Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Классическая проза » Мартін Іден - Лондон Джек (читать книги онлайн полностью без сокращений TXT) 📗

Мартін Іден - Лондон Джек (читать книги онлайн полностью без сокращений TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Мартін Іден - Лондон Джек (читать книги онлайн полностью без сокращений TXT) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Мартін читав про себе в журналах, уважно розглядав там свої портрети, аж урешті втратив усяку спроможність пізнати себе в них. Він був той хлопець, що жив, зворушувався і кохав; він легко терпів життєві знегоди; він був простим матросом, мандрував по чужих країнах і в далекі дні юності водив свою ватагу на бійки; він був той хлопець, що розгубився в бібліотеці перед безліччю книжок, а згодом знайшов до них дорогу й опанував їх; він до глибокої ночі не гасив лампи, спав з осторогою і писав книжки. Але ненажерливий ідол, якого юрба намагалась нагодувати, — це був не він.

Проте журнали часом забавляли Мартіна. Кожен заявляв на нього свої права. «Місячник Уоррена» оповіщав своїх передплатників, що він завжди відкриває нових письменників і що він перший познайомив публіку з Мартіном Іденом. «Біла миша», «Північний огляд» і «Мекінтошів місячник» приписували цю честь собі, як раптом обізвався «Глобус» і врочисто витяг на денне світло свій архів, де спочивали понівечені «Пісні моря». Журнал «Юність і зрілість», щасливо уникнувши кредиторів, ожив знов і одразу виступив з претензією на першість, але, на жаль, про це ніхто не довідався, крім фермерських дітей. «Трансконтинентальний місячник» переконливо доводив, що Мартін Іден — його знахідка, а «Шершень», спираючись на «Пері й перли», палко йому заперечував. Несміливий голос видавництва «Сінглтрі, Дарнлей і К°» загубився серед цього рейваху. Щоправда, воно й не мало власного органу, звідки можна було б кричати голосніше.

Всі газети підраховували Мартінові гонорари. Блискучі пропозиції, зроблені йому декотрими журналами, якимсь чином набули громадського розголосу, і йому почали складати дружні візити представники оклендського духівництва, а професійні прохачі просто засипали його листами. Найгірше, однак, дошкуляли жінки. Фотографії Мартіна друкувалися в усіх газетах і журналах, і репортери добре заробляли на його «бронзовому обличчі, глибоких шрамах, могутніх плечах, ясних, спокійних очах і запалих щоках аскета». Особливо подобались Мартінові ці аскетичні щоки, і він з усміхом пригадував свою бурхливу юність. Тепер він часто помічав, як то одна, то інша жінка пильно дивиться на нього, немов оцінюючи його й спиняючи на ньому свій вибір. Він сміявся про себе. Згадував Брісенденове застереження і знову сміявся. Ні, жінки його не погублять, він певен. З цим уже покінчено.

Одного вечора, коли він проводив Лізі до вечірньої школи, вона помітила погляд, що кинула на нього гарно вдягнена, вродлива жінка, — як видно, з буржуазії. Погляд був занадто довгий і промовистий. Лізі зрозуміла, що він значить, і гнівно випросталась. Мартін здогадався, в чому справа, і сказав їй, що звик до таких поглядів і байдужий до них.

— Цього не може бути! — відповіла вона, блиснувши очима. — Значить, ти просто хворий, от що!

— Та ні, я здоровий як ніколи. Навіть на п'ять фунтів поважчав.

— Я кажу не про тіло, а про голову. У тебе в мозку не гаразд. Навіть я, й то бачу.

Мартін замислено йшов поруч дівчини.

— Я не знаю, що віддала б, аби тільки в тебе це швидше минуло, — палко вигукнула Лізі. — Ти не можеш бути байдужий до жінок, коли вони на тебе так дивляться. Це неприродно. Якби ти був якийсь тюхтій, то інша річ. А ти ж не такий. Я б, їй-бо, була рада, коли б яка жінка розворушила тебе.

Провівши Лізі, Мартін вернувся в готель. У своєму покої він сів у крісло й сидів нерухомо, втупившись перед себе. Він не дрімав, але й ні про що не думав. У голові було порожньо, і лиш коли-не-коли непрохані образи, набираючи обрисів і барв, пропливали перед очима. Він бачив ці образи, але якось напівсвідомо, наче вві сні. Проте він не спав. Раз навіть стрепенувся і глянув на годинника. Була восьма година. Робити йому було нічого, а спати так рано не хотілось. І він знову поринув у порожнечу, а перед очима знову попливли видіння. Невиразні це були видіння — усе якесь нескінченне листя та кущі, пронизані гарячим сонячним промінням.

Стук у двері пробудив його з забуття. Він подумав, що це принесли телеграму чи листа, або чисту білизну з пральні. Тут він згадав про Джо — де він тепер? — і сказав:

— Прошу!

