Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн полностью без регистрации TXT) 📗
Амансіо слухав, наводив свої докази, але завжди виявлявся переможеним. Він гордився сином, дуже здібним студентом, котрий вчився на «відмінно»:
— Хто знає, синку. Може, і твоя правда. Часи тепер не ті... Тільки ж я починав з кумом Раміро. Тебе тоді ще й на світі не було. Я ще стрибав козеням, а він уже вважався великим землевласником. Ми разом пізнали небезпеку, разом проливали кров, разом багатіли. Я не залишу його тепер, коли йому доводиться так скрутно. Однією ногою він уже стоїть в могилі.
— Ваша правда. Але й моя також. Я люблю хрещеного батька, але, коли мені випаде голосувати, за нього свій голос не віддам.
Амансіо любив ці ранкові години, коли він збирався на рибний базар, а його Берто повертався з нічної гулянки, і вони розпочинали розмову. Амансіо дуже любив свого старшого сина, такого наполегливого, роботящого, і завжди користувався з нагоди, аби попередити його чи дати пораду:
— Ти зв'язався з дружиною Флоренсіо (це був літній полковник, що одружився в Баїйї з палкою, молодою дівчиною, мрійноокою ассірійкою за походженням) і ночами ходиш до неї чорним ходом. Але ж в Ільєусі у всіх кабаре скільки завгодно жінок. Невже тобі їх не вистачає? Навіщо тобі зв'язуватися із заміжньою? Флоренсіо не з тих, кому можна безкарно наставляти роги, і коли він довідається... А мені б не хотілося посилати з тобою жагунсо. Кінчай з цим, Берто. Ти примушуєш мене хвилюватися.— Амансіо усміхнувся подумки: спритник все ж його син, наставляє роги горопасі Флоренсіо.
— Я не винний, тату. Вона так загравала зі мною, а я ж не кам'яна брила. Але не турбуйся, вона виїздить на свята в Баїйю. І взагалі, коли нарешті зникне цей дикунський звичай убивати жінку за зраду чоловікові? Ніде нічого подібного я навіть не чув! Варто людині вийти з дому о четвертій ранку, як уже повсюди відчиняються вікна і за нею починають стежити.
Амансіо Леал дивився на сина своїм єдиним оком, в якому світилася ніжність і любов: — Ех ти, опозиціонер...
Незмінно щодня Амансіо відвідував Раміро. Старий організовував передвиборчу кампанію, спираючись на нього, на Мелка, Коріолано і на деяких інших. Алфредо, скориставшись з канікул у палаті, їздив по провінції, зустрічався з виборцями. Від Тоніко не було жодної користі, він думав лише про жінок. Амансіо слухав, що говорить Раміро, намагався повідомити йому найприємніші новини, а інколи навіть свідомо брехав. Він знав, що вибори уже програно. Щоб утриматися біля влади, Раміро мусив би звернутися за допомогою до уряду і домогтися невизнання повноважень противників, які перемогли. Але він не хотів навіть чути про це, бо вважав свій авторитет непохитним і стверджував, що народ голосуватиме за нього. Як доказ, він наводив вчинок дружини Насіба, що прийшла до нього майже серед ночі, кинувши виклик усьому місту, аби врятувати його і Мелка. Завдяки їй вони виявились не втягненими у справу із замахом на Арістотелеса, що неодмінно б трапилось, коли б негра схопили жагунсо. Це було б особливо неприємним фактом ще й тому, що трибунал виніс обурливу ухвалу про призначення спеціального прокурора для ведення процесу.
— Так ось, куме, я вважаю, що цей негр швидше помер би, але нічого не сказав би. Він людина вірна, жаль, що схибив.
Але, видужавши після поранення, Арістотелес мав ще більшу популярність, ніж раніше. Він оголосив, що Ітабуна буде одностайно голосувати за Мундіньйо Фалкана. З лікарні Арістотелес вийшов розповнілим, поїхав у Баїйю, дав інтерв'ю журналістам деяких газет, і губернатор не зміг перешкодити тому, щоб діло було передано до суду. Мундіньйо зв'язався з багатьма впливовими людьми в Ріо, де цей замах викликав жваві відгуки. Один з депутатів опозиції виголосив у федеральній палаті промову, обурюючись відродженням бандитизму в зоні какао. Було багато галасу, але наслідків майже ніяких. Справа мала досить заплутаний вигляд, і злочинця виявити не вдалося. Подейкували, що в Арістотелеса стріляв жагунсо на ім'я Фагундес, який рубав ліс разом з якимось Клементе на плантаціях Мелка Тавареса. Але як це довести? І як довести участь у злочині Раміро, Амансіо, Мелка? Справа, яку вів спеціально призначений прокурор, очевидно, зрештою, потрапить до архіву.
