Сестра Керрі - Драйзер Теодор (читать книги без регистрации полные .txt) 📗
Заклеївши конверт і надписавши адресу, Керрі пішла у вітальню, де в ніші стояло її ліжко, присунула єдине маленьке крісло-гойдалку до відчиненого вікна, сіла і в мовчазному захваті задивилась на нічні вулиці. Нарешті, стомившись від роздумів, вона мляво схилилась у кріслі, відчула, що хоче спати, скинула одяг, прибрала його на ніч і лягла.
Коли вона прокинулась уранці, була вже восьма година. Гансон давно пішов, а сестра сиділа в їдальні й шила. Одягнувшись, Керрі приготувала собі сніданок і почала радитись з Мінні, куди їй податись шукати роботу. Мінні дуже змінилася з того часу, як Керрі бачила її востаннє. Тепер це була худа, хоч і міцна, двадцятисемилітня жінка, яка дивилась на життя очима свого чоловіка і уявлення якої про обов’язки і розваги, значно обмеженіші, ніж за часів її убогої юності, уже склалися раз і назавжди.
Вона запросила Керрі зовсім не тому, що хотіла мати її біля себе, — просто вона знала, що молодша сестра незадово-лена життям у батьків, а тут зможе знайти собі роботу і платити за харчі. Вона по-своєму раділа приїздові сестри, але щодо роботи була однієї думки з чоловіком. Всяка робота хороша, аби за неї платили — ну, хоч п’ять доларів на тиждень для почину. Новоприбулу чекала неминуча доля — стати на роботу десь на фабриці. Вона влаштується на одній з великих фабрик і задовольнятиметься цим, аж доки… ну, аж доки щось трапиться. Що саме — цього ніхто з них не міг з певністю сказати. Вони не розраховували на підвищення, не були певні, що вона одружиться: життя покаже, як далі йтимуть справи, поки не станеться якась зміна на краще і доля винагородить Керрі за те, що вона приїхала в місто і присвятила себе важкій праці. З такими сподіваннями Керрі вирушила того ранку шукати роботи.
Перш ніж приєднатися до неї в її шуканнях, подивимось на те оточення, в яке кинула її доля. У 1889 році місто Чікаго швидко зростало, і тому таких відважних прибульців, навіть молодих дівчат, чекала удача. Слава про численні й зростаючі підприємства Чікаго та про можливості розбагатіти на них рознеслася далеко і перетворила його на велетенський магніт, що притягав до себе звідусіль і тих, хто був сповнений надій, і тихг хто вже втратив усі надії; тих, хто ще мав розбагатіти, і тих, чиї справи зазнали краху десь-інде.
Населення Чікаго досягало тоді понад півмільйона чоловік, але розмаху, дерзання і діяльності, які там вирували, вистачило б на місто з мільйонною людністю. Вулиці й будинки Чікаго вже тоді були розкидані на площі понад сімдесят п’ять квадратних миль. Його населення займалося не стільки виробленням товарів, як підготовкою до прибуття все нових мешканців. Скрізь лунав стукіт молотків на спорудженні нових будов. Виникали все нові великі підприємства. Могутні залізничні акціонерні товариства, які вже задовго до того розгадали великі перспективи міста, захопили величезні ділянки землі будувати нові колії та вантажні станції. Лінії конки простяглися далеко за місто, у відкрите поле, в передбаченні швидкого заселення. Вулиці замощувалися і каналізаційні труби закладалися на цілі милі крізь пустельні райони, де хіба один якийсь будинок стояв самотньо, як перший з майбутнього стовпища. Пустирі, де гуляв вітер і дощ, цілу ніч освітлювалися довгими миготливими низками газових ліхтарів, що блимали на вітрі. Вузькі дощані тротуари тяглися, минаючи на великій відстані тут дім, там крамницю, і закінчувались посеред поля.
