Iз секретiв поетичної творчостi - Франко Иван Яковлевич (версия книг .txt) 📗

В снi вiдбувається зовсiм аналогiчний процес, тiльки з одною важною змiною. Тi нерви, що приймають враження зi зверхнього свiту (периферичнi), засипляють, не приймають вражень, а властиво не доносять їх до мозкових центрiв хiба в виїмкових разах, коли тi враження будуть надто сильнi. Зате внутрiшнє, вегетабiльне життя органiзму в снi так само сильне або й ще сильнiше, як на явi, i воно викликає тисячнi рухи, тони, натиски i змiни внутрi нашого органiзму, на якi ми на явi звичайно не звертаємо уваги та котрi тепер, при часовiй паралiзi нашої уваги i нефункцiонуваннi периферичних нервiв, без перешкоди доходять до мозкових центрiв. I тут дiється чудо. До мозкових центрiв доходять, так сказати, телеграфiчнi звiстки про якiсь рухи, тони, блискавки i т. i., i тi центри на власну руку, не контрольованi периферичними нервами, але на пiдставi привички, витвореної тими нервами, умiщують усi тi телеграфованi звiстки в зверхнiм свiтi, а що вiн моментально задля нефункцiонування периферичних нервiв не iснує для нашого органiзму, то мозковi центри самi з власного запасу творять собi той зверхнiй свiт, т. є. викликають нагромадженi в них образи зверхнього свiту, вiдповiднi до тих свiжих вражень, якi доходять до них. Так, напр., молекул кровi натисне на слуховий нерв у головi, - i що ж дiється? До слухового центру в мозку доходить вiд слухового нерва, так сказати, слiпий алярм. Центр перцепує се як гук, i в тiй хвилi з-помiж образiв, нагромаджених у тiм центрi, встає один, чим-небудь схожий з тим гуком, напр., образ гуку пожарного дзвона. Сей образ на пiдставi закону про асоцiацiю образiв викликає вiдповiднi образи зору, запаху, дотику - i наша сонна фантазiя в однiй сотнiй частi секунди сотворила в нашiй уявi повний, пластичний, живий образ пожару - в тiй хвилi сонний чоловiк зривається, опанований страхом, i кричить "крiзь сон": "Рятуйте! Горить!"

Вже з сього короткого представлення видно, як багато подiбного е мiж творчiстю сонної i творчiстю поетичної фантазiї. Поперед усього в обох разах процес вiдбувається несвiдомо, "мозок функцiонує як чистий продукт природи, а не як джерело суб'єктивної, рефлективної свiдомостi" (D u Р r е l. Ор. cit., 19). В обох разах наша душа дiзнає iлюзiї, що витворений несвiдомою дiяльнiстю мозку свiт образiв є щось реальне, зверхнє, лежить поза нашим "я". В обох разах результат дуже подiбний - нагляднi, пластичнi образи. Як знаємо, соннi привиди вiдзначаються такою незрiвняною пластикою, таким ярким колоритом, яких в дiйсностi звичайно не зазнаємо або зазнаємо в незвичайно подразненiм станi, в гарячцi, в галюцинацiях.

Сон є, як се видно з попереднього, "пробою нашого мозку вияснити якесь донесене йому враження". От тим-то бiльша часть наших слiв має, так сказати, аналiтичний характер: у мене в нозi є терн, у снi почуваю бiль, - i менi сниться, що мене кусає гадюка або пес. Iз подушки вилiзло перо i скобоче менi по шиї - менi сниться, що хтось стиха пiдiйшов до мене i пальцями скобоче мене по шиї. Те, щ о н а д i л i є о д и н м о м е н т а б о я к и й с ь с т а н, с о н н а ф а н т а з i я у я в л я є я к р у х, я к ц i л и й д р а м а т и ч н и й п р о ц е с. Але те самiсiньке чинить i поет. Стан чуми в селi поетична фантазiя малює цiлим рядом страшенно пластичних образiв:

Чума з лопатою ходила,

Та гробовища рила-рила,

Та трупом-трупом начиняла

I "со святими" не спiвала.

Чи городом, чи то селом

Мете собi, як помелом.

Подивляти тут треба не тiльки пластику поодиноких образiв, але їх велике багатство i рiзнороднiсть: чума являється i як грабар з лопатою, i як дяк, що йде за похороном не спiваючи, i як хазяйка, що змiтає помелом зерно - зовсiм так, як у снi одне i те саме враження, коли воно тривке i iнтенсивне, викликає за чергою рiзнi образи, що нечутно переливаються один у один. Я в снi дiстаю биття серця, i в тiй секундi сонна фантазiя докомпоновує менi його причини: мене гонить медвiдь, я тiкаю, наскакую на глибокий яр i стрiмголов паду в безодню.