— Шахраї...— обурювався Раміро суддями апеляційного трибуналу.
Вони хотіли звільнити комісара поліції. І щоб залишити його на посаді, Алфредо довелося з'їздити в Баїйю. Не можна сказати, щоб цей комісар дуже вже влаштовував Бастосів, він був неенергійним, ледачим, міг забруднити штани від страху перед жагунсо, часто вдавався за допомогою до секретаря префектури Ітабуни, одне слово, був боягузливим хлопчиськом. Але коли б його звільнили, то авторитетові Раміро Бастоса було б завдано відчутного удару.
Раміро інколи розмовляв з Амансіо, з Тоніко, з Мелком, і в ту мить в ньому знову спалахувало життя і колишня енергія. Бо тепер він частину дня проводив у ліжку; від полковника залишились, як то кажуть, лише шкіра та кістки, та ще очі, що засвічувалися, як і колись, варто було тільки почати розмову про політику. Доктор Демосфенес відвідував Раміро щодня, він вислуховував його, рахував пульс.
А втім, незважаючи на заборону лікаря, Раміро вийшов якось увечері на вулицю, щоб побувати на відкритті презепіо сестер Дос Рейс. Він не міг туди не піти, тому що до сестер приходило все місто. Їхня садиба була переповнена людьми.
Габрієла допомагала Кінкіні і Флорзіньї приготувати все до кінця. Вона вирізала фігурки, наклеювала їх на картон, робила квіти. В будинку Насібового дядька Габрієла знайшла кілька сірійських часописів, тому в демократичному презепіо з'явилися магометани, східні паші і султани, над чим дуже потішалися Жоан Фулженсіо, Ньо-Гало і швець Феліпе. Жоакім зробив з картону гідроплани і повісив їх над хлівом, це виглядало новиною в презепіо сестер Дос Рейс. Щоб зберегти нейтралітет (бо бар Насіба, зала з презепіо і Комерційна асоціація були єдиними місцями, що залишалися нейтральними в розпал передвиборчої боротьби), Кінкіна попросила виступити Доктора, а Флорзінья умовила виголосити промову Маурісіо Каїреса.
Той і другий не пожаліли красивих фраз, якими намагалися затуманити посріблені часом голови старих дів. Капітан, коли просив їх віддати свої голоси опозиції, сказав по секрету, що після його обрання їм буде надано офіційну допомогу. Багато було таких, що приїхали здалеку, аби побачити грандіозне презепіо: з Ітабуни, Піранжі, Агуа-Прети, навіть з Ітапіри. Приїздили цілими родинами. З Ітапіри прибули дона Віра і дона Анжела, вони захоплено вигукували, плескали в долоні.
— Яка краса!
До далекої Ітапіри дійшла не тільки слава про презепіо сестер Дос Рейс, але й слава про талант Габрієли. Незважаючи на неймовірний шарварок, дона Віра не заспокоїлась, доки не затягнула Габрієлу в куток і не випросила в неї рецептів соусів і способів приготування деяких страв. З Агуа-Прети приїхала сестра Насіба з чоловіком. Габрієла дізналася про це від дони Армінди, бо до Насіба вони не завітали. На відкритті презепіо сестра Насіба лютим поглядом стежила за Габрієлою, що скромно сиділа на стільці і не знала, як поводитись. Габрієла ніяково усміхнулася, але сеньйора Саад де Кастро зверхньо відвела від неї погляд. Габрієла розхвилювалась не через зневагу, висловлену зовицею. За це, трохи згодом, їй помстилася дона Віра, до якої та намагалася підлеститися, розсипаючи усмішки і компліменти. Відрекомендувавши дону Анжелу, дона Віра сказала:
— Ваша родичка чарівна. Вона така гарнюсінька і скромна... Вашому братові поталанило, він знайшов гарну дружину.
Габрієла святкувала остаточну перемогу, коли до зали своєю старечою ходою увійшов Раміро.
Перед ним усі розступилися, звільнивши прохід і місце в передній частині презепіо. Він погомонів з сестрами Дос Рейс, похвалив Жоакіма. Потім до нього почали підходити знайомі, щоб привітатися. Але він, побачивши Габрієлу, залишив усіх, підійшов до неї і ґречно простягнув руку:
— Як вам живеться, доно Габрієло? Щось я давно вас не бачив. Чому ви не заходите до нас? Я хочу, аби ви якось завітали до нас із Насібом на сніданок.
