твоїй красномовностi.
- Ну, от уже й красномовнiсть не подобається. Карамазов держав у зубах нiжно-смагляве вухо своєї дружини й розгублено дивився на стелю. Вiн зрозумiв, що спросонку видав сам себе й що виправити вже не можна. I тому, коли Ганна вперто повторила своє запитання: "ти це правду говориш?", у нiм спалахнула злiсiь.
- Нi, - рiзко сказав вiн. - Я брешу!
Ганна добре знала чоловiка i чекала такої вiдповiдi. Але вона знала й те, що пiсля таких вибухiв вiн остаточно обезволюється.
- Ах, Дiмi! Боже мiй, Дiмi! Що ти робиш iз собою? Справа ж зовсiм не в цих дачницях. Невже ти гадаєш, що я вже не вмiю поважати себе?
Дмитрiй слухав дружину й нiчого не чув. В цей момент вiн i не мiг чути, бо мислi й почуття раптом покинули його i вiн лежав мертвим шматом м'яса. Так iз ним завжди бувало пiсля сварки з Ганною.
- Ах, Дiмi! Ти зовсiм даремно так про мене думаєш. От познайом мене з цими дачницями, i я тобi доведу це… Ти обiцяєш познайомити?.. Ну?
- Я зроблю все… що хочеш, - сказав Дмитрiй. - Тiльки, будь ласка, вийди вiдцiля.
Ганна не примусила довго прохати себе, i за якусь хвилину її вже не було в кiмнатi. Тодi Карамазов вийняв iз чемодана купальний костюм i, покликавши товариша Вовчика, пiшов iз ним до рiчки.
- Ти подивись на цi обличчя, що обминають нас, - сказав лiнгвiст, посилаючи до нiг свого сетера. - Зверни увагу, як вони дивляться: їй-богу, як вороги. От психологiя! Коли приїхав на вiдпочинок, то обов'язково пан.
- Вони, очевидно, мають рацiю так думати.
- Так, по-твоєму, треба знищити всi будинки вiдпочинку?
- По-моєму, треба залишити цю тему, бо все одно з порожнiх фраз ми не виберемось. Коли цi дикуни не хочуть вбачати в тобi трудової людини й не хочуть розумiти, що ця людина має право за якийсь рiк чи то два роки вiдпочити один мiсяць, то твоє обурення проти них є цiлком законне явище. Але, з другого боку, цiлком законно й вони обурюються проти тебе, бо, по-перше, ти не один, а таких, як ти, тисячi, по-друге, не всi цi тисячi умiють коректно поводитись iз цими людьми й, по-третє, ми й справдi в порiвняннi з ними - пани.
- Словом, i тут тупик? - сказав товариш Вовчик.
- Що ти хочеш цим вiдзначити?
- Те хочу вiдзначити, що ти й справдi трагiчна фiгура. Всюди ввижається тобi сама безвихiднiсть.
- Очевидно, така вже вдача менi, - сказав Дмитрiй i широко позiхнув.
Вони пiдходили до рiчки. На пристанi суетились портовики i щось вигружали з пiдвод. Пароплава ще не було, не було й вiтерця, так що рiка стояла як дзеркало. Ранок був винятковий: пiсля дощiв ночi стали холоднiти, i холодок нiчний затримувався на водi, аж поки сходило сонце.
- Ну, вже скоро почнемо полювати, - сказав товариш Вовчик i вiд задоволення крякнув.
Карамазов одв'язав свiй каюк, i вони, вiдпливши сажнiв три вiд берега, кинулись у воду.
I тодi ж хтось недалеко зареготав, Карамазов подивився i побачив у купальних костюмах Аглаю i тьотю Клаву. Вони стояли на рiчному пляжi й готувались лiзти в воду.
- Драстуйте, мої голуб'ятка! - закричав товариш Вовчик.
- Здоров був, голубе! - вiдповiла йому криком тьотя Клава.
