Сестра Керрі - Драйзер Теодор (читать книги без регистрации полные .txt) 📗
«Для неї це важко, — думав він. — Ми б могли обійтися дешевшим помешканням».
Ці міркування він виклав якось за сніданком.
— Тобі не здається, що ми забагато платимо за квартиру? — спитав він.
— Авжеж, забагато, — відповіла вона, ще не розуміючи, куди він хилить.
— По-моєму, ми могли б обійтися меншою квартирою, — провадив він. — Нам не потрібно стільки кімнат.
Якби Герствуд уважніше придивився до Керрі, він помітив би, яка вона стурбована таким свідченням того, що він не збирається розлучатися з нею. А він не бачив нічого надзвичайного в тому, що пропонував їй спуститися ще на один щабель нижче…
— Ах, я не знаю, — промовила вона, одразу насторожуючись.
— Тут поблизу, напевне, можна було б знайти кімнату з кухнею, а цього нам цілком вистачило б.
Все в Керрі повстало проти цього.
«Нізащо! — подумала вона. — А хто ж заплатить за переїзд? І потім — зостатися з ним в одній кімнаті!» Вона вирішила, що треба швидше використати гроші на придбання костюма для сцени, поки не пізно. Свій намір вона здійснила того ж дня. Після цього їй уже не лишалось нічого іншого…
— Лоло, — сказала вона, входячи до подруги, — я згодна перебратись.
— Ну от і чудово! — вигукнула Лола.
— А можна це влаштувати одразу? — спитала Керрі.
— А чого ж!
І вони, пішли оглянути кімнату. У Керрі лишалося ще десять доларів — цього було досить, щоб заплатити за квартиру і прохарчуватись. Надбавка в театрі почне йти тільки через десять днів, отже, чекати її доведеться сімнадцять днів. Вона внесла половину плати за їхнє нове житло.
— Ну, тепер у мене зосталось рівно стільки, щоб дотягти до кінця тижня, — призналася вона.
— О, в мене є гроші! — відповіла Лола. — Якщо тобі треба, я можу позичити тобі двадцять п’ять доларів.
— Ні, спасибі,— сказала Керрі,— я думаю, що обійдуся.
Вони вирішили, що переїдуть через два дні, у п’ятницю.
Тепер, коли все було влаштовано, серце Керрі раптом стиснулось. Вона почувала себе просто злочинницею. Щодня бачачи Герствуда, вона розуміла, що при всій його непривабливості в ньому є щось зворушливе.
Керрі поглядала на Герствуда того вечора, коли поклала собі остаточно піти від нього, і він уже не вдавався їй таким недотепним і нікчемним. Він просто знедолений, йому не поталанило в житті… Тьмяний погляд, постаріле обличчя, безсилі руки, а у волоссі, здається, проглядає сивина… Не догадуючись про біду, що нависла над ним, він гойдався у кріслі й читав газету, а Керрі все дивилась на нього.
Знаючи, що скоро кінець, вона стала уважніша до нього.
— Сходи, будь ласка, купи банку персикового компоту, — попросила вона і поклала на стіл два долари.
— Гаразд, — відповів він, кидаючи здивований погляд на гроші.
— Може, знайдеш ще добру спаржу, — додала вона, — то візьми. Я її приготую на обід.
Герствуд підвівся, сховав гроші, накинув пальто і взяв ка пелюх. КеррІ звернула увагу на те, яке все в нього пошарпане, як він убого виглядає. Це було помітно і раніше, але тепер вразило її особливо гостро. Може, він і справді нічого не міг вдіяти? В Чікаго доля йому усміхалась. Керрі пригадала, який у нього був вигляд у ті далекі дні, коли він чекав її в парку. Який веселий він тоді був! І який чепурний! Чи ж тільки він сам у всьому винен?
Він повернувся і поклав на стіл куплене й решту.
Залиш це в себе, — сказала вона. — Нам ще щось буде потрібне.
Ні,— відповів він із своєрідною гордістю. — Забери ці гроші.
— А я кажу, залиш у себе. — відповіла вона, і їй стало зовсім прикро. — Однаково треба буде ще щось купити.
Це трохи здивувало Герствуда. Адже він не знав, які жалощі пробудив у ній в цю мить. А вона ледве стримувалася, щоб не зрадити себе тремтінням голосу.
