Сестра Керрі - Драйзер Теодор (читать книги без регистрации полные .txt) 📗
РОЗДІЛ XXXV
Вичерпані зусилля. Перед лицем турбот
Уранці Герствуд переглянув газети, простудіював об’яви торговельних фірм і дещо занотував. Потім він перейшов до розділу «Попит на працю», але з неприємним почуттям. Перед ним — день, довгий день, призначений на шукання, і саме з цього його шукання мало починатись. Він уважно переглянув увесь довгий стовпець, де найчастіше згадувались пекарі, швейники, кухарі, складачі, візники тощо. Тут тільки дві об’яви його зацікавили: про вільне місце касира в оптовій меблевій фірмі та комівояжера у горілчаній фірмі. Про горілчану фірму він чомусь досі не подумав і вирішив одразу туди податись.
Фірма, якою зацікавився Герствуд, мала назву «Олсбері і К°. Міцні напої».
Його одразу ж провели до управителя фірми.
— Добридень, сер, — привітав його управитель, який подумав, що перед ним один з іногородніх клієнтів.
— Добридень! — відповів Герствуд. — Ви давали об’яву, що шукаєте комівояжера?
— А! — не стримавшись, вигукнув той, зрозумівши свою помилку. — Так, так, ми давали таку об’яву.
— Я вирішив заглянути до вас, — поважно промовив Герствуд, — оскільки я маю певний досвід у цій справі.
— Ось як! — сказав той. — Який саме досвід?
— Бачите, мені доводилось раніше керувати кількома закладами по продажу спиртних напоїв, а останнім часом я мав пайку у барі на розі Уоррен-стріт і Гудзон-стріт.
— Так, так, — промимрив управитель.
Герствуд замовк, чекаючи, що він ще скаже.
— Нам справді потрібний комівояжер, — мовив той, — але я не думаю, щоб це для вас підійшло.
— Я розумію, — відповів Герствуд. — Але, бачите, зараз я в такому становищі, що мені не доводиться перебирати. Якщо це місце у вас ще не зайняте, я охоче візьму його.
Управителеві зовсім не сподобалось це «не доводиться перебирати». Він потребував працівника, який і не думав би ні про який вибір і не шукав би нічого кращого. А тут іще така літня людина, коли потрібний молодий, меткий чоловік, що радий буде працювати ретельно за невелику платню. Герствуд йому зовсім не сподобався. У нього був поважніший вигляд, ніж у самих власників фірми.
— Ну що ж, — відповів він, — ми охоче обміркуємо вашу кандидатуру. Остаточне рішення ми приймемо через кілька днів. Надішліть нам ваші рекомендації.
— Гаразд, — відповів Герствуд.
Він кивнув на прощання головою і вийшов. Дійшовши до рогу, він пошукав адресу меблевої фірми. Вона містилась на Західній Двадцять третій вулиці, і Герствуд попрямував туди. Контора була невелика і досить непоказна, а службовці в ній, здавалось, сиділи без діла і, очевидно, одержували мізерну платню. Герствуд зазирнув туди і не ввійшов, вирішивши, що це ні до чого.
— Їм, мабуть, потрібна дівчина, якій можна платити десять доларів на тиждень, — пробурмотів він.
О першій годині він подумав, що час уже підкріпитись, і зайшов у ресторан на Медісон-сквері. Сидячи там, він міркував про те, куди б іще піти. Він почував утому. Вітер знову нагнав хмари. По той бік парку, понад гомінкою вулицею, височіли величезні готелі. Герствуд вирішив зайти у вестибюль одного з цих готелів і трохи посидіти. Там так тепло і світло! Коли він сидів у «Бродвей-Сентралі», він не зустрів нікого із знайомих, очевидно, не зустріне і тут. Сівши на одному з червоних плюшевих диванів біля великого вікна, що виходило на кипучий Бродвей, Герствуд замислився. І знову становище здалося йому не таким уже й поганим. Зручно вмостившись на дивані і дивлячись у вікно, віп згадав про те, що в нього ж є ще кількасот доларів у кишені. Можна було б на якийсь час забути про стомливе блукання і неприємні розшуки. Звичайно, це була тільки втеча із дуже прикрого в менш прикрий стан. Його похмурість і пригніченість не розвіялись. Час минав надзвичайно повільно. Година тяглася страшенно довго. Він проводжав поглядом відвідувачів готелю, які входили й виходили, а також багатіїв поміж перехожих на Бродвеї, про заможність яких можна було здогадатись з їхнього одягу й настрою. Здається, вперше після приїзду до Нью-Йорка він мав змогу на дозвіллі спостерігати це видовище. Знічев’я він з цікавістю стежив за жвавим рухом навколо. Які веселі всі ці юнаки! Які вродливі жінки! А одягнені як гарно! І як вони всі прагнуть кудись швидше дійти. Він помічав кокетливі погляди пишно вбраних дівчат. Ах, скільки грошей потрібно для того, щоб до такої підступитись! Він добре знався на цьому. Як давно минув той час, коли він міг собі це дозволити!