Він усе ще думав про Джо і не глянув на двері. Вони тихенько причинилися. Далі запала тиша. Мартін забув про стук і знову задивився в одну точку, як нараз почув жіноче ридання. Воно було конвульсійне, стримане й глухе. Він обернувся і схопився на ноги.

— Рут! — вигукнув розгублено й здивовано. Лице в неї було бліде й напружене. Вона стояла на порозі, однією рукою трималася за двері, а другу притискувала до серця. Потім жалібно простягла їх до Мартіна й пішла йому назустріч. Проводячи її до крісла, він відчув, які в неї холодні пальці. Тоді присунув ще одне крісло й сів на поруччях. Від збентеження не міг нічого сказати. Все те, що зв'язувало його з Рут, давно поховано. Він відчував себе так само, як коли б ото на місці «Метрополю» виросла пральня з «Гарячих джерел» і йому б веліли випрати тижневу купу білизни. Він кілька разів поривався щось сказати й усе не здолав.

— Ніхто не знає, що я тут, — тихо промовила Рут, благально усміхнувшись.

— Що ти кажеш? — спитав Мартін і був здивований звуком власного голосу.

Рут повторила свої слова.

— А! — промовив він, не знаючи, що б його ще сказати.

— Я бачила, як ти ввійшов до готелю, і почекала трохи.

— А! — знову повторив Мартін.

Ніколи ще в нього так не терпнув язик. Жодне слово не спадало йому на думку. Він почував себе якимсь дурним і незграбним, але ніяк не міг придумати, що сказати. Легше вже було б опинитися знов у «Гарячих джерелах». Там би просто закачав рукава й узявся до роботи.

— А потім ти ввійшла, — сказав він нарешті. Вона кивнула головою, трохи грайливо глянула на нього й розв'язала на шиї шарф.

— Спершу я побачила тебе на вулиці, коли ти йшов з тією дівчиною...

— Так, — сказав він просто, — я проводжав її до вечірньої школи.

— Хіба ти не радий мене бачити? — спитала вона, помовчавши.

— Авжеж-бо, авжеж, — похопився він відповісти. Але це так необачно — йти самій до готелю.

— Я пройшла непомітно. Ніхто не знає, що я тут. Я так хотіла тебе побачити. Я прийшла покаятися, що була така дурна. Я прийшла, бо не могла більше терпіти, бо так наказувало мені серце, бо... бо я дуже хотіла прийти!

Рут підвелась і підступила до Мартіна. Поклала руку йому на плече і раптом припала до нього. По натурі щедрий і доброзичливий, Мартін відчув, що йому треба обняти її, інакше він глибоко образить в ній жінку. Він міцно пригорнув дівчину до себе, але в його обіймах не було ні теплоти, ні ласки. Він просто тримав її в руках, та й усе. Рут ніжно горнулася до нього і, нарешті, змінивши позу, оповила руками йому шию. Проте ці руки не будили в ньому колишнього вогню, і Мартінові було тільки ніяково й незручно.

— Чому ти так тремтиш? — спитав він. — Тобі холодно? Може, затопити камін?

Він зробив рух, щоб визволитись, але Рут ще дужче пригорнулась до нього.

— Це просто нервове, — відповіла вона, цокаючи зубами. — Я зараз візьму себе в руки. Ну от, мені вже краще.

Рут потроху заспокоювалась. Мартін усе ще тримав її в обіймах, але більше вже не дивувався. Він знав, чого вона прийшла.

— Мама хотіла, щоб я вийшла за Чарлі Хепгуда, — сказала вона.

— Чарлі Хепгуд — це той молодик, що любить говорити всякі банальності? — пробурмотів Мартін і додав: — А тепер, мабуть, твоя мама хоче, щоб ти вийшла за мене...

Він вимовив це не запитально, а як річ цілком певну, і перед очима йому застрибали довгі стовпчики одержаних ним гонорарів.

— Вона не буде перечити, це вже я знаю, — підтвердила Рут.

— Вона гадає, що я тобі до пари? Рут кивнула головою.

— А я, проте, анітрохи не змінився з тої пори, як вона розірвала наші заручини, — замислено мовив Мартін. —Я все той самий Мартін Іден, і навіть став гірший — ось курю. Чуєш, як тхне від мене тютюном?

Замість відповіді вона кокетливо й жартівливо прикрила йому рукою рот, як робила це не раз, і чекала поцілунку. Але Мартін не притиснув своїх губ до її долоні. Він зачекав, поки Рут прийме руку, і сказав:

Перейти на страницу:

Лондон Джек читать все книги автора по порядку

Лондон Джек - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Мартін Іден отзывы

Отзывы читателей о книге Мартін Іден, автор: Лондон Джек. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*