У центрі міста розташувався велетенський район оптових контор і підприємств. Туди звичайно і скеровував свої кроки недосвідчений прибулець, шукаючи роботи. Характерною рисою Чікаго, властивою далеко не всім великим містам, було тоді те, що кожна більш-менш значна фірма займала окремий будинок. Цьому сприяла наявність вільної площі, а контори більшості оптових фірм набували від цього солідного вигляду, розміщуючись на першому поверсі, на видноті. Великі дзеркальні вікна, що стали нині звичайною річчю, тоді саме швидко входили в моду і надавали конторам на першому поверсі розкішного й величного вигляду. За цими вікнами перехожий міг бачити ряди полірованих конторських столів, безліч перегородок з матового скла, службовців, зайнятих роботою, поважних ділків в елегантних костюмах і білосніжних сорочках, які походжали чи сиділи купками. Блискучі мідні або нікелеві таблички біля входів, облицьованих квадратними кам’яними плитами, повідомляли про назву фірми та характер її діяльності точно і стисло. Весь вигляд центрального району, поважний, пишний, був розрахований на те, щоб приголомшити, залякати скромного відвідувача і показати йому, яка прірва розділяє бідність і процвітання.
У цей важливий комерційний район і попрямувала несмілива Керрі. Вона подалася на схід по Ван-Б’юрен-стріт, крізь район, квартали якого ставали чимраз непоказніші, аж поки не перейшли поступово у довгі ряди якихось халуп і вугільних складів і закінчились над річкою. Вона хоробро йшла вперед, сповнена бажання знайти роботу, але майже на кожному кроці затримувалась. Дівчину цікавило все, що було навкруги, і водночас її бентежило почуття власної безпорадності перед усіма цими свідченнями незрозумілої для неї сили й могутності. Що там, в усіх цих величезних спорудах? Усі ці дивні машини й велетенські підприємства — чим вони зайняті? Для неї була зрозумілою маленька майстерня каменотеса в Колумбія-Сіті, де оброблялися невеликі шматки мармуру на замовлення окремих осіб. Але коли перед її очима поставала неозора територія якої-небудь каменеобробної фірми, перерізана під’їзними коліями, з вантажними платформами, з доками на березі, з високими підйомними кранами вгорі, над усім, — це видовище було надто незвичне для того маленького світу, де вона досі жила, і тому зовсім незбагненне.
Такі ж незрозумілі були для неї величезні залізничні депо, і щільні ряди суден на річці, і величезні фабрики по той бік, що простягліїся понад берегом. Крізь розчинені вікна вона бачила постаті чоловіків і жінок у робочих фартухах, що заклопотано снували туди й сюди. Довгі вулиці були для неї сповнені таємниць, прихованих за стінами будинків. Особливо загадковими здавалися просторі контори, з якими пов’язувалось уявлення про дуже поважних осіб. Люди, що мають відношення до цих контор, ввижалися їй тільки за рахуванням грошей, в розкішному одязі, в екіпажах. Чим вони займаються, в чому полягає їхня робота і яка мета всього цього — про це вона мала надто невиразне уявлення. Все довкола було таке дивне, неозоре, недосяжне, що вона зовсім занепала духом, і серце в неї забилося на саму думку про те, щоб переступити поріг одного з цих велетенських підприємств і попросити якоїсь роботи, щось таке, що вона могла б робити, — однаково що.
РОЗДІЛ III
Ми шукаємо щастя. Чотири з половиною долари на тиждень
Перейшовши на той бік річки і опинившись в районі оптових фірм, Керрі почала озиратися, вирішуючи, в які ж двері увійти. Розглядаючи широкі вікна і солідні вивіски, вона помітила, що на неї звертають увагу, і зрозуміла чому: догадуються, що вона шукає роботи. їй ще ніколи не доводилося цим займатись, і вона раптом відчула, що вся її сміливість зникає. Щоб позбутися невиразного сорому від того, що її наміри всім зрозумілі, вона прискорила ходу і набрала байдужого вигляду, який, на її думку, повинна мати людина, що йде в якійсь певній справі. Так вона проминула багато фабрик і оптових контор, не заглянувши в жодну з них. Нарешті, пройшовши кілька кварталів, Керрі зрозуміла, що так нічого не вийде, і знов почала озиратися, не притишуючи, проте, ходи. Незабаром вона побачила великі двері, які невідомо чому привернули її увагу. На дверях красувалася невелика мідна табличка, а над ними здіймався ніби шести-чи семиповерховий вулик.
«Можливо, тут потрібні робітниці», — подумала Керрі і перетнула вулицю, наміряючись увійти. Уже за кілька кроків від мети вона угледіла за вікном юнака в сірому картатому костюмі. Дівчина не знала, звичайно, чи має він якесь відношення до цієї установи, але досить було йому випадково глянути в її бік, і вона знову втратила всяку мужність і? засоромившись, прослизнула повз будинок.
