Сестра Керрі - Драйзер Теодор (читать книги без регистрации полные .txt) 📗
— Ти залишишся зі мною, так? — спитав він.
— Так, — відповіла Керрі, схиляючи голову.
Він притяг її до себе, вкриваючи поцілунками її губи й щоки.
— Але ти все ж повинен одружитися зі мною, — сказала вона.
— Я сьогодні ж дістану дозвіл на
— Як це? — спитала Керрі.
— Під новим ім’ям, — відповів він. — Я візьму собі нове ім’я і розпочну нове життя. З сьогоднішнього дня мене звуть Мердок.
— О, не бери цього імені,—запротестувала Керрі.
— Чому?
— Водо мені не подобається.
— Ну, а яке ж ти хочеш?
— Яке завгодно, тільки не це.
Він подумав хвильку, все тримаючи її в обіймах, потім спитав:
— А Вілер як тобі подобається?
— Це нічого.
— Ну, гаразд, хай буде Вілер, — сказав вій. — А дозвіл я дістану сьогодні ж.
Вони звінчались у пастора — першого, якого знайшли.
Нарешті прийшла відповідь із Чікаго, від власників бару, за підписом містера Моя. Він висловлював здивування з Герствудового вчинку і щирий жаль, що все це сталося. Якщо гроші буде повернено, вони не розпочнуть проти нього судової справи, бо не бажають йому ніякого лиха. Що ж до його повернення і відновлення на посаді, то вони ще не вирішили остаточно, що з цього може вийти. Вони подумають і повідомлять його пізніше; цілком можливо, що трохи згодом… і т. д.
Все це означало, що сподіватись йому нема на що. Вони хочуть тільки одного: повернути свої гроші з якнайменшою морокою. В цьому листі Герствуд прочитав свій вирок. Він вирішив передати агентові, якого вони мали надіслати, дев’ять з половиною тисяч доларів, залишивши тисячу триста собі. Він телеграфував колишнім хазяям про свою згоду. Того ж дня приїхав їхній представник, Герствуд пояснив йому все, віддав гроші й одержав розписку, а тоді сказав Керрі, що час пакуватися. Спочатку всі ці події трохи смутили його, але він скоро заспокоївся. Він ще боявся, що його можуть затримати і допровадити в Штати, і тому намагався діяти потай, хоч це навряд чи було можливо. Він наказав, щоб багаж Керрі перевезли на вокзал, а звідти відіслав його великою швидкістю на Нью-Йорк. Схоже було, що за ним ніхто не стежить, проте він виїхав уночі. З глибоким хвилюванням він чекав, що на першій же станції по той бік кордону або на вокзалі в Нью-Йорку його зустріне поліція.
А Керрі, нічого не знаючи ні про крадіжку, ні про його, раділа, під’їжджаючи вранці до Нью-Йорка, річкою, і круглі зелені пагорби, що ніби навколо широкої долини Гудзону, зачарували Керрі. Вона й раніше чула про ріку Гудзон, про величезний Нью-Йорк і тепер, виглядаючи з вікна вагона, з усієї душі захоплювалась видовищем.
Коли поїзд повернув біля Спейтен Дейвіл на схід і пішов понад східним берегом річки Гарлем, Герствуд, дуже схвильований, сказав їй, що вони вже на околиці міста. Пригадуючи Чікаго, Керрі ждала, що зараз потягнуться довгі ряди вагонів і плетиво безлічі колій, але нічого цього не було. Вона дуже зраділа, побачивши кілька суден на Гарлемі, потім цілу масу їх на Іст-Рівері — це були перші провісники недалекого океану. Далі показалася звичайна вулиця з п’ятиповерховими цегляними будинками, потім поїзд в’їхав у тунель.
— Станція Гренд-Сентрал! — вигукнув кондуктор, коли за кілька хвилин поїзд виринув з темряви й диму на денне світло. Герствуд підвівся з місця і взявся за свій саквояж. Його нервове напруження досягло крайньої межі. Разом з Керрі він почекав біля дверей і спустився з вагона. Ніхто не приступав до нього, але він усе ж крадькома озирався на всі боки, пробираючись до виходу на вулицю. Він був такий стурбований, що зовсім забув про Керрі, яка відстала від нього, дивуючись його неуважності. Коли він проходив вокзалом, нервове напруження, досягши найвищої точки, почало спадати. Ось він уже на тротуарі, і ніхто, крім візників, не звертається до нього. Герствуд глибоко зітхнув і, тільки тепер згадавши про Керрі, обернувся до неї.
— А я думала, що ти хочеш утекти і покинути мене, — промовила вона.
— Я намагався пригадати, як доїхати до готелю «Джілсі», — відповів він.
Керрі ледве слухала його, так цікавило її людне метушливе місто.
— А багато жителів у Нью-Йорку? — спитала вона.
— О, мільйон, а може, й більше, — сказав Герствуд.
Він оглянувся і гукнув візника, але не так, як доти.
Вперше за багато років у голові його промайнуло, що треба бути ощадливому і в дрібних витратах. Це була неприємна думка.