Дмитрiй вiдчув, що йому стало важко дихати. Вiн наздогнав свiй каюк i влiз у нього. Цiлу нiч Аглая не давала йому спокою, цiлу нiч вiн мрiяв про зустрiч iз нею (наче вiн не бачився з нею сто рокiв), i от на ранок вiн раптом зустрiчає її в купальному костюмi. В ньому в перший раз прокинувся до неї справжнiй стривожений самець. Вiн безсоромно дивився на її таз, на її груди i нiяк не мiг одiрватись. Йому захотiлось зареготати й так дико, як, очевидно, реготала первiсна людина. Йому навiть прийшла мисль пiдпливти до флоберiвських дам i жартуючи схопити в свої обiйми Аглаю.
- Ану покажи, як ти плаваєш? - закричала Аглая, звертаючись до Карамазова й так випинаючи груди, нiби вона збиралась летiти до нього.
- Ah, mon Dieu! que difes-vous la[8]. -крикнув товариш Вовчик.
- I ти тут, mоn ami? I ти? Que vous etes aimable de venir me surprendre ainsi[9].
- Але компенсацiя, мадмуазель. J'espere que vous me ferez I'amitie de diner avec moi[10]
- C'est une grave question qui demande reflexion[11]
- Будь ласка, подумайте. Бо я до обiду дiстав прекрасного вина.
Товариш Вовчик уже сидiв у каюку напроти Дмитрiя i поволi грiб до пляжу.
- Ти знаєш, - сказав вiн, звертаючись до свого приятеля. - Я говорю про загадковiсть, що за неї сховались нашi дами. її все-таки можна розшифрувати.
- Яким же це чином?
- Дуже просто, - тихенько засмiявся лiнгвiст. - Ми їх напоїмо добрим мiцним вином - i вони нам усе розкажуть.
- Ти так думаєш?
- Я цього певний… Тим паче, що дами не вiд того, щоб колись iз нами випити. Оце недавно тьотя Клава так прямо менi й сказала, що вона хоче "кутнуть".
Карамазову ця мисль теж подобалась. Не тому, що йому хотiлось "розшифрувати", як говорив товариш Вовчик, московських дам - ця загадковiсть iз кожним днем його все менше й менше цiкавила, - а тому, що сьогоднi вiн побачив прекрасне Аглаїне тiло, тому, що йому захотiлось кусати її. Йому метнулось у головi, що п'янка може утворити непогану обстановку, i вiн уже напружено шукав мiсця для оргiї.
- Я бачу, що ти подiляєш мою думку, - сказав товариш Вовчик.
- Я її цiлком подiляю.
- Ну, так тодi допомагай менi, друже. Я думаю зараз атакувати наших дам i сподiваюсь, що сьогоднi вночi ми будемо з ними пиячити,
- Але де ж ми з ними зiйдемось? - спитав Карамазов.
- Про це я вже подумав. Годинi о восьмiй ми сядемо в каюк, заберемо з собою що треба й поїдемо на Зелену Косу. Там можна буде навiть огнище розвести.
На Зелену Косу? Прекрасно. Як це вiн про неї не подумав. Це ж такий затишний куточок, що кращого й не треба. Там навiть можна буде й заночувати… саме в копицях сiна.
- Ти добре придумав, - сказав Карамазов. - Я з охотою пiдтримаю тебе.
Товариш Вовчик ще раз вiд задоволення крякнув i змовк: вони вже були бiля флоберiвських дам.
- Що ви там секретничаєте? - спитала тьотя Клава, коли каюк легко сiв на пiсок пляжу.
- Це я кажу Вовчиковi, - знайшовся Дмитрiй, - що пора вже вас познайомити з моєю дружиною.
- Ти це серйозно говориш? - спитала Аглая, примружуючи очi.
- Цiлком серйозно… i ми зробимо так: я вас познайомлю з Ганною, а ви нас познайомите з чоловiком тьотi Клави.
Аглая поспiшила погодитись. Бiльше того: вона гадає, що треба це зробити сьогоднi увечерi.
- Тiльки не сьогоднi, - кинув товариш Вовчик i поiнформував дам про свiй план щодо випивки.
Дами план прийняли, але Аглая сказала, що перш за все вона хоче познайомитися iз Ганною.
- Чому це "перш за все"? - незадоволено спитав Дмитрiй. - На цю iсторiю ще буде час.
- Але й на випивку буде час, - уперто сказала Аглая. Вона так рiшуче стояла на своєму, що за кiлька хвилин Вовчик уже виходив iз себе. Тодi дами несподiвано почали вдягатись i демонстративно покинули пляж.
