Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Классическая проза » Ледащиця - Вовчок Марко (читать книги без регистрации полные .TXT) 📗

Ледащиця - Вовчок Марко (читать книги без регистрации полные .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Ледащиця - Вовчок Марко (читать книги без регистрации полные .TXT) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Назад 1 2 3 4 Вперед
Перейти на страницу:

Входжу, див­люсь, а ди­тин­ка вже очи­ця­ми по­во­дить. Я до неї ки­ну­лась, пе­рех­рес­ти­ла. Во­но зiтх­ну­ло ра­зо­чок, i ду­ше­чка її од­ле­тi­ла… Нi Чай­чи­хи, анi Нас­тi не бу­ло до­ма. Я ди­тин­ку об­ми­ла, приб­ра­ла, стiл зас­ла­ла i на сто­лi її по­ло­жи­ла. Збi­га­ла - свi­чеч­ку ку­пи­ла, зас­вi­ти­ла в головк­ах… ру­че­чки їй зло­жи­ла…

Прийшла Гор­пи­на, пе­рех­рес­ти­ла, по­цi­лу­ва­ла хо­лод­ну ону­чеч­ку i дов­го сто­яла над нею, дов­го. Прий­шла й Нас­тя, ве­се­ла й п'яна.

- Що се та­ке? - ка­же. - Доч­ка моя вмер­ла? Доч­ко, доч­ко ма­лая! Ру­ченьки мої хо­лод­нi­сiнькi! Ли­ченько моє прив'я­ле! - са­ма бе­ре її за ру­чеч­ки, цi­лує, у го­лiв­ку цi­лує. -Яке ж нi­ме! Ко­лись-то кви­ли­ло ти­хенько - те­пер нi­ме… Так отеє ти вмер­ло?.. Доб­ре, до­неч­ко, доб­ре! Їй же бо­гу, доб­ре!

А са­ма слiзьми об­си­пається, на­че й го­рює, й ра­дiє чо­гось ра­зом.

Коли схо­питься ху­тенько:

- Горiлки тре­ба, го­рiл­ки! Лю­ди бу­дуть: хо­ва­ти до­ню прий­дуть!.. Чи прий­дуть же? Що ж? Все тре­ба го­рiл­ки… По­бiжу!

I по­бiг­ла, i до но­чi не вер­та­лась. А ми тут роз­го­ри­ли тру­ночку, приб­ра­ли, зiл­ляч­ком ук­вiт­ча­ли. Уно­чi Нас­тя верну­лась. Знов ди­ти­ну за ру­чеч­ки бра­ла, знов у го­лiв­ку цiлу­ва­ла­. Ко­ло тру­ноч­ки й зва­ли­лась, i зас­ну­ла, i все: "До­бре, доб­ре, їй же бо­гу, доб­ре!" Все те сло­во про­мов­ля­ла.

А вран­цi про­ки­ну­лась, по­ба­чи­ла тру­ноч­ку, - iздригну­лась, збi­лi­ла.

- Умерла! - про­мо­ви­ла, на­че во­на то­го й не зна­ла, за­бу­ла. До ди­ти­ни, а я її од­вод­жу:

- Насте! Нас­те!

- Пустiть! - грим­ну­ла. - Не­хай по­див­люсь! Я ще не ба­чи­ла її до­сi, до са­мої смер­тi її…

Дивилась-дивилась, якось тих­ша­ла все, нi­би су­ми­ря­лась, та й вий­шла з ха­ти.

Ми й по­хо­ва­ли ди­тин­ку - її не бу­ло; а по­тiм, як уже прий­шла, - прий­шла то­го ве­чо­ра тве­ре­за i бi­ла-бi­ла, стом­ле­на та­ка прий­шла, - нi­чо­го в нас не пи­та­ла… Пiс­ля сього ще гiрш за­пи­ла.