Герствуд вирішив не марнувати час по готелях, а одразу найняти квартиру. Він сказав про це Керрі, і вона погодилася з ним.
— Ми можемо сьогодні ж пошукати, коли хочеш, — сказала вона.
Він раптом згадав про неприємну зустріч у Монреалі. По великих готелях він неодмінно зустріне знайомих з Чікаго!
Герствуд підвівся з сидіння і звернувся до візника:
— Везіть у готель «Велфорд», — сказав він, знаючи, що там рідко зупиняються його знайомі, і знову сів.
— А де ж житлові райони Нью-Йорка? — опитала Керрі, й гадки не маючи, що за високими, п’ятиповерховими стінами обабіч вулиці мешкають люди.
— Скрізь, — відповів Герствуд, досить добре обізнаний з містом. — У Нью-Йорку немає вілл з газонами. Усе це — житлові будинки.
— Ну, то мені тут не подобається, — промовила Керрі.
У неї вже почали з’являтися власні погляди.
РОЗДІЛ XXX
У царстві величі. Мрії мандрівника
Хоч би яке становище посідав Герствуд у Чікаго, в такому океані, як Нью-Йорк, він був лише непомітною краплиною. Населення Чікаго досягало на той час п’ятисот тисяч, але мільйонери були нечисленні. Багатії ще не розбагатіли до того, щоб затьмарити своїм блиском людей із середнім достатком. Увагу чікагців ще не настільки поглинули місцеві знаменитості театру, мистецтва, політики, релігії та інших галузей, щоб людина з незалежним становищем лишалася зовсім непомітною. У Чікаго тільки два шляхи вели до популярності — політика і комерція. У Нью-Йорку таких шляхів існувало з півсотні, і кожним успішно йшли сотні людей, отже, знаменитості були численні. Китів було безліч у цьому морі, тому звичайна риба зовсім губилася між ними. Інакше кажучи, Герствуд був тут ніщо.
У такому стані речей криється одна небезпека, яку не завжди беруть до уваги, але вона спричиняє світові трагедії. Навколо сильних світу цього створюється така атмосфера, яка погано впливає на дрібноту. Відчути цю атмосферу дуже легко. Пройдіться поміж розкішних палаців, чудових екіпажів, роззолочених магазинів, ресторанів і всіляких розваг; вдихніть пахощі квітів, шовків, вин; прислухайтесь до сміху людей, що купаються в розкошах, вловіть і оцініть ці погляди, що світяться зухвало, немоов вістря грізних списів, посмішки, що вражають, як блискучі мечі, гордовиту ходу, — і ви відчуєте, що таке атмосфера високих і могутніх. І шкода доводити, що не в цьому полягає справжня велич: поки весь світ тягнеться до цього, поки люди вважають досягнення цієї висоти єдино вартим зусиль, доти вона й лишатиметься для людей царством величі, доти і вплив цієї атмосфери на людську душу лишатиметься руйнівний, Той вплив подібний до дії хімічного реактиву. Один день цього впливу, ніби краплина реактиву, лишає пляму на поглядах, прагненнях, бажаннях, забарвлює їх назавжди. Один день у цій атмосфері впливає на недосвідчену душу, як опіум. В душі зароджується нестримне жадання, віддавшись якому, вона потрапляє в довічний полон непереможних мрій і смерті. О, ці нездійсненні мрії — вони точать, ссуть, ці пусті примари, кличуть і ваблять, поки смерть і розклад не зруйнують їхню владу і не повернуть нас, сліпців, на лоно природи.
Людині у віці і з вдачею Герствуда не властиві ілюзії і палкі бажання юності, але вона позбавлена також надій на майбутнє, що буяють у серці юнака. Атмосфера багатства не могла пробудити в ньому жадань, властивих вісімнадцятирічному хлопцеві, та відсутність надій підсилювала гіркоту його невдач. Він не міг не помічати на кожному кроці ознак достатку й розкошів. Йому доводилось бувати в Нью-Йорку раціше, і він знав необмежені можливості марнотратства у цьому місті. Почасти Нью-Йорк викликав у Герствуда побожний трепет, як зосередження всього того, що він найбільше шанував на землі: багатства, могутності, слави. Більшість знаменитостей, з якими він випивав, бувши управителем бару, походили саме звідси, з цього людного й самозакоханого міста. Про втіхи й розкоші, які тут панують, йому доводилось чути знадливі розповіді. Він знав, що тут, сам того не знаючи, весь час трешся серед багатства; що сто тисяч, навіть п’ятсот тисяч доларів тут дозволяють жити тільки пристойно. Для того ж, щоб виблискувати і відзначатися розкішшю, потрібні були куди значніші суми, а для людини бідної і зовсім не лишалося місця. Все це він відчував особливо гостро, опинившись тепер у цьому місті, відрізаний від друзів, позбавлений своїх скромних коштів і навіть свого власного імені, примушений починати спочатку завоювання становища й добробуту. Він був ще не старий, але чудово розумів, що скоро почне старіти. І якось раптово весь цей парад розкошів, гарних убрань, влади і могутності набув для нього особливого значення, яке ще підсилювалося контрастом з його власним невеселим становищем.
