Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн полностью без регистрации TXT) 📗
Мундіньйо був настільки здивований, що ледве міг промовити:
— Та разом з вами, полковнику, ми гори звернемо.
— Але поки що мовчіть про те, що почули від мене. Десь напередодні виборів я потурбуюсь, аби оголосити своє рішення.
Проте зберігати таємницю так довго, як підказувала йому мудрість і обережність, не вдалося. Десь за кілька днів полковник Раміро запросив Арістотелеса в Ільєус, щоб оголосити список кандидатів від правлячої партії. Арістотелес порадився із своїми найвпливовішими друзями і рушив автобусом до Ільєуса.
Полковник Раміро, не давши наказу відкрити вітальню, де стояли стільці з високими спинками, вручив Піресу список:
«У федеральні депутати — сеньйор Вітор Мело». Далі йшли інші імена. Арістотелес повільно прочитав папір, немов по складах, і повернув його Бастосу.
— За цього сеньйора Вітора, полковнику, я більше не голосую, навіть коли настане новий потоп. Він ні на що не здатний. Я звертався до нього безліч разів, але наслідків, на жаль, ніяких.
Суворим тоном, немовби караючи неслухняну дитину, Раміро запитав:
— Чому ви не повідомили про свої вимоги мені? Якби ви діяли через мене, він би не відмовив. Самі винні. Що ж стосується голосування, то його висуває уряд, і ми обиратимемо його. Сам губернатор обіцяв...
— Але ж не я...
— Що ви хочете сказати?
— Я вже сказав, полковнику. За цього жевжика я не голосуватиму.
— Тоді за кого ж?
Арістотелес окинув поглядом кімнату, потім глянув в очі Раміро:
— За Мундіньйо Фалкана.
Старий зблід і підвівся, опираючись на костур.
— Ви це серйозно?
— Цілком!
— Тоді геть з мого дому,— він показав пальцем на двері.— І негайно!
Арістотелес вийшов, він був абсолютно спокійним, і рушив прямо до редакції «Діаріо де Ільєус». Там він сказав Кловісу Кості:
— Можете повідомити, що я приєднався до сеньйора Мундіньйо.
Жеруза побачила діда, який нерухомо сидів на стільці.
— Дідусю! Що трапилось? — На її крик прибігла мати і негайно послала служницю до лікаря.
Прийшовши до тями, старий пробурмотів:
— Не треба лікаря. Звеліть гукнути кума Амансіо. В цю ж мить!
Лікар поклав Раміро в ліжко. Доктор Демосфенес сказав Алфредо і Тоніко:
— Мабуть, він дуже розхвилювався. А цього не слід було допускати. Ще один такий припадок — і серце не витримає.
Прийшов Амансіо Леал, якому повідомили про те, що трапилося під час сніданку. Вся його родина перелякалася. Амансіо зайшов до Раміро в спальню і пробув там якийсь час.
...Саме тоді, коли номер «Діаріо де Ільєус» вийшов із заголовком на всю першу шпальту — «ІТАБУНА ПІДТРИМУЄ ПРОГРАМУ МУНДІНЬЙО ФАЛКАНА»,— Арістотелес з експортером поверталися човном після огляду землечерпалок і буксирів. Вони спостерігали, як водолази опускаються під воду, як екскаватори, немов казкові страховища, пожирають пісок. Арістотелес весь час сміявся щиро і захоплено. «Разом ми збудуємо порт у Мальядо»,— говорив він Мундіньйо.
Куля влучила йому в груди, коли він з Мундіньйо ішов через пустирище Уньан, прямуючи в бар Насіба, аби чогось випити.
— Горілки я не п'ю...— ледве встиг сказати Арістотелес, постріл обірвав речення.
Якийсь негр кинувся тікати в бік пагорба, за ним гналося двоє просто одягнених людей, перед очима яких відбулося вбивство.
Експортер підхопив префекта Ітабуни, гаряча кров залила сорочку Мундіньйо. Звідусіль збігалися люди, поступово зібрався чималий натовп.
Здалеку долинали крики:
— Тримайте! Ловіть убивцю! Ловіть його!
Про велике полювання
Того вечора напувало ще більше пожвавлення, аніж у день убивства Сіньязіньї і Осмундо. Мабуть, з часів збройних сутичок, які закінчилися двадцять років тому, жодна подія так не тривожила і не хвилювала не лише місто, але й сусідні муніципалітети, всю провінцію. В Ітабуні творилось таке, що й словами не переказати. Не минуло й кількох годин після замаху, як до Ільєуса почали прибувати автомобілі з сусіднього міста, вечірній автобус приїхав переповнений, за ним — дві вантажні машини із жагунсо. Все це скидалося на початок війни.
— Какаова війна... Триватиме не менше тридцяти років,— передбачив Ньо-Гало.
