Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн полностью без регистрации TXT) 📗

Вона мало не штовхнула доньку в обійми експортера. Хіба можна знайти в цілому Ільєусі кращу пару для Ірасеми? Експортер какао, мільйонер, політичний лідер, та ще й до всього — неодружений!

— Ви мені виявите честь? — вклонився Мундіньйо.

— З радістю...— дона Фелісія підвелася, вітаючись з Мундіньйо.

Пишногруда Ірасема, млосна і кокетлива, притиснулась до Мундіньйо; той, відчувши дотик її грудей і стегна, обережно стиснув дівчину в обіймах.

— Ви королева балу,— сказав він.

Ірасема притиснулася ще сильніше і відповіла:

— Бідолашна я... Ніхто на мене не зважає.

Дона Фелісія усміхнулася, сидячи на своєму стільці; в кінці року Ірасема закінчить навчання в монастирській школі, пора вже думати про її майбутнє.

Полковник Раміро Бастос доручив Тоніко репрезентувати їхню родину на денному святі. Другий його син, Алфредо, перебував у Баїйї, мав якраз роботу в палаті депутатів. Увечері на балу Тоніко супроводжував дону Олгу, чиє огрядне тіло було якимсь дивом запхане у рожеву дівочу сукню. З ними прийшла старша племінниця, у неї були чарівні голубі очі і ніжна перламутрова шкіра. Поважний, сповнений власної гідності Тоніко не дивився на жінок, заклопотаний горою м'яса, яку бог і полковник Раміро призначили йому в дружини і яку він мусив кружляти по залі.

Насіб пив шампанське. Не для того, щоб збільшити вживання дорогого вина і мати з того більший зиск, як наклепницьки стверджував схвильований Плініо Араса. Він пив, аби забути свої страждання, відігнати страх, який тепер не полишав його, і побоювання, що переслідували його вдень і вночі. Навколо Габрієли з'являлося все більше чоловіків. Коло вужчало. Їй передавали привіти, пропонували руку і серце, слали любовні записки. Як чудовій куховарці, їй обіцяли шалені гроші; як чудовій коханці — власний будинок і розкішну обстановку.

Лише кілька днів тому, коли Насіб трохи, здавалося, відволікся від своїх невеселих думок після його обрання на посаду четвертого секретаря, трапився випадок, який показав, до чого дійшло зухвальство цих людей.

Дружина містера Гранта, директора залізниці, не посоромилася прийти аж додому до Насіба і звернулася до Габрієли з мерзенною пропозицією. Грант був літній, худорлявий і мовчазний англієць, що жив у Ільєусі з 1910 року. Всі називали його просто Містером. Його дружина, висока, білява англійка, з вільними, майже чоловічими манерами, не терпіла Ільєуса і вже багато років жила в Баїйї. В Ільєусі до цього часу пам'ятали її винятково струнку фігуру, а також тенісний корт, який вона звеліла спорудити на ділянці, що належала залізниці (після її від'їзду він поріс травою). В Баїйї вона влаштовувала бучні обіди у себе на Барра-Авеніде, їздила в авто, курила і було відомо, що вона приймала коханців прямо серед білого дня. Містер не виїздив із Ільєуса, він обожнював місцеву кашасу, грав у покер, незмінно, по суботах, напивався до чортиків у «Золотій горілці» і щонеділі їздив на полювання. Він жив у гарному будинку із садом і з єдиною служницею — індіанкою, у якої був син від нього. Коли дружина двічі або тричі на рік з'являлася у Ільєусі, вона привозила подарунки цій відлюдкуватій і мовчазній, мов ідол, жінці. Ледве хлопчику виповнилося шість років, англійка забрала його з собою в Баїйю, немовби це був її власний син. У святкові дні на флагштоці в саду Містера висів англійський прапор, оскільки Грант виконував в Ільєусі обов'язки віце-консула її величності королеви Великобританії.

Англійка приїхала на пароплаві недавно, звідки ж вона довідалася про Габрієлу? Вона якось послала в бар купити закусок і солодощів, а одного чудового дня зійшла на Ладейре-де-Сан-Себастьян, постукала в двері Насіба і уважно обдивилася усміхнену служницю.

— Very well! [63]

Про цю розпусну жінку розповідали жахливі речі: вона пила нарівні з чоловіками, якщо не більше, ходила напівголою на пляжі, обожнювала зовсім молоденьких хлопчиків, казали, що їй навіть подобаються жінки.

