Афонський пройдисвіт - Нечуй-Левицький Іван Семенович (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .txt) 📗
- А я до вас маю маленьке-маленьке дільце... - сказав Копронідос.
- Яке дільце? - спитав Єремія й одкинув голову назад, і вирівнявся на стільці.
- У вас, чорноризців, гроші валяються в скринях без усякої користі, вибачайте, як черепки на смітнику. Чом пак ви не оддаєте їх на проценти? Чом би вам не позичити будлі-якому купцеві, от хоч би й мені? Я вам заплачу великий процент, бо купцям треба не покладного, а летючого капіталу, щоб обертався швидко, як обертається земля кругом сонця.
- У мене нема грошей. Хто вам сказав, що в мене є гроші? - перебив його Єремія і вп'явся сердитими маленькими очима в лице Копронідосові, мов роздратований ужака.
Копронідос погладив бороду й хитро, хитро й смиренно наче заглядав в очі Єремієві.
- Мені ніхто не казав, що в вас є гроші, але я побував у багатьох монастирях...
- В мене нема грошей! - стиснув тоненьким голосом Єремія.
- Я дав би великий процент. Я купець, відомий у Києві, маю магазин... дам вам вексель, запишу вам у заставу свій магазин. От і отець Палладій позичив мені гроші за тридцять п'ять процентів. Я дам вам п'ятдесят.
Єремія слухав вважливо, насторочивши вуха.
- От ви маєте, нехай буде, тисячу; через рік ви вже матимете півтисячі карбованців дурнісінько. Самі гроші прийдуть до вас у келію.
- А через два роки буде тисяча? - спитав Єремія, неначе писнув.
- А через три- півтори тисячі буде в вас!! – підняв і собі голос Копронідос. Єремія похилив голову, погладив тонку та ріденьку борідку й задумався.
- То як же буде, отче Єреміє? - спитався Копронідос.
"Палладій позичив йому гроші... а він знає мир, хазяйнував, він чоловік досвідчений в цих мирських справах, чоловік з розумом, вчений... Але, але шкода випускати з рук гроші... Як-таки так! Гроші лежать у мене в схованці, а то візьми та й оддай їх комусь..." - думав Єремія.
- Ні, ніяк не буде! У мене нема грошей! - знов писнув Єремія. "Спитати б Палладія?.. - подумав Єремія. - Але це все одно, що признатись, що в мене є гроші. А Палладій лепетливий на язик, скаже ще комусь, а хтось довідається та видере вікно, задушить мене і вкраде мої гроші..." - думав мовчки отець Єремія.
- Коли хочете, я вам заплачу за перший місяць проценти зараз... та ще й червінцями, - сказав Копронідос.
Він витяг з кишені капшук і висипав на стіл шість червінців. Червінці засяли на скатерті. Єремія поглядав на їх, як кіт на сало.
"Чи дати, чи ні? Оце яка диявольська спокуса! Але як же його таки витягти з кишені гроші й оддати чужому чоловікові?.. А червінці горять, як жар. Ой спокуса! Ой сатана манить мене!" - думав Єремія і мовчки дивився на червінці.
- То як же буде? - знов спитав Копронідос.
- Ніяк не буде! В мене нема грошей, - сказав Єремія якимсь глухим та жалібним голосом, що вилетів з його грудей, неначе з забитої домовини.
- Як нема, то прощайте! Одначе поміркуйте до завтрього, - сказав Копронідос, розпрощався й швиденько вийшов з келії.
Отець Єремія причинив двері. В келії стало тихо, неначе в могилі. Од лампади розливався світ і ясно освічував куточок келії, білу стареньку скатертину на столі, миготів на позолочених рамах образів. Єремія стояв мовчки серед келії й дивився на образи.
"Це не купець, а сатана! - думав Єремія. - Це сатана наслав на мене, грішного, якогось диявола, а не купця... а купець спокушає мене. Може, він хоче вкрасти у мене гроші чи видурить та вивідує, де вони сховані... Може, вже й украв..."
Отець Єремія тихісінько закрався до стільчика, взяв його у руки, приставив до груби, виліз на стілець і без найменшого шелесту одчинив дверці в каглі. Піднявши верхню покришку в каглі, він почав виймати звідтіль свій скарб, загорнутий в стару хусточку. Здавалось, ніби то порався не чернець, а якась тінь, так крадькома й тихо він зробив усе діло, неначе сам у себе крав гроші.