Полковника Арістотелеса Піреса відвезли в ще не добудовану лікарню доктора Демосфенеса, де функціонувало лише кілька палат та операційна зала.
Навколо пораненого зібрались місцеві медичні величини Доктор Демосфенес, політичний прибічник і друг полковника Раміро, не хотів брати на себе відповідальності за операцію. Стан Арістотелеса був тяжким, а чого лише не почнуть патякати, коли він, не доведи господи, помре на операційному столі. Піреса оперував при допомозі двох асистентів доктор Лопес, широковідомий лікар у місті; був він чорний, як ніч, і відзначався прекрасною вдачею. Коли з Ітабуни прибули лікарі, терміново надіслані рідними і друзями Арістотелеса, операцію було вже закінчено і доктор Лопес мив руки спиртом.
— Тепер усе залежатиме від його витривалості.
Бари були переповнені, на вулицях юрмилися люди, всі були охоплені нервовим збудженням. Випуск «Діаріо де Ільєус» із сенсаційним інтерв'ю Арістотелеса було розпродано за кілька хвилин, і незабаром номер газети продавався за десять тостанів. Негр, що стріляв у Піреса, зник у заростях пагорба Уньан, і поки його не розшукали. Один із свідків замаху, каменяр, розповідав, що бачив його одного разу в товаристві Лойріньйо на околицях міста в дешевенькому кабаре «Бате-Фундо». Другий свідок, що переслідував убивцю і мало не поплатився за це, раніше ніколи не зустрічав негра, але розповів, як той був одягнений: в полотняні штани і смугасту сорочку. В той же час всі знали, хто підіслав убивцю, їхні імена вимовлялися пошепки.
Мундіньйо, доки тривала операція, не виходив з лікарні. Він послав своє авто в Ітабуну по дружину Арістотелеса, написав кілька телеграм в Баїйю і Ріо. Жагунсо Алтіно Брандана і Рібейріньйо, що перебували в місті з дня прибуття буксирних пароплавів, одержавши наказ дістати негра живим чи мертвим, прочісували садки і зарості пагорба Уньан. Прибула місцева поліція, комісар послав двох солдатів на обшуки околиць. Капітан, прийшовши до лікарні, звинуватив у організації замаху Раміро Амансіо і Мелка, але комісар відмовився запротоколювати його свідчення, оскільки Капітана не було на місці злочину. Він запитав Мундіньйо, чи поділяє той точку зору Капітана.
— А навіщо вам це знати? — сказав експортер.— Я не дитина і розумію, що ви, пане лейтенант (комісар був лейтенантом військової поліції), все одно не вживатимете ніяких заходів. Зараз важливо впіймати цього жагунсо, а вже він розповість нам, хто дав йому зброю. І впіймаємо його ми самі.
— Ви мене ображаєте.
— Чого б це раптом. Я просто виселю вас із Ільєуса. Можете йти і пакувати речі,— Мундіньйо розмовляв майже таким тоном, яким говорили полковники в минулі часи.
В барі Насіб бігав від столика до столика, слухаючи розмови відвідувачів. Жоан Фулженсіо проголосив:
— Жодна зміна в житті суспільства не відбувалася без кровопролиття. Але цей замах не обіцяє Раміро нічого доброго. Якби йому вдалося вбити Арістотелеса, то, можливо, він зумів би завоювати частину голосів у Ітабуні. Після того ж, що трапилося, авторитет Арістотелеса лише зміцніє. Це означає кінець імперії Раміро І Садівника, але ми не станемо підданими Тоніко Гаряче Серце. Мундіньйо Веселий зійде на престол.
Пошепки повідомляли про хворобу полковника Раміро, хоча сім'я намагалася потаїти це. Тоніко і Алфредо ні на мить не залишали батька. Подейкували, що старий ось-ось віддасть богу душу. Проте це повідомлення пізно ввечері було спростоване Доктором і Жозуе.
Цікавий випадок трапився з Доктором. Видатний лідер руху, очолюваного Мундіньйо, він у день замаху просто обідав у сім'ї Раміро. Ще напередодні він разом з Арі і Жозуе був запрошений в дім свого супротивника на обід, що давався на честь поета Аржілеу. Доктор прийняв запрошення: політична боротьба не зіпсувала його добрих взаємин з Бастосами, навіть незважаючи на різкі статті в «Діаріо де Ільєус», автором яких він був. Того дня він, Аржілеу і Жозуе відвідали одну місцинку за Понталом, щоб у затінку кокосових пальм поснідати там неперевершеною мокекою. Вони запивали сніданок кашасою, якою їх почастував адвокат Елвесіо Маркес. Вони трохи затримались і мало не бігцем рушили до готелю, де поет поміняв краватку, а вже потім попростували прямо до Раміро.