Годинник на вулиці вибив чотири. Ще трохи зарано, але все ж Герствуд вирішив повернутись додому.
Повернення додому було зв’язане з думкою, що Керрі обвинувачуватиме його в лінощах, коли він приходитиме так рано. Він і не збирався так скоро йти назад, але час тягся для нього нестерпно довго. Дома він сам собі пан. Там можна сісти в крісло-гойдалку і читати. Там немає перед очима цього діяльного, бентежного, кипучого виру життя. Ніщо не заважає читати газети. І Герствуд пішов додому. Керрі була сама й читала. У тісній, заставленій меблями квартирці було досить темно.
— Ти попсуєш собі очі,— сказав він, побачивши її.
Скинувши пальто, він вирішив, що треба розповісти їй про те, що він зробив за цей день.
— Я вів переговори в одній оптовій фірмі по продажу спиртних напоїв, — промовив він. — Можливо, я дістану там посаду.
— От було б чудово! — сказала Керрі.
— Так, це було б непогано, — відповів він.
Він тепер щодня купував у газетяра на розі дві вечірні газети — «Івнінг уорлд» та «Івнінг сан». І він одразу взяв свої газети і пройшов повз неї, не затримуючись.
Присунувши крісло до радіатора, Герствуд запалив газ. Далі все пішло, як напередодні. Усі труднощі були забуті за читанням дописів на його улюблені теми.
На другий день він почував себе іще пригніченішим, бо ніяк не міг придумати, куди б йому піти. До десятої години він шукав у газетах і не знаходив нічого підходящого. Він розумів, що треба йти, і здригався на саму думку про це. Куди, куди йти?
— Не забудь залишити грошей на цей тиждень, — спокійно мовила Керрі.
У них було заведено, що він щотижня давав їй дванадцять доларів на господарство. Почувши її слова, він легенько зітхнув і витяг гаманець. Йому знов стало страшно. Він все тільки витрачає й витрачає, а прибутків ніяких.
«Боже мій! — промайнула думка. — Так далі не може тривати».
Проте Керрі він нічого не сказав. Вона й сама помітила, що нагадування про гроші його стурбувало; коли так триватиме далі, то розмовляти з ним про гроші буде просто мукою.
«Але чим же я винна? — думала вона. — О, чом я мушу так мучитись?»
Герствуд вийшов з дому і знову попрямував до Бродвею. Він все міркував про те, куди йти. Та скоро він дійшов до «Гранд-Отелю» на Тридцять першій вулиці. Герствуд пригадав, що там дуже затишний вестибюль, а він ішов пішки кілька кварталів і трохи змерз.
«Зайду поголюся тут», — вирішив він.
Таким чином він знайшов собі зачіпку, щоб посидіти тут, вийшовши з перукарні.
Час знову тягся нестерпно довго, і Герствуд рано повернувся додому. Це повторювалось ще кілька днів. Щоразу його мучила думка про те, що треба йти шукати роботу, і щоразу огида до цього шукання, туга, сором приводили його у вестибюль готелю, де він годинами сидів без діла.
Потім три дні не вщухала хуртовина, і Герствуд не виходив зовсім. Сніг почав іти якось надвечір. Він сипнув несподівано великими, м’якими, білими пластівцями. Уранці він не припинявся, та ще зірвався сильний вітер, і газети попереджали про снігову бурю. З вікон видно було глибокий, пухкий шар снігу, що вкрив усе.
— Сьогодні я, мабуть, не піду у місто, — сказав він Керрі за сніданком. — У газетах пишуть, що буде страшенна негода.
— А мені вугілля не привезли, — мовила Керрі.
Вона замовляла паливо мішками.
— Я вийду і сам займуся цим, — сказав Герствуд.
