Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер (книга читать онлайн бесплатно без регистрации txt) 📗
— Ну, ти влучив, ще й не раз, — запевнив його Томас Хадсон. — Влучив так, що краще й не треба. Мені бракує слів, щоб сказати тобі як.
— А не треба й казати, — мовив Едді. — Досить того, що мені довіку з-перед очей не йтиме, як те паскудне страховидло шугало на спині. Чи ви бачили коли щось бридкіше?
Вони сиділи на палубі, чекаючи обіду, і Томас Хадсон дивився на те місце на морі, де акула пішла на дно. Джозеф підплив туди човном і зазирнув через борт у глибинний окуляр.
— Щось бачиш? — гукнув йому Томас Хадсон.
— Надто глибоко, містере Томе. Вона під риф пішла. Лежить тепер десь там на дні.
— Добре було б вирізати її щелепи, — сказав Том-молодший. — Відбілити їх і почепити вдома, га, тату?
— Мені, мабуть, через них страхіття снилися б, — озвався Ендрю. — Добре, що нам тепер їх не дістати.
— А який був би трофей, — провадив Том-молодший. — Було б що показати в школі.
— Коли б ми їх і дістали, вони належали б Девові, — сказав Ендрю.
— Ні, вони належали б Едді, — заперечив Том-молодший. — А я б його попрохав, і, гадаю, він оддав би їх мені.
— Він оддав би їх Девові, — не поступався Ендрю.
— Навряд чи варто тобі, Деве, сьогодні знову плавати, — сказав Томас Хадсон.
— Та це ж іще коли буде, аж після обіду, — озвався Девід. — Нам доведеться почекати відпливу.
— Я маю на думці лови.
— Едді сказав, що можна.
— Я чув. Але в мене й досі душа не на місці.
— Але ж Едді знає.
— То ти не хочеш зробити мені цей подарунок?
— Ну, звісно, тату, коли ти просиш. Але я так люблю плавати під водою. Мабуть, найдужче за все інше. До того ж Едді каже…
— Гаразд, — мовив Томас Хадсон. — Адже подарунки випрошувати не заведено.
— Тату, ти не так мене зрозумів. Якщо ти не хочеш, я не піду. Та тільки Едді сказав…
— А мурени? Едді казав про мурен.
— Тату, але ж мурени є завжди. Ти сам навчав мене не боятися мурен, казав, як з ними поводитись, і як їх стерегтися, і в яких норах вони живуть.
— Знаю. Але я ж таки й пустив тебе туди, куди запливла акула.
— Тату, ми всі там були. Не бери на себе великої вини. Просто я заплив надто далеко, а перед тим упустив з гарпуна великого жовтохвоста, ото від нього й пішов дух крові та принадив акулу.
— А ти бачив, як вона примчала? Наче добрий гончак, — сказав Томас Хадсон. Він силкувався погамувати хвилювання. — Я й раніше помічав, як швидко вони женуть на здобич. Одна така жила коло Великої скелі, то щоразу так перла на дух наживки… Мені дуже соромно, що я не поцілив цю.
— Ти щоразу влучав зовсім близько, — сказав Том-молодший.
— Еге ж, влучав, тільки не влучив.
— Її принадив не я, тату, — сказав Девід. — Рибина її принадила.
— А проте вона б і на тебе напала, — озвався Едді. Він накривав на стіл. — Не обдурюй себе — ще й як напала б, бо від тебе пахло рибою й у воді була риб'яча кров. Та вона б і на коняку напала, й на кого хочеш. Ой боже, та годі вже про це. А то мені доведеться ще раз хильнути.
— Едді, — сказав Девід. — А у відплив тут справді безпечно?
— Авжеж. Хіба я тобі не казав?
— Ти маєш якусь свою мету, еге ж? — запитав Девіда Томас Хадсон. Він перестав дивитися на море і тепер почував себе добре. Він розумів: те, що робить Девід, потрібно йому, хоч яка б там була причина; розумів і те, що сам він повівся щодо хлопця себелюбно.
— Тату, я ж тільки кажу, що найдужче люблю плавати під водою, а сьогодні такий гарний для цього день. Хто зна, чи потім не задме…
— Та й Едді каже… — перебив його Томас Хадсон.
— Та й Едді каже… — зраділо всміхнувся до нього Девід.
— Едді каже: хай вам усім сто чортів. Сідайте вже їсти, поки я не викинув усе це к бісу за борт. — Він стояв, тримаючи миску салату й таріль із смаженою рибою та картопляним пюре. — А де це Джо?
— Поїхав шукати акулу.
— Здурів він, чи що!
Коли Едді спустився вниз і Том-молодший почав передавати іншим тарілки, Ендрю пошепки спитав батька:
— Тату, а Едді п'яниця?