XIV

Не день же й не два та­ке жит­тя ве­ло­ся… ма­тiн­ко, два ро­ки! Ко­ли Нас­тя ра­зом по­ки­ну­ла пи­ти, нi­ку­ди й кро­ку з дво­ра не йде; а са­ма та­ка три­вож­на! В ли­цi мi­ниться, здри­га­ється, тру­ситься, - от на­чеб во­на со­бi смер­тi чи… во­лi жда­ла! Пи­таю - мов­чить. I так три днi. На тре­тiй день уве­черi про­мо­ви­ла сло­во: "Обма­нив!" - Нас­те, го­луб­ко, - ка­жу їй, - що то­бi та­ке? Ска­жи ж ме­нi, моя без­та­лан­на!

- Що ме­нi зро­би­ти? Я пi­ду до йо­го, пi­ду… Або я йо­го з свi­та зве­ду, або са­ма зiй­ду. Вiн ме­не впев­нив, що в по­не­дi­лок во­лю приш­ле… Пi­ду, пi­ду, хоть за­ду­шу йо­го… Мо­же, полег­шає. Вирвалась у ме­не з рук та й по­бiг­ла. Я за нею, са­ма ста­рiй кри­чу: "Ли­хо, го­ре бу­де!" А ста­ра тiльки го­ло­вою кив­нула, нi­би й не жда­ла iн­шо­го.

Бiжу я та кри­чу: "Нас­те, Нас­те! Пож­ди ме­не! Я з то­бою хо­чу йти… Я то­бi по­мо­жу у всьому".

Не слу­хає, бi­жить. Му­си­ла я до­до­му вер­ну­тись.

Нема Нас­тi до но­чi; не­ма уно­чi; не прий­шла i вдень. По­силала па­нi шу­ка­ти. Шу­ка­ли ми, не знай­шли.

Коли так, на дру­гий уже день, в обiд­ню до­бу, iде во­на i два мос­ка­лi її про­во­дять.

Кинусь я до них:

- Голуби мої си­зi! Що ви з нею ро­би­ти­ме­те?

- От ба­ба зду­рi­ла! Пев­но, всi ви дур­но­го ро­ду! - ка­же ме­нi су­хенький, жов­тенький мос­ка­лик, роз­ма­ху­ючи бу­ма­гою. - От i ся, - на Нас­тю по­ка­зує, - тут їй во­ля, тут би їй вибрику­вати, а во­на ос­тан­нiй ро­зум згу­би­ла.

- Яка во­ля? - пи­таю, не ро­зу­мi­ючи.

- А вже ж вiльна бу­де! От яка!.. Вже по­рi­ши­ли. Який па­нич гар­ний за неї про­сив!

А дру­гий мос­каль:

- Еге! За ста­ру не поп­ро­сять! Про­па­дай ста­ра!

I жар­ту­ють та­кеньки ме­жи се­бе. А Нас­тя йде бi­ла як хуст­ка, нi жур­ли­ва, нi ве­се­ла, - от мов з ка­ме­ню.

Вибiгла Чай­чи­ха. Ка­жу їй - вi­ри не йме i слу­ха­ти не хо­че. А па­нi пе­ре­ля­ка­лась: то за тим знай­омим шле, то за дру­гим, пла­че, ра­ди про­сить, жал­кується. А ми че­каємо - жде­мо: чи смерть, чи во­ля бi­до­лаш­ним бу­де. Ко­ло­ти­лось в нас та­кеньки аж тиж­день. Зов­сiм уже по­рi­ши­ли, що ми вiльнi, а все па­нi пус­ка­ти нас не хо­тi­ла - та му­си­ла вже.

От як зiб­ра­ли нас в ос­тан­нiй раз та об'яви­ли, що ми всi вiльнi, у ру­ку бу­ма­гу да­ли, вий­шли ми за во­ро­та панськi, - як за­ри­дає то­дi Чай­чи­ха!.. Ри­дає, ри­дає так, гос­по­ди! Та тiльки при­ка­зує: "Ой, свi­те мiй, свi­те мiй ми­лий, свi­те мiй крас­ний!" Зiй­шли­ся су­сi­ди, товп­лються на ули­цi, ос­ту­пи­ли, поз­до­ров­ля­ють нас, са­мi з на­ми пла­чуть, а нас умов­ля­ють.