Сонна фантазiя є не тiльки репродуктивна, але й творча: вона потрафить уявити нам такi образи, такi сцени i ситуацiї, яких ми в життi нiколи не бачили i не зазнавали. Вона потрафить скомбiнувати все те з величезного запасу наших звичайних вражень i iдей, послугуючися збiльшеною в снi легкiстю в асоцiюваннi iдей. Для сонної фантазiї стоять отвором усi таємнi скритки та схованки нашої нижньої свiдомостi, всi скарби наших давнiх, забутих i затертих вражень вiд найдавнiших лiт, усе те, що наша свiдомiсть на явi хiба з трудом може вигребти в пам'ятi або може й зовсiм не вигребти. I над усiм тим скарбом сонна фантазiя панує безгранично, всевладне. Легкiсть асоцiювання тих образiв у снi - величезна, власне задля браку контролю з боку свiдомостi i рефлексiї. В тiм пануваннi над сферою нашої нижньої свiдомостi i в тiйлегкостi комбiнування лежить увесь секрет сили i багатства нашої сонної фантазiї, та тут же лежить також увесь секрет сили i багатства поетичної фантазiї. Ми вже вказували в попереднiм роздiлi, як часто поет iде буцiмто проти правил звичайної асоцiацiї iдей, з якою легкiстю вiн зводить докупи, комбiнує такi образи, якi в звичайнiй уявi тiльки з трудом можна звести докупи, i як при помочi таких далеких асоцiацiй поет викликає в нашiй душi власне такi враження, якi бажав викликати, змушує нас до певної мiри переживати те, що зачарувала перед нами його фантазiя в словах.

Крiм тих снiв, котрих основою є безпосереднє, внутрiшнє чи зверхнє подразнення нервiв i котрi я назвав би аналiтичними, є ще iнша категорiя снiв. Звiсно, що наше духове життя в границях свiдомостi складається з двох категорiй явищ: 1) враження - образи i їх комбiнацiї - думання i 2) афекти - чуття - пристрастi. Отже ж, коли аналiтичнi сни вiдповiдають бiльш-менш першi й категорiї, а властиво її двом нижчим ступеням, то другiй категорiї вiдповiдають сни, котрi можна б назвати символiчни-м й. Те, що на явi ми називаємо абстракцiйними словами, бачимо не раз у снi в якiмсь однiм конкретнiм образi, взятiм iнколи зо сфери дуже далекої вiд даного предмета. I так закоханому дуже часто сняться барвистi, пахучi квiти; чоловiковi в веселiм, погiднiм настрої духу сниться, що вiн купається в чистiй водi; в молодостi, коли фiзичнi i духовi сили доходять доповнi розвою, нам часто сниться, що лiтаємо в повiтрi або перескакуємо широкi рови чи навiть доми; чоловiковi, що боїться напастi ворогiв або дiзнав такої напастi, сниться, що його кусають пси; чоловiковi, що дiзнався про якусь страшну, несподiвану подiю, сниться, що паде в пропасть, i т. i. Ся символiка сонних привидiв здавен-давна звертала на себе увагу людей i була головною основою ворожби з снiв (онейромантiї) i приписування снам вiщого, пророцького значення. Цiкаво, що т а сама здатнiсть до символiзування є також одною з головних характерних прикмет поетичної фантазiї.

Поетична так само, як i сонна фантазiя не любить абстрактiв i загальникiв i залюбки транспонує їх на мову конкретних образiв. Шекспiр називає смерть "старим дзвонарем" або "лисим паламарем"; Ленау символiзує ми-нувшiсть ось у яких картинах:

Friedhof der entschlafnen Tage;

Schweigende Vergangenheit.

Du begrabst des Herzens Klage,

Ach, und seine Seligkeit!

Особливо багатою символiкою визначається поезiя Шевченкова. У нього жаль висловлюється картиною: "Серце плаче та болить", смерть являється в образi косаря, що то

Понад полем iде,

Не покоси кладе,

Не покоси кладе - гори,

Стогне земля, стогне море,

Стогне та гуде.

Його думи - то "сизi голуб'ята", що прилiтають "iз-за Днiпра… у степ погуляти", проблиск радостi по довгих днях смутку вiн малює ось як:

I стане ясно перед ним

Надiя ангелом святим,

I зоря, молодiсть його

Витає весело над ним.

(II, 14).

Моральний упадок чоловiка вiн малює такими словами:

Ви ж украли,

В багно погане заховали