Томас Хадсон розкладав по тарілках холодний картопляний салат під маринадом, посиланий крупнисто змеленим чорним перцем. Він навчив Едді готувати його так, як це робили в барі Ліппа у Парижі, і то була одна з найсмачніших страв, що їх Едді подавав на катері.
— А ти бачив, як він застрілив акулу?
— Ну звісно.
— П'яниці так не стріляють.
Він наклав салату в тарілку Ендрю, а потім собі.
— Я тільки через те спитав, що мені звідси видно камбуз і, поки ми тут сидимо, я бачив, як він разів вісім прикладався до пляшки.
— То його власна пляшка, — пояснив Томас Хадсон і підклав Ендрю ще салату. Він ніколи не бачив, щоб хтось їв так швидко, як Ендрю. Хлопець казав, що навчився цього в школі. — Старайся їсти повільніше, Енді. А пляшку на катер Едді сам собі приносить. Майже всі справжні кухарі трохи випивають. А деякі й добряче п'ють.
— Я вже вісім разів бачив. А ось тепер дев'ятий.
— Хай тобі чорт, Ендрю, — мовив Девід.
— Не лайтеся, — звелів Томас Хадсон обом. Том-молодший і собі докинув слово:
— Добрий, чудовий чоловік рятує життя твоєму братові, та досить йому раз чи кілька разів ковтнути з пляшки, як ти обзиваєш його п'яницею. Не місце тобі серед людей.
— Я не обзиваю його. Просто запитав тата, щоб знати, чи він не п'яниця. І взагалі я не проти п'яниць. Тільки хочу знати, чи людина п'яниця, чи ні.
— Ось нехай лиш я розживуся десь на гроші, то першим ділом куплю Едді пляшку того, що він п'є, і вип'ю разом з ним, — урочисто промовив Том-молодший.
— Це що за розмова? — Над трапом з'явилася голова Едді у зсунутому на потилицю старому фетровому капелюсі, з-під якого визирала смужка незасмаглої шкіри на чолі, і з сигарою в кутку намащеного меркурохромом рота, — Нехай я тільки побачу, що ви п'єте щось міцніше за пиво, то душу з вас витрушу. З усіх трьох. Щоб я й слова од вас не чув про випивку. Дати ще пюре?
— Зробіть ласку, Едді, — відповів Том-молодший, і Едді повернувся вниз.
— Оце вже десятий, — сказав Ендрю, дивлячись понад трапом.
— Та припни ти язика, вершнику, — звелів йому Том-молодший. — Невже ти не маєш поваги до чудової людини?
— Поїж іще риби, Девіде, — сказав Томас Хадсон.
— А де тут той великий жовтохвіст?
— Мабуть, його ще не засмажено.
— Тоді я візьму цього жовтого окуня.
— Вони аж солодкі на смак.
— Певне, з гарпуна такі смачні, бо кров із них витікає, та ще як їсти одразу.
— Тату, можна мені запросити Едді випити з нами? — спитав Том-молодший.
— А чого ж, — відказав Томас Хадсон.
— Він уже випив раз. Хіба ти не пам'ятаєш? — втрутився Ендрю. — Коли ми тільки-но піднялися на катер, він випив з нами. Пригадай-но.
— Тату, можна мені запросити його випити з нами ще раз і попоїсти?
— Ну звісно, — сказав Томас Хадсон.
Том-молодший спустився в камбуз, і Томас Хадсон почув, як він говорить до Едді:
— Едді, тато запрошує вас налити собі чогось і піднятися випити й попоїсти разом з нами.
— Дурниці, Томмі, — мовив Едді. — Я ніколи не їм серед дня. Як уранці поснідаю, так аж до вечора.
— Ну, а випити з нами не хочете?
— Та я вже випив, Томмі.
— Тоді випийте ще раз зі мною, а мені дайте пляшку пива, гаразд?
— Авжеж, хай йому чорт, — сказав Едді, і Томас Хадсон почув, як відчинився й зачинився льодовник. — За тебе, Томмі.
Томас Хадсон почув, як цокнули одна об одну пляшки. Він глянув на Роджера, але Роджер дивився на океан.
— За вас, Едді, — почув він голос Тома-молодшого. — Для мене велика честь випити з вами.
— Дурниці, Томмі, — відказав Едді. — Це для мене честь випити з тобою. Я чудово почуваю себе, Томмі. Ти бачив, як я підстрелив те акулисько?
— Ну звісно, бачив, Едді. То ви не хочете попоїсти з нами?
— Ні, Томмі. Справді не хочу.
— А хочете, я посиджу з вами тут, щоб вам не пити самому?
— Дурниці, Томмі. Не треба нічого вигадувати, зрозумів? І пити мені зовсім не треба. І взагалі нічого не треба, оце тільки трохи покуховарити та заробити собі на прожиток. Я й так достобіса добре себе почуваю, Томмі. Ти бачив, як я її підстрелив? Справді бачив?