А Чай­чи­ха їм на те:

- Сестрицi! Бра­ти! Ро­ди­на! - так-то вже ве­ли­чає їх! - Не бо­ро­нiть - не­хай поп­ла­чу! Я двад­цять ро­кiв не пла­ка­ла!

I так во­на ви­мо­ви­ла, що всi знов дрiб­ни­ми сльоза­ми вми­лися.

Як я то­дi на неї гля­ну­ла, то­дi я тiльки й по­ба­чи­ла, якi в неї очi доб­рi, який ус­мiх лас­ка­вий, - на­че то не Чай­чи­ха пе­ре­до мною мов­чу­ща, по­ну­ра… А да­лi як сха­ме­ну­лась во­на, як гля­ну­ла на доч­ку, ох­мур­нi­ла i ос­мут­нi­ла знов тяж­ко. А Нас­тя стоїть, на всiх, на все ди­виться та шеп­че:

- Я вже сьогод­нi ви­пи­ла, - шу­мить ме­нi в го­ло­вi…

А да­лi:

- Люди доб­рi! - прос­тог­на­ла. - Чи я вiльна, чи я тiльки п'яна?..

XV

Настина под­ру­га дав­ня, ота Кри­во­ши­єн­кiв­на, прий­ня­ла нас до се­бе в ха­ту. Зiб­ра­лось ще скiльки доб­рих су­сi­до­чок ту­ди до нас та ра­ди­мось. Тiльки Нас­тя - як сi­ла в кут­ку, як схи­ли­ла го­ло­ву, - не­мов за­мер­ла так.

- Насте, - кли­че­мо, - iди ли­шень до ра­ди, по­ра­ди­мось.

- Голова бо­лить! - од­ка­за­ла.

На дру­гий день ще гiр­ше во­на за­не­ду­жа­ла; вже з то­го дня й не вста­ва­ла. Та­ну­ла во­на як свi­чеч­ка. Нi­ко­го не пiз­нає, ди­виться страш­но i все за го­ло­ву се­бе ха­пає.

- Горить, го­рить! - ка­же.

На п'ятий день пiд­ве­лась, хуст­ки шу­кає, зри­вається нi­би ку­ди бiг­ти.

- Насте, ку­ди се?

- Горiлки хо­чу!.. Пi­ду! Пi­ду!

Мати зап­ла­ка­ла, - про­сить:

- Доню моя, сха­ме­нись!

- Пустiть ме­не, пус­тiть!

- Куди ж те­бе пус­ти­ти! Ти на но­гах не встоїш… Ляж!

- То вбий­те ме­не, вбий­те! - крик­не, лам­лю­чи ру­ки.

Положили її знов на лiж­ко. По­ча­ла, во­на ки­даться, поча­ла стог­на­ти, кри­ча­ти:

- Я вiльна, вiльна!.. Ну, доб­ре!.. I вiльна, i п'яни­ця, i леда­що!.. Де ж ме­нi при­хи­ли­тись, де? Доб­рий ха­зяїн ви­же­не: "П'я­ниця, ле­да­що, тре­ба її з сво­го дво­ру виг­на­ти!" - ска­же i ви­жене… i доб­ре зро­бить.

К но­чi вже з си­ли зов­сiм ви­би­ла­ся, - тiльки стог­на­ла сти­ха та про­си­лась:

- Не же­нiть ме­не, не же­нiть, - не­хай я хоч тро­хи одпочи­ну­! Ма­тiн­ко, я ж ва­ша ди­ти­на, - не же­нiть!

Усе їй при­вид­жується, що її же­нуть. I ди­ти­ну свою згаду­вала.

- Сховайте, схо­вай­те мою ди­ти­ну, - шеп­че, - во­на вже дав­но вмер­ла!

Так опiв­но­чi пiд­ня­лась на лiж­ку…

- Зима лю­та! - ви­мо­ви­ла. - Ку­ди ви ме­не же­не­те?

I впа­ла…

Се вже її ос­таннє сло­во бу­ло…   

Назад 1 2 3 4 Вперед
Перейти на страницу:

Вовчок Марко читать все книги автора по порядку

Вовчок Марко - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Ледащиця отзывы

Отзывы читателей о книге Ледащиця, автор: Вовчок Марко. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*