Вона сказала Габрієлі, що відвезе її в Баїйю, визначить їй платню, якої вона ніколи не одержувала в Ільєусі, елегантно одягне, причому в недільні дні Габрієла буде вільною. Вона без всяких церемоній прийшла просто до Насіба. Навдивовижу зухвала англійка...

А суддя, хіба не почав він тепер щоденно прогулюватись на Ладейре після засідань суду? І скільки їх мріють збудувати для Габрієли дім і зробити її своєю утриманкою? Ті, хто скромніші, плекали надію провести з нею хоча б одну ніч за скелями на пляжі, куди звичайно з настанням вечора вирушають на прогулянку підозрілі парочки. Що не день, то все зухвалішими ставали залицяльники; позбувшись будь-якого сорому, вони нашіптували їй люб'язності в барі, а на тротуарі перед будинком Насіба рух все пожвавлювався. Тривожні вісті докочувались до прилавка араба і не минали його вух. Щовечора у Тоніко була в запасі яка-небудь новина, і він неодмінно ділився нею з Насібом, та і Ньо-Гало не раз натякав на серйозні загрози, що насувалися звідусюди:

— Вірність кожної жінки, яка б порядна вона не була, має свої межі...

Навіть дона Армінда, яка тільки те й робила, що думала про духів і різні збіги обставин, вже казала арабу, що Габрієла — дурепа, якщо відмовляється від таких звабливих пропозицій.

— А ви, мабуть, не дуже жалкуватимете, як вона піде, чи не так, сеньйоре Насібе?

Він не жалкуватиме?! Та думка про це не йде йому з голови: він загубив спокій, він шукає виходу, не спить ночами і навіть по обіді, він позбувся апетиту і схуднув. Всі його вітали, бажали успіхів, поплескували по спині, а він намагався втопити в шампанському свій страх і надокучливі питання, що краяли йому душу. Чим була для нього Габрієла і що він має зробити, аби зберегти її? Він думав почути пораду від Жозуе, але вчитель теж топив своє горе у вермуті і скаржився:

— Якого дідька немає кашаси на, цьому нікчемному святі?

Де поділися його округлі слова, його римовані вірші?..

Під час балу сталися ще дві сенсації. По-перше, Мундіньйо Фалкан, якому швидко набридла доступна Ірасема (він не належав до тих, що фліртують біля воріт або ходять на ранкові сеанси в кіно, щоб крадькома обніматися і цілуватись), звернув увагу на біляву дівчину з перламутровою шкірою і небесно-блакитними очима.

— Хто вона? — запитав він.

— Онука полковника Раміро, Жеруза, донька доктора Алфредо.

Мундіньйо усміхнувся, це видалось йому потішним. Молода красуня була з дядьком і доною Олгою. Мундіньйо зачекав, доки оркестр заграв танець, підійшов і доторкнувся до руки Тоніко.

— Дозвольте привітатися з вашою дружиною і небогою.

Тоніко розгублено відрекомендував Мундіньйо, але одразу ж узяв себе в руки — він був світською людиною. Відбувся звичний за таких умов обмін люб'язностями.

Мундіньйо запитав дівчину:

— Ви танцюєте?

Жеруза відповіла ледь помітним порухом голови і всміхнулася. Вони пішли танцювати. Це викликало в залі таке збентеження, що деякі пари втратили ритм; всі озиралися на експортера і онуку Бастоса. Жінки посилено перешіптувались, а деякі зійшли навіть з другого поверху, щоб побачити Жерузу з Мундіньйо.

— То ви і є той Хо, яким лякають дітей? Але ж ви не схожі на Хо...

Мундіньйо розсміявся:

— Я рядовий експортер какао.

Дівчина теж розсміялася, і розмова велася далі. Другою сенсацією була Анабела. Запросили її на пропозицію Жоана Фулженсіо, який жодного разу ще не бачив її танців, бо не відвідував кабаре. Опівночі, коли свято було у розпалі, погасли майже всі вогні і зала окуталась напівтемрявою, Атаулфо Пассос оголосив:

— Танцівниця Анабела, відома акторка з Ріо-де-Жанейро.

Вона танцювала в пір'ї і накидці перед дівчатами і жінками, які гаряче їй аплодували. Рібейріньйо, що сидів поруч з дружиною, був на сьомому небі. Присутні чоловіки знали, що йому належить це худорляве, спритне тіло, що для Рібейріньйо Анабела танцювала без трико, без пір'я, без накидки.

Доктор урочисто оголосив: