Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Советская классическая проза » Син рибалки - Загребельный Павел Архипович (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗

Син рибалки - Загребельный Павел Архипович (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Син рибалки - Загребельный Павел Архипович (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗. Жанр: Советская классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

I Гриша сів на місце командора.

— Тиша яка, — сказала Варя, — на морі, мабуть, так і не буває?

— Чого там, — безтурботно відповів Гриша, — буває…

Варя зітхнула, їй, очевидно, стало жаль, що вона ще ніколи не бачила моря.

— I шлюпки там, мабуть, не такі, особливі, — продовжувала вона.

— Пароплав!.. — вигукнув Скрипка. З-за повороту ріки виринув високий, уквітчаний різнобарвними вогнями силует пасажирського пароплава. Гриша круто взяв до берега, але пароплав, здавалось, йшов просто на шлюпку. Тоді він підвернув ще кермо, і раптом почув, як під човном щось зашипіло.

— Приїхали, — засміялась Варя, — на мілину сіли. Давайте швидше відштовхуватись, а то хвилею накриє. Знаєте, яку пароплав хвилю здійме?

Поки тицькали веслами в чорну воду, пароплав прошумів мимо, і було чути, як позаду нього об недалекий берег розбиваються великі хвилі.

— Ставте носа напроти хвиль! — крикнула застережливо Варя.

Перший вал високо підкинув ніс шлюпки і підняв його так, що Гриша на мить опинявся нижче Варі, потім вали побігли один за одним і так загойдали шлюпку, ніби хотіли розломити її навпіл. Коли, нарешті, вибрались на фарватер, виявилося, що дві інші шлюпки пройшли вперед.

— Доженемо? — тихо запропонувала Варя.

— Хай собі йдуть, — байдуже мовив Гриша.;

Та дівчина вже налягала на весла.

— Що ви там під берегом тирлувались? — спитав їх сонний голос з задньої шлюпки, — а ще флагмани…

— Ми по морю звикли плавати, — завзято гукнула Варя, — а тут нам тісно…

Пропустили ще один катер, який ішов зверху, розминулися з буксиром. Варя, щоб не заснути, розпитувала Гришу про море, про риб, про шторми, а він відповідав їй все, що знав із книжок, почуваючи, що дедалі більше забріхується і не може зупинитися.

Фарватер був добре освітлений, але часто бакени забігали кудись убік, наче їх навмисне ховали від очей Гриші. Одного разу він зовсім збився і взяв вліво від білого бакена.

— Ге-ей! — гукнули на задній шлюпці. — Спите, чи що!..

Та вже було пізно. В ту ж мить Варя безпорадно смикнула, весла і злякано повідомила:

— За весла щось схопило… Гриша відчув, що кермо теж не слухається, ніби воно раптом занурилося в густу смолу.

— Тут ціле Саргассове море, — ніяково вигукнув він.

— Що ж тепер робити? — прошепотіла Варя. Гриша бачив, як повільно проходять вперед сигнальні вогні шлюпок. «От тобі й син рибалки!» подумав він. Варя виплутувала весла з цупких водоростів. Шлюпка різко хиталася. В цей час на корму метнулась висока темна постать.

Міцна рука відсторонила Гришу від керма, і тихий, але владний голос командора мовив:

— Сідай на весла!

* * *

Шлюз Дніпрогесу проходили разом з пароплавом «Комсомол». Коли відкрилися ворота третьої камери і шлюпка випурхнула в нижній б'єф, всі ахнули від несподіванки. Тут одразу починався древній Дніпро з сірими гранітними валунами впоперек течії, а над ним на кілька десятків метрів здіймалась угору залізобетонна підкова греблі. Дніпровська вода, яка так довго нудилась у верхньому водоймищі, з шумом виривалася з-під рожевої будівлі гідростанції і, омиваючи знамениту Хортицю — великий зелений острів, — розділялась на два рукави, один з яких ішов повз Запоріжжя, а другий, немов канал, прямував у степ, куди бігли стрункі щогли високовольтної передачі.

Сильна течія в ту ж мить підхопила шлюпки і понесла їх мимо прибережних складів і будиночків, що ліпилися на крутих кам'янистих схилах лівого берега, мимо рибальських човнів і караванів порожняку, які чекали своєї черги, щоб пройти шлюз.

Далеко попереду в червоних променях вечірнього сонця виникли гігантські прольоти Хортицького мосту.