Правду кажучи, Керрі поставилася б так до кожного. Пригадуючи іноді свою останню розмову з Друе, вона не переставала шкодувати, що так погано з ним обійшлася. Вона, звичайно, сподівалася, що більше не зустрінеться з ним, але їй і досі було: соромно за: себе. Правда, вона пішла від нього не з власної волі. Навпаки, вона з щирим співчуттям поспішила до нього, коли Герствуд повідомив, що Друе нібито поранено. Керрі почувала, що вийшло жорстоко, але все це так заплуталось! Вона нездатна була дотямити всього і розуміла одне: що Друе ніколи не дізнається про Герствудову роль і бачитиме в її вчинку тільки бездушність. І тому їй було так соромно. Не те, щоб у неї лишались якісь теплі почуття до Друе. Просто їй неприємно, що людина, яка добре ставилася до неї, зазнала через неї прикрості.
Керрі не усвідомлювала, що вона робить, даючи волю таким почуттям. А Герствуда розчулила її дбайливість, і він подумав:
«Керрі все ж таки добра душа».
Того ж дня вона навідалась до міс Осборн. Маленька хористка, наспівуючи, пакувала, своє майно.
— Чом ти теж не переїздшп сьогодні? — спитала вона.
— Я ніяк, не можу, — відповіла Керрі.—Я переїду в п’ятницю. Скажи, ти справді можеш позичити мені ті двадцять п’ять доларів, про які казала?
— Ну звичайно, — відповіла Лола, дістаючи гаманець.
— Мені треба ще дещо купити— пояснила Керрі.
— От і чудово, — відповіла хористочка, рада стати їй у пригоді.
Герствуд давно нікуди не виходив далі бакалійної крамнички та газетного кіоска. Йому набридло сидіти весь час у кімнаті, уже два дні він збирався вийти, але холодна, похмура погода спиняла його. У п’ятницю зранку випав чудовий день і повіяло теплом. Це був один з тих днів, які серед зими провіщають весну, нагадуючи, що земля не навіки позбавлена тепла м краси. Сонце лило з блакитного неба золотий потік теплого проміння. Цвірінькання горобців свідчило, що погода чудова. Керрі розчинила вікна, і з вулиці повіяв південний вітерець.
— Як гарно сьогодні надворі! — зауважила вона.
— Справді? — спитав Герствуд.
Поснідавши, він одразу почав переодягатись.
— Ти скоро повернешся? — хвилюючись, спитала Керрі.
— Ні,— відповів він.
Він вийшов з дому і попростував по Сьомій авеню в північному напрямі, наміряючись дійти до річки Гарлем. Колись, ще як шукав служби на броварнях, він помітив там, на річці, кілька суден. Тепер йому захотілося подивитись, як розбудовується цей район міста.
Поминувши П’ятдесят дев’яту вулицю, він подався по західній стороні Сентрал-парку і дійшов до Сімдесят восьмої вулиці. Пригадавши ці місця, він звернув подивитись на численні будови, споруджувані там. Усе помітно змінилось на краще. Величезні пустирища швидко забудовувались. Повернувшись до парку, Герствуд досяг Сто десятої вулиці, тоді знову звернув на Сьому авеню і дійшов до мальовничої річки десь о першій годині дня.
Вона звивалась перед ним, виблискуючи в ясному світлі, між хвилястих берегів, — правий був нижчий, лівий вкривали високі лісисті горби. В повітрі віяло весною, це пробудило в Герствуді відчуття краси, і він постояв тут, заклавши руки за спину, милуючись краєвидом. Потім повернув і пішов понад річкою, знічев’я шукаючи очима бачені колись судна. Була вже четверта, день почав гаснути, повіяло холодом, і Герствуд вирішив, що час вертатись. Він зголоднів і тішився думкою про обід у теплій кімнаті.
О пів на шосту він добрався до своєї квартири. Уже посутеніло. Керрі вдома не було — у вікнах не світилося, а вечірні газети стирчали за ручкою дверей. Герствуд відімкнув своїм ключем і ввійшов. У всіх кімнатах було темно. Він запалив газ і сів, вирішивши почекати. Навіть якщо Керрі і прийде зараз, обід буде пізній. До шостої години він читав, потім подумав, що треба підкріпитись.
І тоді він помітив, що кімната має якийсь незвичайний вигляд. В чому річ? Герствуд озирнувся, ніби йому чогось бракувало, і побачив конверт біля того місця, де він сидів. Цим було сказано все, більше вже не треба було ніяких пояснень.
Він простяг руку, і дивний дрож пройняв його ще до того, як він узяв конверт. Папір голосно зашелестів в ного руці. Всередині записки лежали зелені банкноти.