Єремія зліз з табурета, розв'язав хусточку, вийняв звідтіль сувої асигнацій і почав розкладати їх по столі. Одібравши в одну купу старі, обстрьопані в руках селян бумажки, він поклав їх на столі; у другу купу поскладав новісінькі лиснючі бумажки. Тоді він розгорнув білий вузлик і витяг звідтіль з десяток червінців та старих срібних карбованців і розсипав їх по білій скатертині. Червінці та карбованці заблищали проти ясного світла. Єремія полічив гроші.
- Усі, дякувати господові милосердному! Усі до одного рубля! Оце тисяча обстрьопаними, старими бумажками... Та й заялозили ж їх діди та баби! Неначе в роті пожували. А оце сотенька новісінька! Усі цілі, хвалити ласку отця небесного.
Отець Єремія одійшов од стола й мовчки милувався своїм скарбом, а найбільше блиском червінців...
За дверима зашелестів келійник. Єремія здригнувся, почав голосно читати молитви.
- Слава тобі, боже наш! Слава тобі, царю небесний, утішителю... - молився Єремія й накинув хусточку на свій скарб... Єремія важко зітхнув, неначе живцем ліз на небо, і усе молився: він знав, що келійник не увійде до його тоді, як він стоїть на молитві.
Шелест за дверима стих. Єремія зав'язав у хусточку нові асигнації та червінці і знов поклав їх у каглу між двома покришками. Тисячу рублів старими асигнаціями він сховав у скриню на саме дно.
"Нащо це я переклав тисячу в скриню? Чом не сховав усіх у каглу? Це нечистий, а не я, володав моїми руками, водив моєю думкою. Я, здається, не того хотів... Я хотів, здається, усі гроші заховати в каглі... Ага! Здається, думав... може, позичу тисячу за проценти... та щоб недалеко завтра шукать. Ні, я так не думав! Ні, не позичу зроду-звіку! Я цього не хочу..." - ворушилися думки в голові Єремії, і він усе стояв серед келії, неначе став з якогось дива соляним стовпом.
Уже й північ минула, а Єремія стояв на одному місці й думав. Вдарив дзвін на дзвіниці дванадцять. Гук дзвона неначе розбудив його, як од сну. Він роздягся, ліг на убогу тверду постіль, але сон утік од його очей.
Купець стояв перед ним, мов живий, і ласкавими очима манив його й дражнив: "Дай гроші! Наростуть удвоє, втроє..."
"Не дам, не позичу!" - думав Єремія.
"Дай! Позич! Будеш багатий! Гроші виростуть, як дерево літом, - знав наче говорила до його й надила тінь купця.
"Спокушає нечистий! Це він отут стоїть в моїй келії й дражнить мене... Ой, господи, спасителю мій! Оджени од мене лукавого і всіх янголів його!" - молився Єремія й хрестився; він перекидався на обидва боки, знов молився.
А молитва не проганяла спокусливої думки... Перед світом Єремія задрімав. Йому привиділась якась мара, ніби серед келії стоїть сатана з рогами, з хвостом, чорний, як Копронідос, з такими ж здоровими очима. Сатана вищирив зуби... витріщив очі; з рота запашів жар; висолопився червоний довгий язик; зуби здорові, ще й гострі, а в зубах блищать червінці... І сипляться з рота, і падають без шелесту на підлогу на купу. А золота купа з червінців усе росте, збільшується, піднімається аж до стелі.
Задзвонив дзвін на утреню. Єремія кинувся, підвівся. В хаті блищав тихий ранній світ.
"Спаси мене, сине божий! Завівся нечистий у моїй келії. А все через того купця. Доки його не було, доти я жив собі тихо, в мирі, молився богу, не знав ніякої спокуси. А тепер... Ох, як неспокійно стало, важко на душі! Спокою мій, де ти дівся? Молитво моя, де ти поділась? Мабуть, янгол мій оступився од мене..."
Єремія вмився, вбрався, вийшов на алею. Свіже здорове повітря обвіяло його гаряче лице. Він став бадьористий, кремезний. Думки пішли спокійніше, помірніше. Увійшов він у церкву, став на своєму місці у формі і зараз кинув оком на чудовний образ. Купця перед образом не було. Вже й утреня йшла до кінця, а купець не прийшов. Єремія сливе усю утреню тільки й думав за купця; молитва не йшла йому на серце, бо серце неначе зачинилось і замерло для молитви.
"Шкода, що не прийшов... Жаль! - думав Єремія. - Може, вже більше й не прийде! Шкода! Погано я зробив, що не позичив йому грошей. Був би забагатів. Посипались би тисячі за тисячами. Само щастя лізло у руки. А тепер..."