Гриша через плече поглядав вперед, бачив цей міст, багряні води ріки і волосся Варі, що світилося рожевим світлом. I як тільки він помічав це волосся і чув голос Варі, в голову йому лізли вірші:

Я жду и теперь, как когда-то,

Ты только смотри — не просрочь:

Видишь: уж якорь заката

Бросает днепровская ночь…

Вірші були безглузді, Гриша не пам'ятав навіть, звідки він їх взяв, і все ж таки вони не виходили з голови. «Видишь: уж якорь заката… Видишь: уж якорь заката…» вертілося в мізку, і ставало чомусь радісно і разом з тим сумно, немов від хорошої музики.

— Видишь: уж якорь заката бросает днепровская ночь, — пробурмотів він.

— Що це ви декламуєте, нещасний історику? — запитала Варя.

— Вірші, — сказав Гриша.

— Зараз буде дощ, — повідомив Коліков.

Йому ніхто не повірив.

— Гришо, — попрохала Варя, — читайте краще вірші. Це наш командор вам просто заздрить: він абсолютно не розуміє поезії…

Але сонце швидко ховалось за щільну стіну хмар, стало темніти, по річці пробіг вітерець, який щохвилини міцнішав. Коліков скомандував ставити паруси. Шлюпки понеслися, втікаючи від вітру й дощу, обіцяного командором, але так і не змогли втекти.

Дощ наздогнав шлюпки на самій середині ріки. Він налетів косим крилом, крупні краплі хльоснули по воді, потім по шлюпках, вмить намочили студентів, і незабаром навколо чулися лише глухий шум, збуджені вигуки змокрілих студентів та десь неподалік густі гудки буксира, що давав знати про своє наближення.

Варя дістала прозорий целофановий плащик і накрилась ним. Всі, хто був у командорській шлюпці, зі сміхом полізли під плащик, поліз і Гриша Скрипка.

— Розумові центри захищайте! — бадьоро вигукнув хтось і натягнув плащ над головами. Гриша щільніше притулився до Варі і раптом відчув, яка вона м'яка й гаряча, незважаючи на те, що одяг на ній мокрий від дощу, і що замість того, щоб відсунутись, вона немов ще міцніше притиснулась до його плеча і сиділа тихо, нерухомо, широко розкривши свої довгасті красиві очі, ніби прислухаючись до чогось незвичайного.

А на кормі самотньо сидів командор переходу Коліков, і дощ нещадно періщив його спину і плечі.

* * *

На привалі Варя раптом заявила, що їй хочеться свіжої риби.

— Голосую: хто за? — крикнула вона.

Пропозицію прийняли одностайно. Один утримався. Утримався Скрипка. Варя помітила це і радісно заплескала в долоні.

— Дивіться: він скромничає! Син рибалки боїться, що ловити рибу доручать не йому, а комусь іншому! Але кому ж її ловити, коли не синові рибака!..

Відступати було нікуди, та Скрипка вирішив відбутися жартом.

— У рибаків же снасті, — сказав він, — а без снастів рибу ловлять не рибаки, а тільки ті, що римуються з цим словом…

Несподівано на третій шлюпці знайшовся перемет гачків на тридцять. I поки всі учасники переходу влаштувались на березі для відпочинку, Гриша взяв шлюпку й поїхав в затоку, відгороджену від Дніпра неширокою піщаною кіскою. Наживляти гачки було нічим, і Скрипка вирішив використати залишки краківської ковбаси, яку він купив на дорогу. «Все одно м'ясо», — вирішив він. Нарізав ковбасу шматочками, нанизав їх на гачки і кинув перемет у воду, обмотавши вільний кінець навколо руки. З берега долинав сміх, вигуки, потім звідти потягнуло солодким димком багаття. Гриша прив'язав шлюпку до куща, ліг в ній і непомітно заснув.

Коли він прокинувся, сонце вже котилося вниз. Вода в затоці освітилась до самого дна косими променями, і було видно, як серед дивовижних сірих підводних квітів плавають великі й малі рибини. Було видно також перемет з безліччю гачків. Риба плавала навколо, позирала на краківську ковбасу, але не клювала. Гриша смикнув за шворку і зайвий раз переконався. що риба, незважаючи на всю свою дурість, не пішла на такий відкритий і безсоромний обман. Доводилось повертатись з порожніми руками.

— Де ж ваша риба? — запитала його Варя.

— Риба? — роблено безтурботно перепитав Скрипка. — Тю-тю! В воді риба, де ж їй бути ще?

Йому було страшенно ніяково. Боявся, що от зараз Коліков встане і скаже: та не слухайте ви його, товариші, — він же такий син рибалки, як я син президента Iндії…

Перейти на страницу:

Загребельный Павел Архипович читать все книги автора по порядку

Загребельный Павел Архипович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Син рибалки отзывы

Отзывы читателей о книге Син рибалки, автор: Загребельный Павел Архипович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*